Справа № 22ц-4560 2010 р. Головуючий у 1 інстанції Пінкевич Н.С.
Категорія 46 Доповідач Антоненко В.І.
8 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого - судді Антоненко В.І.,
суддів: Касьяненко Л.І., Поліщука М.А.,
при секретарі Зінченко Ю.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м.Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про поділ майна подружжя та вселення, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів
У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, уточнивши який у ході розгляду справи, просила визнати за нею та відповідачем ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на жилий будинок та земельну ділянку розміром 0,1503 га у АДРЕСА_1 вселити її у зазначений будинок та заборонити відповідачу чинити їй перешкоди у користуванні будинком.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 1983 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У 2003 році за спільні сімейні кошти вони придбали спірний жилий будинок та земельну ділянку. У будинку вони проживали разом до 2007 року. Оскільки з серпня 2008 року відповідач перешкоджає її проживанню у будинку, просила позов задовольнити.
У квітні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати дійсним договір застави майна від 21 жовтня 2003 року, укладений між нею та ОСОБА_1, та визнати за нею право власності на спірний жилий будинок та земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 21 жовтня 2003 року між нею та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до якого вона надала відповідачу позику у сумі 233049 грн. на придбання спірного будинку та земельної ділянки, а відповідач зобов»ячався повернути борг до 21 жовтня 2008 року. Для забезпечення виконання зобов»язання за договором позики сторони уклали договір застави на спірне майно. Договори позики та застави були укладені у простій письмовій формі. Оскільки відповідач борг за договором позики не повернув, просила задовольнити її позов.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 9 листопада 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на жилий будинок та земельну ділянку під АДРЕСА_1 Вселено ОСОБА_3 у зазначений будинок та зобов»язано ОСОБА_1 не чинити їй перешкод у користуванні будинком. Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду від 15 квітня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору дійсним та визнання права власності відмовлено.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
По справі встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 липня 1983 року до 2008 року. Від шлюбу мають двох повнолітніх дітей. 31 жовтня 2003 року на ім.»я відповідача ОСОБА_1 був придбаний жилий будинок під АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок, розміром 0,1503 га. Договори купівлі-продажу були посвідчені державним нотаріусом Вишневої державної нотаріальної контори Київської області за реєстрами №№4616 та 4619. У спірному будинку сторони проживали разом з 2004 по 2007 рік. З вересня 2008 року позивачка не має можливості проживати у спірному будинку через перешкоди, які чинить їй відповідач ОСОБА_1
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд обгрунтовано виходив з положень ст. ст. 60, 63, 70, 74 СК України та прийшов до правильного висновку про те, що майно, придбане подружжям у шлюбі є їх спільною сумісною власністю.
Оскільки спірний будинок та земельна ділянка придбані на ім.»я відповідача у шлюбі з позивачкою та в період їх спільного проживання, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визнання вказаного майна спільною сумісною власністю сторін.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання дійсним договору застави спірного майна та визнання за нею права власності на це майно, суд прийшов до правильного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2
Відповідно до положень ст. 220 ЦК України суд може визнати дійсним правочин, який підлягає нотаріальному посвідченню, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір застави майнових прав на спірне майно у простій письмовій формі 21 жовтня 2003 року, тобто коли ОСОБА_1 ще не був власником цього майна. Крім того, відповідно до положень ст. 23 КпШС України, чинного на той час, на укладення цього договору необхідна була письмова згода дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3
Оскільки по справі не надано доказів того, що ОСОБА_1 ухилявся від нотаріального посвідчення договору застави, та, що ОСОБА_3 давала письмову згоду на укладення цього договору, що було перешкодою для нотаріального посвідчення договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2
За наведених обставин рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, викладених у рішенні.
Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити, а рішення Києво-Святошинського районного суду від 9 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: