Справа № 2-4402/2009
03 квітня 2009 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючої судді Кравчук Т.С., при секретарі Лахматовій С. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «ІМЕКСБАНК» про стягнення суми за договором банківського вкладу, про стягнення суми збитків та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного комерційного банку «ІМЕКСБАНК» (далі по тексту - АКБ «ІМЕКСБАНК», Банк), яким просить стягнути з відповідача суму за договором банківського вкладу у розмірі 106952, 74 гривні, які він передав, а АКБ «ІМЕКСБАНК» прийняв за Договором банківського вкладу № НОМЕР_1 (далі - Договір) на депозитний рахунок № НОМЕР_2 строком на 398 днів зі сплатою 18 відсотків річних з датою зарахування коштів на рахунок 1 липня 2008 року до дати повернення коштів 3 серпня 2009 року. Відповідно до умов зазначеного договору (п.п.2.1.4 п.2.1., п.п.2.2.5 п.2.2, п.4.2. він, позивач, має право достроково припинити договір, повідомивши про це банк за три банківські дні, а відповідач відповідно до п.п.2.3.6.п.2.3. договору має право повернути вклад.
Позивач зазначив, що 10 жовтня 2008 року звернувся до АКБ «ІМЕКСБАНК» із письмовою заявою про дострокове розірвання договору з причин виїзду на постійне місце проживання до Росії, проте сума вкладу не була повернута, незважаючи на резолюцію керівника Банку про можливість розірвання договору. В подальшому відповідач надав листа про відмову у достроковому розірванні договору з посиланням на Постанову Національного банку України № 319 від 11.10.2008 року, якою банкам забороняється достроково розривати договори банківських вкладів та повертати суми депозитів вкладникам.
У судовому засіданні позивач позов підтримав, доповнив позов вимогами про стягнення з відповідача суми завданих збитків у розмірі 117 992, 00 гривні, які виникли внаслідок падіння курсу гривні до курсу долара США, та суми моральної шкоди у розмірі 26 000, 00 гривень, яку спричинив відповідач своїми протизаконними діями щодо неповернення вкладу.
Позивач обгрунтовує позовні вимоги умовами Договору, ст. 526 ЦК України, згідно з нормами якої, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Представник відповідача позов не визнав, не заперечує наявність укладеного між Банком та позивачем Договору банківського вкладу у розмірі 106952, 74 гривні, проте просить суд відмовити у позові в повному обсязі, обгрунтовуючи свої доводи, зокрема, тим, що згідно Постанови Національного банку України № 319 від 11.10.2008 року та Постанови Національного банку України № 413 від 04.12.2008 року введена пряма заборона банкам достроково розривати договори банківських вкладів і видавати суми депозитів вкладникам.
Суд, вивчивши матеріли справи, заслухавши пояснення сторін, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що 01.07.2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «ІМЕКСБАНК», в особі філії АКБ «ІМЕКСБАНК», було укладено Договір банківського вкладу № НОМЕР_1, за умовами якого Банк прийняв від позивача кошти у сумі 106952, 74 гривень на депозитний рахунок № НОМЕР_2 строком на 398 днів зі сплатою 18 відсотків річних з датою зарахування коштів на рахунок 1 липня 2008 року до дати повернення коштів 3 серпня 2009 року.
Згідно п.2.1.4 Договору вкладник має право достроково припинити договір з письмовим повідомленням Банку про це за три банківських дні.
Відповідно до п.2.4.4 Договору Банк зобов'язується повернути вкладнику суму депозиту з нарахованими відсотками після закінчення терміну договору, на першу вимогу Вкладника, готівкою або в безготівковій формі за заявою вкладника шляхом перерахування на поточний або інший депозитний рахунок, вказаний вкладником.
10 жовтня 2008 року та 22 жовтня 2008 року позивач звернувся до АКБ «ІМЕКСБАНК» з письмовими заявами про дострокове розірвання договору та повернення суми депозиту, пославшись при цьому на умови Договору та навівши причини такого розірвання, а саме: похилим віком, хворобою і необхідністю проведення операції, переїздом на постійне місце проживання до Росії.
Згідно п.2.4 Постанови Національного банку України № 319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» (з подальшими змінами та доповненнями), на яку відповідач посилається як на обгрунтування своїх доводів, банки повинні виконувати свої зобов'язання за всіма типами договорів із залучення коштів у будь-якій валюті лише в разі настання строку завершення зобов'язань, незалежно від категорії контрагентів.
Проте наведена Постанова НБУ втратила чинність на підставі Постанови Національного банку України № 413 від 04.12.2008 року «Про окремі питання діяльності банків», за приписами якої банки зобов'язано уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті України) з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками. З тексту заведеної Постанови не вбачається будь-яких заборон банкам достроково припиняти договори банківських вкладів та повертати депозитні вклади.
Згідно частини першої ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
При цьому частиною другою ст. 1059 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Крім того, у відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, вимога позивача про зобов'язання Банку достроково припинити договір банківського вкладу та повернути йому суму депозиту у розмірі 106952, 74 гривні грунтується на законодавстві та відповідає встановленим способам захисту права.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 стосовно стягнення з відповідача суми завданих збитків у розмірі 117 992, 00 гривні, які виникли внаслідок падіння курсу гривні до курсу долара США, та суми моральної шкоди у розмірі 26 000, 00 гривень, яку спричинив відповідач своїми протизаконними діями щодо неповернення вкладу, суд вважає їх безпідставними виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння матеріальної та моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а також вини останнього в її заподіянні.
Доводи позивача ОСОБА_1 суд вважає непереконливими, оскільки наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі обставини справи не підтверджують сукупність необхідних складових для притягнення АКБ «ІМЕКСБАНК» до цивільної відповідальності, а отже, не дають і достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Крім того, правовідносини, що виникли між сторонами в розглядуваній справі, є договірними. Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею і єдиним законним способом платежу на території України є гривня. За приписами ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Наслідки порушення договірних грошових зобов'язань встановлені ст. 625 ЦК України, які не передбачають відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Не передбачає таких наслідків порушення і Договір банківського вкладу № НОМЕР_1 від 01.07.2008 року, а відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Правова позиція суду щодо стягнення моральної шкоди підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно пункту другого якої спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються судами, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440 ЦК та іншим законодавством, яким встановлено відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, що підпадають під дію Закону від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» чи інших законів, якими врегульовано такі зобов'язання і передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно зі ст. 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 22, 525, 526, 533, 625, 1058, 1059, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «ІМЕКСБАНК» про стягнення суми за договором банківського вкладу, про стягнення суми збитків та моральної шкоди - задовольнити частково.
Припинити дію Договору банківського вкладу № НОМЕР_1, укладеного 1 липня 2008 року ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «ІМЕКСБАНК».
Стягнути із Акціонерного комерційного банку «ІМЕКСБАНК» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу у розмірі 106952, 74 гривень.
Стягнути із Акціонерного комерційного банку «ІМЕКСБАНК» на користь держави суму судових витрат у вигляді державного мита у розмірі 1700 гривень.
Стягнути із Акціонерного комерційного банку «ІМЕКСБАНК» на користь витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 30 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання заяви про його оскарження до Приморського районного суду м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня подання заяви про його оскарження.