справа №760/15125/22 Головуючий у суді І інстанції: Оксюта Т.Г.
провадження №22-ц/824/6516/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
18 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Олійника В.І., Кулікової С.В.,
секретар судового засідання: Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Боднар Наталії Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київський метрополітен» про стягнення заробітку за час проходження працівником військової служби за призовом під час мобілізації,
У жовтні 20225 року позивач звернувся з вказаним позовом до відповідачів в якому просив визнати незаконним і скасувати наказ Комунального підприємства «Київський метрополітен» від 20 липня 2022 року № 568-П/к про припинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку з 19 липня 2022 року.
Стягнути з Комунального підприємства «Київський метрополітен» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19 липня 2022 року до моменту ухвалення рішення судом по суті спору та стягнути судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з травня 2018 року він працює у КП «Київський метрополітен», на посаді монтера колії 6 розряду дистанції колії №1 служби колії, тунельних споруд і будівель.
Проте 01 липня 2022 року позивач був мобілізований до лав Збройних Сил України і наразі проходить військову службу за призовом під час мобілізації, що підтверджується: записом у військовому квитку серії НОМЕР_1 (сторінки 4, 20, 26), довідками військових частин від 07 липня 2022 року № 5675, від 15 серпня 2022 року № 450, копією повістки на відправку від 01 липня 2022 року, копією мобілізаційного розпорядження (на звороті).
Починаючи з 19 липня 2022 року Комунальне підприємство «Київський метрополітен» припинило виплачувати ОСОБА_1 середній заробіток на підставі наказу від 20 липня 2022 року № 568-П/к.
Вказаним наказом вирішено з 19 липня 2022 року припинити збереження середнього заробітку позивача на підставі частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX.
Наказ КП «Київський метрополітен» від 20 липня 2022 року № 568-П/к про припинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку з указаних підстав позивач вважає незаконним, оскільки він був призваний на військову службу під час мобілізації 01 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX. Отже, цей Закон не може мати зворотної дії, тобто поширювати свою дію на ті відносини, які виникли до набрання ним чинності.
Натомість відповідач, приймаючи наказ від 20 липня 2022 року № 568-П/к про припинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку, застосував неправильну редакцію статті 119 КЗпП України, чим порушив ст.ст. 58, 22 Конституції України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції.
Відтак цей наказ має бути скасований, внаслідок чого позивач має право на стягнення з КП «Київський метрополітен» середнього заробітку, починаючи з 19 липня 2022 року до моменту ухвалення судом рішення у цій справі. На підставі викладеного просив позов задовольнити.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, адвокат Боднар Наталія Анатоліївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги представник позивача обгрунтовувала тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права пославшись на рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(І)/2019, оскільки вказане рішення не єдине, яким надано тлумачення особливостей застосування ч. 1 ст. 58 Конституції України, оскільки з цього приводу неодноразово робив правові висновки і Верховний Суд, зокрема у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 755/10938/17, від 03 грудня 2020 року у справі № 442/475/17, від 14 лютого 2022 року у справі № 308/8850/15.
Вважає, що оскільки процес реалізації права ОСОБА_1 на отримання середнього заробітку розпочався 01 липня 2022 року і закінчиться або звільненням його з військової служби або завершенням воєнного стану, то закінчитися цей процес має за тим самим законодавством, за яким і розпочався - зі збереженням позивачеві середнього заробітку відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги вказувала також на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції і не застосував відповідну норму. Вважає, що оскаржуваний наказ порушує право позивача вільно володіти своїм майном, а саме: грошовими коштами у вигляді середнього заробітку за місцем роботи і посадою, які зберігаються за ним під час призову на військову службу під час мобілізації.
Також вказувала, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки кожного аргументу позовної заяви, чим порушив вимоги п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України. Вказувала, що суд першої інстанції надав оцінку лише тим доводам, які стосувалися недопустимості зворотної дії закону, тоді як доводи про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а також ст. 22 Конституції України не знайшли свого відображення в судовому рішенні, оскільки були повністю проігноровані.
Також зазначила, що суд першої інстанції позбавив позивача права на ознайомлення із матеріалами справи, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 43 ЦПК України. Внаслідок цього позивач не зміг реалізувати своє право на уточнення (збільшення) позовних вимог в суді першої інстанції, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України.
14 квітня 2023 року КП "Київський метрополітен" подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір і відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом. Оскільки закон не має зворотної дії в часі, обов'язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом.
Також свої висновки обгрунтовував тим, що відповідно до п. 1 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 24 лютого 2022 року. У подальшому, Указами Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 та від 12 серпня 2022 року №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в України», затвердженого Законом України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
Частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19.07.2022) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни та у частині третій статті 119: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Встановлено, що ОСОБА_1 працює в Службі колії, тунельних споруд і будівель КП «Київський метрополітен» монтером колії 6 розряду дистанції колії № 1 (наказ (розпорядження) № 541-П/к від 14.05.2018 про прийняття на роботу).
З 02.06.2020 ОСОБА_1 був переведений в дистанцію № 1 (наказ (розпорядження) № 2005-П/к від 01.06.2020 про переведення на іншу роботу).
З 01.07.2020 ОСОБА_1 присвоєно 6 розряд монтера колії (наказ (розпорядження) № 2249-П/к від 01.07.2020 про переведення на іншу роботу).
Згідно повістки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, займаної посади та середнього заробітку.
30.06.2022 року наказом КП «Київський метрополітен» № 434-П/к ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов'язків у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період із збереженням місця роботи, займаної посади та середнього заробітку.
20.07.2022 року наказом КП «Київський метрополітен» № 568-П/к ОСОБА_1 , увільненому в зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період, припинено збереження середнього заробітку на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ».
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом слід зберігати лише місце роботи (посаду), а тому не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".
Доводи апеляційної скарги про те, що процес реалізації права ОСОБА_1 на отримання середнього заробітку розпочався 01 липня 2022 року і закінчиться або звільненням його з військової служби або завершенням воєнного стану, то закінчитися цей процес має за тим самим законодавством, за яким і розпочався - зі збереженням позивачеві середнього заробітку відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки як вірно встановлено судом першої інстанції те, що Закон України "по внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022 року, набрав чинності 19.07.2022, отже з 19.07.2022 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в редакції зі змінами, а саме у ч. 3 ст. 119 КЗпП України змінено слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Посилання апелянта на те, що у порушення вимог ст. 265 ЦПК України суд першої інстанції не зазначив мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд апеляційної інстанції відхиляє, та зазначає, що суд першої інстанції аргументував підстави для відмови в позові. А не застосування прямих норм Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованим, оскільки зазначені правовідносини регулюються Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" та трудовим кодексом. А тому застосування дії прямої норми визначеної Конституцією України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції позбавив позивача права на ознайомлення із матеріалами справи, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, внаслідок цього позивач не зміг реалізувати своє право на уточнення (збільшення) позовних вимог в суді першої інстанції, колегія суддів сприймає критично, оскільки наведені доводи не підтвердженні будь-якими доказами.
Суд апеляційної інстанції вважає слушними посилання відповідача у відзиві на апеляційну на роз'яснення управління Держпраці у Житомирській області від 21.07.2022 зазначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, середній заробіток не зберігатиметься.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове та трудове право позивача не було порушено відповідачем.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. ч. 3 ст. 119 КЗпП України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятим Верховною Радою України 01.07.2022 року.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Боднар Наталії Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «24» квітня 2023 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді С.В. Кулікова
В.І. Олійник