справа № 757/35570/21-ц
провадження № 22-ц/824/5512/2023
11 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Кошель К. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастербуд» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року в складі судді Остапчук Т.В.,
встановив :
05.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастербуд» (далі - ТОВ «Мастербуд») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Посилався на ті підстави, що 06 січня 2021 року на підставі наказу №001-ПР від 05.01.2021 його було прийнято на роботу до ТОВ «Мастербуд» на посаду юриста.
Відповідно до довідки відповідача про доходи позивача від 17.03.2021 №22-ОЗ, оклад позивача складає 10 000 грн ( до вирахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору).
Оскільки відповідач затримав виплату позивачу заробітної плати за травень 2021 року на 10 календарних днів, 31 травня 2021 року він написав заяву про звільнення з роботи.
Відповідач прийняв заяву про звільнення, проте не побажав більше спілкуватися з цього приводу та не звільнив позивача у встановлений чинним законодавством строк та не видав належно оформлену трудову книжку з проведенням розрахунків у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
29 червня 2021 року позивачу на картковий рахунок було перераховано відповідачем заробітну плату за травень 2021 року в розмірі 8 050 грн, а також заробітну плату за першу половину червня 2021 року в розмірі 1 732,80 грн.
30 червня 2021 року відповідачем видано наказ №095-Зв, яким звільнено позивача за прогули без поважної причини, пункт 4 статті 40 КЗпП України.
30 червня 2021 року позивачу на картковий рахунок було перераховано розрахункові при звільненні за червень 2021 року в розмірі 8 844,20 грн.
Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки він мав право не виходити на роботу 30 червня 2021 року (день звільнення за прогул), враховуючи що з дня прийняття відповідачем вищевказаної заяви позивача про звільнення минуло більше двох тижнів. В світлі приписів ч.1 ст. 47 КЗпП України належне оформлення звільнення позивача є обов'язком відповідача, який він не може виконувати коли йому заманеться та як заманеться.
Увесь цей час, не зважаючи на звернення позивача, відповідач бездіяв та 30 червня 2021 року створив штучну ситуацію з прогулом, коли позивач не повинен був знаходитися на робочому місці, та звільнив позивача без додержання порядку, встановленого ст. 149 КЗпП України.
В день повідомлення позивача про можливість отримати трудову книжку (30.06.2021) позивач прибув до відповідача, ознайомився з його наказом про звільнення, що не є властивою справжній ситуації з прогулом, коли працівник з'являється через деякий час, а не саме в день прогулу.
30 червня 2021 року позивачу не надався для ознайомлення наказ про застосування дисциплінарного стягнення, не пропонувалося надати письмові пояснення з приводу припущення про порушення ним трудової дисципліни.
Враховуючи викладене, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, позивач просив суд:
скасувати наказ ТОВ «Мастербуд»№ 095-Зв від 30.06.2021 про звільнення за прогул та поновити позивача на посаді юриста на підприємстві відповідача, а також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 182 000 грн з вирахуванням податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
Також просив стягнути судовий збір в сумі 1 456 грн та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи в сумі 134 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
17.01. 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, не доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи.
Зазначив, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на недостовірних доказах, поданих відповідачем разом з відзивом на позовну заяву 22.12.2022, з грубим порушенням строку, відведеного для вчинення зазначеної процесуальної дії, через шість місяців після ознайомлення відповідача з матеріалами справи. Отже, у суду першої інстанції не було підстав приймати вказані докази та вважати доведеною відповідачем законність звільнення позивача за прогул.
Вважає, що надані відповідачем докази не існували до звернення відповідача за професійною правничою допомогою, а всі факти, що були в них зафіксовані, є сфальсифікованими.
Судом першої інстанції також не було з'ясовано обставини порушення відповідачем строків виплати заробітної плати позивачу, а також здійснення виплати позивачу в день звільнення.
Заяву про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України позивач подав через комерційного директора відповідача Манжелая А. О. , який входить до адміністрації відповідача та якому підпорядковувався позивач. Хоча заява про звільнення була прийнята, проте відповідач не звільнив позивача у вказаний в заяві строк і не видав належно оформлену трудову книжку з проведенням розрахунків у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Зазначив, що у відзиві від 22.12.2022 відповідач категорично заперечував проти отримання заяви позивача про звільнення. Позивач хотів надати відповідь на вказаний відзив, який отримав 23.12.2022, з додаванням скріншотів листування з відповідачем в мессенжері «WhatsApp» з приводу поданої заяви про звільнення у якості контраргументу, але суд першої інстанції не надав часу цього зробити.
Вказане порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи.
За таких підстав просив долучити до матеріалів справи вищезазначені скріншоти переписки та врахувати інформацію, що міститься в ній під час встановлення обставин справи.
24.02.2023 представник ТОВ «Мастербуд» - адвокат Кіян А. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Копію відзиву 24.02.2023 надіслав на адресу позивача, яка зазначена ним в апеляційній скарзі (а.с. 225).
Вважає ухвалене по справі рішення законним, обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним і фактичним обставинам справи.
Зазначив, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою від 20.12.2022, відповідач просив відкласти проведення засідання суду для належної підготовки справи до розгляду по суті, забезпечення його права зібрати наявні докази, підготувати письмовий відзив і надати їх суду, надати представнику матеріали справи для ознайомлення.
Вказана заява була розглянута судом та задоволена.
22.12.2022 відповідачем надано відзив разом із наявними доказами на підтвердження своїх заперечень.
Водночас, позивач у своїй заяві від 23.12.2022 просив подальший розгляд справи проводити за його відсутності.
27.12.2022 суд прийняв рішення з урахуванням позовної заяви і наданих ним письмових доказів; письмових заперечень у формі відзиву відповідача і наданих ним письмових доказів.
Наведені в апеляційній скарзі доводи позивача щодо безпідставності прийняття доказів іншої сторони є помилковими, надуманими, оскільки суперечать завданням та принципам цивільного судочинства, спрямовані домогтися ухвалення рішення без дотримання принципів рівності, змагальності, повноти та всебічності розгляду спору і з'ясування усіх обставин справи.
Докази суду були надані разом із поданням відзиву, через канцелярію суду, як і передбачено положеннями ч. 3 ст. 83 ЦПК України, а тому твердження позивача про відсутність підстав для їх прийняття є надуманими.
Доводи про безпідставність прийняття письмових доказів ґрунтується на формальних міркуваннях, надмірному формалізмі та зводяться до того, щоб рішення суду було ухвалено без проведення дослідження та аналізу усіх обставин справи.
На підприємстві ведеться і зберігається все необхідне діловодство, письмові докази щодо прийняття позивача на роботу, обліку робочого часу, його звільнення тощо, зберігаються у справах підприємства і в особовій справі звільненого працівника та у зв'язку з виникненням спору, ініційованого позивачем, були надані суду першої інстанції для повного, всебічного й правильного вирішення справи.
Отримуючи копію наказу про своє звільнення за прогул, позивач особисто розписався про це, але при цьому, не зазначив, що не погоджується з такою підставою звільнення.
Відмовившись надати пояснення відносно поважності підстав своєї відсутності на роботі 29 та 30 червня, проти чого позивач і не заперечує, він також не послався та не підтвердив наявність у нього цих підстав і під час вирішення спору у цій справі.
Твердження позивача про недостовірність наданих відповідачем письмових доказів є його власними припущеннями, не підтвердженими жодними доказами.
Позивач не подавав, а відповідач не отримував жодних заяв від позивача щодо його звільнення з 03.06.2021 за власним бажанням ані 31 травня 2021 року, ані будь-якої іншої дати. При цьому позивач не вийшов на роботу саме 29 червня, коли з моменту подання заяви вже минуло 28 днів.
Якщо і припустити, що працівник подав заяву про звільнення за власним бажанням 31.05.2021, то в силу положень ч.2 ст. 38 КЗпП України його подальший вихід на роботу після спливу 2-ох тижнів свідчить про те, що працівник продовжує працювати і не є звільненим.
Щодо твердження позивача про подання 31.05.2021 заяву Манжелею А. О. зазначив, що керівником ТОВ «Мастербуд» та безпосереднім керівником позивача був генеральний директор Миронченко В. Г., який мав повноваження по прийняттю на роботу та звільненню усіх працівників.
Надані позивачем скріншоти листування не містять відомостей, які б стосувались предмету доказування по справі, не дають можливості встановити факт існування листування, ідентифікувати дійсних учасників листування, належність листування конкретним ідентифікованим особам.
З'ясування обставин порушення строків виплати заробітної плати не є предметом спору. Заробітна плата в повному обсязі була виплачена позивачу під час його звільнення, що останнім не заперечується.
В судовому засіданні представник ТОВ «Мастербуд» - адвокат Кіян А. В. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином. 22.03.2023 надіслав на адресу суду заяву, в якій просив розглядати справу в його відсутність.
Переглянувши справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Мастер» на посаді юриста з 06 січня 2021 року.
29 червня 2021 року ОСОБА_1 був відсутнім на робочому місці, у зв'язку з чим наказом генерального директора ТОВ «Мастербуд» №095/1 від 29 червня 2021 року, з метою фіксації факту відсутності працівника на робочому місці в робочий час, було створено спеціальну комісію (а.с.145).
30 червня 2021 року комісія з фіксації факту відсутності працівника на робочому місці склала Акт.
Відповідно до вказаного Акту комісія встановила, що 29 червня 2021 року в період часу з 09.00 год. по 13.00 год. та з 14.00 год. по 18.00 год., а також 30 червня 2021 року в період всього часу з 09.00 год по 13.00 год. працівник товариства юрист юридичного відділу ОСОБА_1. був відсутній на робочому місці в робочий час (а.с. 146).
30 червня 2021 року генеральним директором ТОВ «Мастербуд» видано наказ №095/2 про проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника на робочому місці в робочий час (а.с. 147).
За результатами проведення службового розслідування щодо відсутності працівника на робочому місці в робочий час, 30 червня 2021 року складено звіт (акт) .
За змістом вказаного акту 30.06.2021, після 15 год. ОСОБА_1 відповів на черговий здійснений йому телефонний дзвінок й повідомив, що наразі зайнятий на іншому підприємстві і матиме можливість прибути за адресою ТОВ «Мастербуд» пізніше, а саме на протязі 1 -ї години.
Після прибуття до товариства близько 16 год. ОСОБА_1 було запропоновано, зокрема, надати письмові пояснення щодо причин його відсутності на робочому місці в робочий час 29 червня 2021 року та 30 червня 2021 року з 09 год. до 13 год. Від надання письмових пояснень ОСОБА_1 відмовився, про що було складено Акт (а.с.150).
Наказом від 30 червня 2021 року № 095-Зв ТОВ «Мастербуд» звільнив ОСОБА_1 30.06.2021 за прогули без поважних причин згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
В день звільнення позивачу було видано копію наказу про звільнення, трудову книжку та проведено повний розрахунок, про що останній поставив свій підпис.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства, що підтверджується належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно з трудовим законодавством працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення догана або звільнення.
Згідно із статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов'язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов'язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання поважності відсутності працівника на роботі, звільненого згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначав, що 31 травня 2021 року він написав заяву про припинення трудового договору з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, у зв'язку з затримкою виплати заробітної плати за травень 2021 року, проте відповідач протягом двох тижнів не звільнив його з роботи, а тому 30 червня 2021 року він мав право не виходити на роботу, а відповідач за умови його невиходу на роботу не мав права звільнити його за прогул.
Згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Розірвання трудового договору відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.
За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
Звільнення працівника обов'язково оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця. Підставою для видання такого наказу є відповідна заява працівника, а за потреби - й інші документи.
Позивачем не надано суду доказів того, що він звертався до відповідача з письмовою заявою про звільнення за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України.
Крім цього, подання заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України не звільняє працівника від обов'язку виходити на роботу та виконувати передбачені трудовим договором обов'язки. У разі невидання наказу роботодавцем, непогодження з його діями, позивач мав право звернутися до суду з відповідним позовом.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 686/21225/17, провадження № 61-4487св19, від 16 грудня 2020 року у справі № 127/32612/18, провадження № 61-961 св 20.
Факт відсутності позивача на робочому місці 29 червня 2021 року та в першій половині дня 30 червня 2021 року останній не заперечував.
Отже, суд першої інстанції, розглянувши спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі належним чином оцінених доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Доводи апеляційної скарги про те, що надані відповідачем акти про відмову працівника надати письмові пояснення щодо причин його відсутності на робочому місці, про відмову отримати копію наказу про застосування дисциплінарного стягнення були створені відповідачем в процесі розгляду справи є необґрунтованими, з огляду на встановлені судом обставини у справі.
Доводи позивача про те, що заяву про звільнення з роботи за власним бажанням із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, було подано через комерційного директора відповідача Манжелея А. О. , висновки суду не спростовують, оскільки вказана обставина не звільняла його від обов'язку виходити на роботу до часу видачі відповідного наказу або вирішення питання звільнення в судовому порядку.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції було прийнято відповідні докази відповідача з порушенням строку на їх подання є необґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів справи, 23 липня 2021 року судом першої інстанції винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення підготовчого засідання на 20 вересня 2021 року.
Доказів направлення відповідачу копії позовної заяви матеріали справи не містять.
20 вересня 2021 року справа знята з розгляду у зв'язку із смертю судді.
22 листопада 2021 року судом першої інстанції винесено постанову про прийняття цивільної справи до розгляду.
16.06.2022, 23.08.2022, 07.10.2022, 12.10.2022, 15.12.2022 ОСОБА_1 подавав заяви про збільшення позовних вимог.
20.12.2022 представник ТОВ «Мастербуд» подав заяву про продовження проведення підготовчого засідання та надання можливості ознайомитись з матеріалами справи з огляду на відсутність у відповідача працівника зі статусом адвоката, а також введенням в Україні з 24.02.2022 воєнного стану.
23.12.2022 представник ТОВ «Мастербуд» подав відзив на позовну заяву та докази на підтвердження своїх заперечень.
З огляду на обставини справи, врахування судом першої інстанції наданих відповідачем доказів не може слугувати підставою для скасування або зміни ухваленого по справі судового рішення.
Позивач мав можливість надати суду апеляційної інстанції докази на спростування тієї обставини, що йому не пропонувалось надати письмові пояснення з приводу причин відсутності на робочому місці, проте таким правом останній не скористався.
Проти факту відсутності позивача на роботі 30 червня 2022 року, з огляду на раніше подану заяву про звільнення, останній не заперечував.
Доводи апеляційної скарги, що судом не було з'ясовано обставини порушення відповідачем строків виплати заробітної плати, а також здійснення виплати в день звільнення не стосується предмета спору, враховуючи те, що позивачем оскаржується наказ про його звільнення за прогул без поважних причин.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк