04 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/5911/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (далі - ТОВ «СК «Кредо», позивач) - Кузьменко В.С. (адвокат),
відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», відповідач, скаржник) - Самсонович О.А. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 (суддя - Літвінова М.Є.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 (головуючий - суддя Чорногуз М.Г., судді: Кравчук Г.А., Шаптала Ю.Є.)
у справі № 910/5911/22
за позовом ТОВ «СК «Кредо»
до АТ КБ «Приватбанк»
про зобов'язання вчинити дії.
На розгляд Верховного Суду поставлено питання у контексті застосування норм права щодо відшкодування заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
1. Короткий зміст позовних вимог і ухвалених судових рішень
1.1. ТОВ «СК «Кредо» звернулось до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про зобов'язання вчинити дії/утриматись від чинення дій.
1.1.1. В обґрунтування позовних вимог ТОВ «СК «Кредо» посилається на неналежне виконання відповідачем як страховим агентом, укладених між сторонами Договорів доручення на виконання страхових агентських послуг від 01.11.2002 №1, від 31.03.2003 №2, від 02.08.2004 №3, від 01.03.2005 №4 та від 11.07.2016 №6 в частині здійснення передбаченої їх умовами діяльності, у зв'язку з чим зазначає про протиправну бездіяльність та дії відповідача і порушення прав ПАТ "СК" Кредо" як страховика.
1.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 позов ТОВ «СК «Кредо» залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2. Короткий зміст вимог заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та ухвалених судових рішень за результатами її розгляду
2.1. АТ КБ «Приватбанк» подало до суду заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій останнє просило суд стягнути з ТОВ «СК «Кредо» судові витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 275 880,00 грн.
2.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі №910/5911/22 у задоволенні заяви АТ КБ "Приватбанк" про відшкодування судових витрат відмовлено.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі №910/5911/22 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, АТ КБ «Приватбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 у справі №910/5911/22; ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі АТ «КБ «Приватбанк» із посиланням на абзац 2 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими та прийняті з порушенням норм процесуального права, а саме статті 86, частини п'ятої статті 130, частин другої, четвертої, п'ятої статті 236, пунктів 1-3 частини першої статті 237 ГПК України та без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 29.07.2022 у справі №911/1237/21, від 21.12.2020 у справі №922/1001/20, від 19.04.2021 у справі №924/804/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №357/380/20, тощо.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. ТОВ «СК «Кредо» 12.04.2023 на електронну адресу Верховного Суду подало відзив на касаційну скаргу, який підписаний кваліфікованим та удосконаленим електронним підписом (далі -КУЕП). Підпис КУЕП перевірено та підтверджено протоколом створення та перевірки КУЕП від 12.04.2023. У поданому відзиві відповідач просив Суд залишити касаційну скаргу без задоволення.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з такого:
? необхідною умовою для застосування норм частини п'ятої статті 130 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду є доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача;
? заява про відшкодування витрат на правничу допомогу не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача;
? зважаючи на відомості вказані в заяві, витрати на правову допомогу виникли у відповідача не внаслідок необґрунтованих дій позивача, а в порядку реалізації відповідачем своїх процесуальних прав, зокрема права на подання відзиву, заяви про закриття провадження, права на участь в судовому засіданні тощо;
? у суду відсутні будь-які підстави вважати, що витрати на правову допомогу адвоката понесені відповідачем внаслідок саме необґрунтованих дій позивача;
? відповідач у даній справі не зазначив (зокрема, у заяві) та не довів, а судом не встановлено факту вчинення позивачем дій, які можна визнати необґрунтованими у розумінні частини п'ятої статті 130 ГПК України.
6.2. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, відзначив таке:
? зі змісту заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу встановлено, що відповідач просить вирішити питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з підстав зловживання процесуальними правами позивачем та необґрунтованості його дій;
? підстави обґрунтування вказаної заяви фактично ідентичні підставам апеляційної скарги, поданої відповідачем, а саме:
відповідач вказує, що позивач, звертаючись до суду з позовом про зобов'язання вчинити дії, допустив такий вид поведінки як подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, який можна кваліфікувати як зловживання процесуальними правами. На думку відповідача, у рамках справ № 904/6015/20 та № 910/5911/22 позивачем заявлено аналогічні вимоги з посиланням на ті самі підстави, а саме нібито невиконання відповідачем зобов'язань за договорами доручення. Крім того, останній вважає, що позивач подав завідомо безпідставний позов за відсутності предмета спору, що підпадає під ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки станом на дату відкриття провадження у справі всі договори доручення банком вже були розірвані. Вказує, що витрати на правничу допомогу понесені для ефективного захисту своїх прав та інтересів;
? апелянт в якості підстав для визнання дій позивача необґрунтованими фактично посилається на пред'явлення позивачем аналогічного позову у справі №904/6015/20, а також на відсутність предмету спору з підстав розірвання договорів доручення;
? зі змісту відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2021 у справі №904/6015/20 позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" задоволено частково. Суд зобов'язав Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" виконувати належним чином та в інтересах Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" доручену Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" частину страхової діяльності Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" та Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" за укладеними договорами доручення, в тому числі: за договором доручення № 1 на виконання страхових агентських послуг від 03 січня 2014 р. (зі змінами та доповненнями), договором доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 03 січня 2014 р. (зі змінами та доповненнями), укладеними між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", договором доручення № 1 на виконання страхових агентських послуг від 01 листопада 2002 р. (зі змінами та доповненнями), договором доручення № 2 на виконання страхових агентських послуг від 31 березня 2003 р. (зі змінами та доповненнями), договором доручення № 3 на виконання страхових агентських послуг від 02 серпня 2004 р. (зі змінами та доповненнями), договором доручення № 4 на виконання страхових агентських послуг від 01 березня 2005 р. (зі змінами та доповненнями), договором доручення № 6 на виконання страхових агентських послуг від 11 липня 2016 р. (зі змінами та доповненнями), укладеними між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк". Також суд зобов'язав Товариство з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" виконувати усі обов'язки перед Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах", Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" та їх клієнтами, передбачені договором передоручення від 01.09.2016;
? постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2022 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2021 у справі №904/6015/20 в частині задоволення позовних вимог скасовано, в іншій частині - залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 01.09.2022 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2022 скасовано, а справу № 904/6015/20 передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду;
? станом на 13.02.2023 розгляд справи №904/6015/20 триває в Центральному апеляційному господарському суді.
? подання позову у справі № 910/5911/22 не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред'явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами. Судом першої інстанції під час прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі вирішується питання про дотримання позивачем вимог ГПК України в частині форми та змісту позовної заяви, а також підсудності такого позову;
? суд першої інстанції залишив позов без розгляду до розгляду справи по суті на підставі заяви позивача, при цьому будь-яких обставин існування аналогічного спору судом першої інстанції на даному етапі не може встановлюватися враховуючи право позивача на подання заяви про залишення позову без розгляду до початку розгляду справи по суті;
? позивач скористався правом подати клопотання про залишення позову без розгляду, яке прямо закріплено ГПК України та не може вважатися необґрунтованою дією позивача;
? розгляд справи по суті, не відбувався. Місцевим господарським судом у підготовчому засіданні задоволено клопотання позивача про залишення позову без розгляду;
? щодо тверджень апелянта про відсутність предмету спору, то вказана обставина не мала встановлюватися судом першої інстанції під час розгляду заяви позивача про залишення позову без розгляду за його власною ініціативою, а матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження відсутності предмета спору у справі на етапі відкриття провадження у справі та призначення першого підготовчого засідання, на якому постановлено залишити позов без розгляду на підставі заяви позивача;
? аргументи апелянта в частині зловживання позивачем процесуальними правами та необґрунтованості дій позивача, з огляду на такі доводи, не знайшли свого підтвердження;
? підстави для постановлення окремої ухвали відносно судді Господарського суду міста Києва Літвінової М.Є. у розумінні частини десятої статті 246 ГПК України відсутні.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 14.03.2023 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/5911/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 06.04.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/5911/22 за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк» на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. З огляду на наведене у розділі 4 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке.
8.2. Предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 у справі №910/5911/22, якими відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ «Приватбанк» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини п'ятої статті 130 ГПК України.
8.3. З огляду на доводи касаційної скарги у межах даного касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій у даних правовідносинах норм процесуального права, визначених у пункті 4.1 цієї Постанови.
8.3.1. Верховний Суд виходить з того, що касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України, адже предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, а відтак не є підставою касаційного оскарження неврахування висновків Верховного Суду, наведених у постановах (оскільки така підстава визначена для пунктів 1, 4, а не для пунктів 2, 3 частини першої статті 287 ГПК України), на які посилається скаржник, на предмет подібності наявних у них правовідносин тим, що склалися у справі № 910/5911/22.
8.3.2. Водночас посилання скаржника на зазначені правові позиції Верховного Суду оцінюватимуться Судом у контексті аргументів скаржника щодо порушення/не порушення норм права судами попередніх інстанцій.
8.4. Так, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГПК України).
8.5. Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
8.6. Стаття 129 ГПК України регламентує загальні правила розподілу судових витрат.
8.7. Верховний Суд акцентує, що положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
8.8. Разом з тим у статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.
8.9. Частиною другою статті 226 ГПК України встановлено, що про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.
8.10. Відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
8.11. Правовий аналіз статтей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема залишення позову без розгляду у справі, суд зобов'язаний виходити з положень частини п'ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №903/254/20).
8.12. При застосуванні частини п'ятої статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
8.13. Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду у справі, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.
8.14. Отже, відповідно до приписів частини п'ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема:
- чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов;
- чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору;
- чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та -- інтересів відповідача;
- чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
8.14.1. Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.
8.15. Колегія суддів враховує, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду (викладених у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17) очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п'ята статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
8.16. Разом з тим, Верховний Суд акцентує, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).
8.16.1. Верховний Суд виходить з того, що «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка/які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.
8.17. Як встановлено судами попередніх інстанцій позов у справі залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 ГПК України за заявою позивача.
8.18. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, господарські суди, відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, виходили з того, що відповідачем не доведене, а судом не встановлено необґрунтованості дій позивача як необхідної передумови для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, господарськими судами відхилено і посилання відповідача на подання позивачем завідомо безпідставного позову за відсутності предмета спору з підстав недоведеності таких обставин на стадії проведення підготовчого судового засідання.
8.18.1. При цьому суд апеляційної інстанції відзначив, що подання позову у справі №910/5911/22 не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред'явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже обставини існування аналогічного спору судом не встановлено, а відсутність предмету спору не підтверджені матеріалами справи.
8.18.2. Крім того, суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови, зокрема зазначив, що подання позивачем позовної заяви (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) не може свідчити про необґрунтованість дій позивача, оскільки доступ до суду є правом особи, гарантованим державою. Суд не вбачав ознак, визначених статтею 43 ГПК України, у діях відповідача.
8.19. Верховний Суд враховує положення статей 2, 4, 14, 130, 191 ГПК України, зі змісту яких убачається, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
8.19.1. Залишення позову без розгляду за заявою позивача є практична реалізація принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.
8.20. Верховний Суд виходить з того, що ГПК України хоч і не містить поняття «стадія розгляду справи» загального позовного провадження в господарському судочинстві, водночас використовує його. Науковці, здійснюючи поділ процесу на стадії, пов'язують це з його диференціацією правового регулювання.
8.21. Разом з тим, Верховний Суд враховує, що позовні вимоги у справі №904/6015/20 (як встановлено судом апеляційної інстанції) не є беззаперечно ідентичними позовним вимогам, заявленим у справі №910/5911/22, як і не є ідентичним суб'єктивний склад учасників спору, а відтак беззаперечно стверджувати про аналогічність спорів у справі №910/6015/20 та у справі №90/5911/22 на стадії відкриття провадження та проведення підготовчого судового засідання є необґрунтованим. Суд відхиляє і твердження скаржника про відсутність предмета спору (з підстав розірвання спірних договорів доручення банком в односторонньому порядку), адже як вірно відзначив суд апеляційної інстанції, дані обставини (за відсутності встановлених судом обставин, передбачених статтею 75 ГПК України) підлягають встановленню та доказуванню сторонами під час розгляду справи по суті.
8.21.1. Разом з тим, апеляційним господарським судом під час перегляду ухвали суду першої інстанції також не встановлено того, що позивач діяв недобросовісно, протидіяв вирішенню спору чи мав на меті ущемлення прав та інтересів відповідача.
8.22. Верховний Суд відзначає, що сам по собі факт залишення позову без розгляду у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача, не свідчить про зловживання правом та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.
8.23. Крім того, Суд акцентує, що приписи статті 43 ГПК України, визначають, зокрема і імператив щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами і обов'язок сторін судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами. Згідно частини другої цієї статті вбачається, що суд залежно від конкретних обставин справи може визнати дії зловживанням правом.
8.24. Водночас як встановлено судами попередніх інстанцій та свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди не встановили зловживання позивачем правом, а Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати обставини справи, здійснювати дослідження доказів та надавати їм правову оцінку. При цьому Суд звертається до своїх міркувань, зазначених у пункті 8.16 даної Постанови.
8.25. Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).
8.26. Поряд з тим, доказів на підтвердження аргументів і обґрунтувань у контексті наведених вище обставин, як встановлено судами попередніх інстанцій, заява АТ КБ «Приватбанк» не містить.
8.27. Верховний Суд з огляду на вищевказані міркування і встановлені судами обставини справи вважає, що доводи касаційної скарги не містять аргументів порушення судами статті 130 ГПК України у контексті спірних правовідносин.
8.28. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на правильному застосуванні норми частини п'ятої статті 130 ГПК України висновку, що відповідачем не доведено та господарськими судами не встановлено, що спір у справі виник внаслідок необґрунтованих (недобросовісних) дій позивача (саме дій, а не позову), а тому відсутні підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.
8.29. Судом також не встановлено порушення судами попередніх інстанцій статтей 86, 236, 237 ГПК України.
8.30. Покликання скаржника на правові позиції у справах №№ 911/1237/21, 922/1001/20, 924/804/20, 357/380/20 Судом сприймаються, водночас вони з урахуванням обставин цієї конкретної справи не свідчать, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми права (див. мотиви даної Постанови). Крім того, дані постанови Верховного Суду у співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 129, частини п'ятої 130 ГПК України, відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковою фактично-доказовою базою, тобто за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.
8.31. Верховний Суд відзначає, що, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
8.32. Отже, доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
8.32.1. Доводи касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судом апеляційної інстанції надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.33. Водночас колегія суддів вважає частково прийнятними доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій мірі, в якій вони не суперечать мотивам даної Постанови.
8.34. Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
8.35. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.36. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.37. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.38. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують вказаного висновку.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї Постанови.
9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 у справі №910/5911/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос