справа №759/27461/21 Головуючий у суді І інстанції: Шум Л.М.
провадження №22-ц/824/7210/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
18 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Олійника В.І., Кулікової С.В.,
секретар судового засідання: Кіпрік Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тетерука Вадима Володимировича на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тетерука Вадима Володимировича, виконуючого обов'язки заступника начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білого Олександра Петровича,
У листопаді 2021 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла скарга ОСОБА_1 на дії та бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тетерука Вадима Володимировича, виконуючого обов'язки заступника начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білого Олександра Петровича. Скарга мотивована тим, що Нахімовським районним судом м. Севастополя 23.12.2011 року видано виконавчий лист на виконання рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя по справі №2-2339/11 від 14.09.2011 року по стягненню з ОСОБА_2 на користь скаржника грошової суми 8132,02 грн, який був поданий скаржником до Державної виконавчої служби для виконання. По даному виконавчому листу було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, однак стягнення з боржника не проводилось. Скаржник неодноразово звертався безпосередньо до відповідних підрозділів ДВС і державних виконавців, у котрих на виконанні перебувало дане провадження.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року скаргу задоволено.
Визнано неправомірними постанову про повернення виконавчого листа № 2-2339 /11 від 23.12.2011 року стягувачу, винесену 30.08.2021 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень і Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тетеруком Вадимом Володимировичем, та його бездіяльність щодо дійсного виконавчого провадження.
Визнано неправомірними дії виконуючого обов'язки заступника начальника Управління - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішенні Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерств юстиції (м. Одеса) Білого Олександра Петровича щодо розгляду в порядку контролю скарги на незаконність постанови від 30.08.2021 року, винесеної безпосередньо підпорядкованим йому головним державним виконавцем Тетеруком Вадимом Володимировичем та зобов'язано його скасувати постанову та повернути виконавчий лист до відповідного підрозділу Державної виконавчої служби для подальшого виконання.
Не погодившись з вказаною ухвалою, головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тетерук В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовував тим, що при винесенні ухвали суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.08.2021 року по ВП № НОМЕР_1 не поновить право скаржника на виконання рішення суду, так як на час розгляду скарги вказане право не порушувалось. Також вважає, що судом не взято до уваги той факт, що в разі скасування оскаржуваної постанови, державному виконавцеві необхідно буде відновити виконавче провадження та витребувати виконавчий лист № 2-2339/11 від 23.12.2011 року, виданий Нахімовським районним судом м. Севастополя про стягнення з ОСОБА_2 боргу в сумі 8132,02 грн на користь ОСОБА_1 у скаржника, а це зробити неможливо, оскільки вказаний виконавчий документ вже перебуває на виконанні у відділі.
Також вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що суду не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що у боржника відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Але в матеріалах виконавчого провадження, які були надані суду, є відповіді на запити, які підтверджують відсутність майна у боржника.
Щодо нерухомого майна, яке зареєстровано за боржником, апелянт посилаючись на п. 7 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" зазначив, що у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється.
27 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції в силі.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що всі аргументи надані скаржником в апеляційній скарзі, досліджувались у суді та знайшли правове вирішення. Вказував, що в апеляційній скарзі не наведено жодного порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права. Також відсутні посилання на норми закону, які б спростовували висновки суду про неправомірність рішення та бездіяльність Головного державного виконавця Тетерука В.В. та виконуючого обов'язки заступника начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білого О.П..
Також зазначив, що скаржник Тетерук В.В. не заперечує незаконність винесеної ним 30.08.2021 року постанови про повернення виконавчого листа № 2-2339/11 стягувачу, а лише представляє своє суб'єктивне бачення (позицію) щодо відсутності негативних наслідків для мене (стягувача) у зв'язку з повторним поданням виконавчого листа для примусового виконання до дати постановлення судом ухвали.
Також заперечую проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказав на те, що скаржник не надає повну інформацію щодо з'ясування майнового стану боржника на наявність у нього нерухомого майна в Миколаївській області та м. Дніпрі і не вказує, що саме необхідно перевірити в м. Севастополі. Зазначив також, що лише через десять років державний виконавець звернувся до ч. 7 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" щодо обмеження стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку під ним.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що у боржника відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження», визначено органи та особи, які здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, згідно частини першої вказаної статті, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" запроваджено антитерористичну операцію на території України.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до п. 9 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення
Встановлено, що Нахімовським районним судом м. Севастополя 23.12.2011 видано виконавчий лист на виконання рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя по справі №2-2339/11 від 14.09.2011 р. по стягненню з ОСОБА_2 на користь скаржника грошової суми 8132,02 грн., який був поданий скаржником до Державної виконавчої служби для виконання. По даному виконавчому листу було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, однак стягнення з боржника не проводилось.
Судом встановлено, що 14.09.2021 скаржником отримано рекомендований лист відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що надійшов до поштового відділення 40016 в м. Суми з штрих-кодовим ідентифікатором 7300601386754, з постановою головного державного виконавця Тетерука В.В. від 30.08.2021 про повернення виконавчого листа № 2-2339/11 стягувачу.
В даній постанові вказано, що «боржник знаходиться на території АР Крим», окупованій РФ, а тому «вчинення виконавчих дій безпосередньо на такій території є неможливим. Таким чином, державний виконавець фізично позбавлений можливості провести опис й арешт майна боржника. Зазначені обставини виключають подальше здійснення виконавчого провадження». В завершення виконавець дійшов висновку: «Відповідно до п.9 ч.1 ст. 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення»(а.с. 5-6).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що державним виконавцем не були використані в повній мірі права, зокремане надано доказів на підтвердження тієї обставини, що у боржника відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Доводи апеляційної скарги, про в разі скасування оскаржуваної постанови, державному виконавцеві необхідно буде відновити виконавче провадження та витребувати виконавчий лист № 2-2339/11 від 23.12.2011 року, виданий Нахімовським районним судом м. Севастополя про стягнення з ОСОБА_2 боргу в сумі 8132,02 грн на користь ОСОБА_1 у скаржника, а це зробити неможливо, оскільки вказаний виконавчий документ вже перебуває на виконанні у відділі, колегією суддів не приймаються до уваги, як такі, що свідчать про відсутність порушеного права скаржника на час винесення незаконної постанови про повернення виконавчого документу.
Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що державним виконавцем не було вжито належних заходів щодо розшуку майна боржника та не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що у боржника відсутнє інше майно чи кошти, водночас, повернення виконавчого листа позбавляє позивача реалізувати своє право на примусове виконання судового рішення, тоді як відповідно до п. 9 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість рішень суду. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві є безпідставною і передчасною, а дії державного виконавця неправомірними, а тому подана скарга на дії та рішення державного виконавця є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленої ухвали.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення скарги та вірно застосував положення ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тетерука Вадима Володимировича залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «20» квітня 2023 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді В.І. Олійник
С.В. Кулікова