справа № 754/11425/20
провадження № 22-ц/824/1717/2023
11 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
при секретарі Кошель К. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Опришко Едіти Василівни на рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року в складі судді Захарчук С.С.,
встановив:
04.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на ті підстави, що 29.12.2018 надав ОСОБА_3 в борг грошові кошти в розмірі 265 000 доларів США, про що останнім власноруч написано розписку від 29.12.2018 року.
Відповідно до умов розписки, ОСОБА_3 мав повернути отримані кошти в строк до 03.11.2019, а також щомісяця виплачувати відсотки за користування позикою в розмірі 2 875 доларів США до 03 числа кожного місяця. Також даною розпискою встановлено відповідальність позичальника в разі несвоєчасної сплати відсотків та/або основної заборгованості - неустойки в розмірі 0,1 % від суми основного боргу за кожен день прострочки.
Однак, усупереч досягнутої домовленості, ОСОБА_3 в строк до 03.11.2019 отримані від позивача в позику кошти в розмірі 265 000 доларів США не повернув та не сплатив передбачені розпискою відсотки за користування позиченими коштами.
Наявність боргової розписки у позикодавця та відсутність останньої у позичальника є свідченням того, що боргові зобов'язання останнім не виконані.
Станом на 04.09.2020 прострочка відповідача ОСОБА_3 щодо повернення основної суми позики становить 306 календарні дні. Сума несплачених відсотків складає 57 500 доларів США. Сума нарахованої неустойки за несвоєчасну сплату відсотків становить 153 435 доларів США. Загальна сума заборгованості становить 475 935 доларів США.
Позивач вважав, що вказана сума заборгованості підлягає стягненню з обох відповідачів солідарно з огляду на таке.
На момент написання розписки відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_2 була обізнана з умовами отримання її чоловіком в позику. На підтвердження свого факту обізнаності із зазначеними обставинами на розписці від 29.12.2018 проставлений підпис ОСОБА_2 із зазначенням її прізвища та ініціалів. Її підпис на розписці свідчить про її як дружини згоду на отримання ОСОБА_3 в борг цих коштів, а також є свідченням того, що позичені у позивача кошти бралися ОСОБА_3 в інтересах сім'ї.
Отримані від позивача кошти останні мали намір використати на придбання будівельних матеріалів та оплату будівельних та ремонтних робіт , а також облаштування житлового будинку АДРЕСА_1 , який наразі є об'єктом незавершеного будівництва. Вказаний об'єкт нерухомості , як і земельна ділянка на якій він розташований, фактично є спільним сумісним майном подружжя, як такі, що були набуті в період їх зареєстрованого шлюбу.
В розписці від 29.12.2018 відповідач не зазначав, що позика береться не в інтересах сім'ї. ОСОБА_2 в договірному порядку визнала солідарну заборгованість за всіма борговими зобов'язаннями відповідача ОСОБА_3 , про що вказано в п. 2 Мирової угоди щодо визнання договірної суми боргових зобов'язань від 28.01.2020, укладеної між сторонами по справі. Зазначив, що умови вказаної мирової угоди відповідачами не виконано.
Також, при розгляді цивільної справи №754/14388/19 ОСОБА_2 сама добровільно визнавала свою солідарну заборгованість перед позивачем по іншій сумі боргу, яка раніше, в серпні 2018 року, була отримана ОСОБА_3 від позивача.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальну суму в розмірі 475 935 доларів США (що станом на 04.09.2020 є еквівалентом 13 179 020,90 грн за офіційним курсом НБУ) за розпискою від 29.12.2018, яка складається з: 265 000 доларів США - основна суми позики; 57 500 доларів США - сума відсотків за користування позикою; 153 435 доларів США - неустойка за несвоєчасну сплату відсотків.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 заборгованість за договором позики, а саме: основну суму позики у розмірі 265 000 доларів США, що є еквівалентом суми 7 200 050 грн; неустойку у розмірі 153 435 доларів США, що є еквівалентом суми 4 168 828,95 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмолено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
09.12.2022 представник ОСОБА_2 - адвокат Опришко Е. В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Посилається на ті підстави, що на підтвердження солідарної відповідальності подружжя ОСОБА_2 сторона позивача надала мирову угоду щодо визнання договірної суми боргових зобов'язань від 28.01.2020, де ОСОБА_2 визнає свою солідарну відповідальність за борговими зобов'язаннями ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 у період з 01.09.2017 по 28.01.2020.
Вказана мирова угода не була затверджена судом, не була підписана сторонами справи у судовому процесі з роз'ясненням сторонам про наслідки її укладення.
Не зважаючи на те, що від імені ОСОБА_2 були підроблені документи і по причині того, що на той час ще не були внесені до ЄРДР матеріали по підробці документів від імені ОСОБА_2 , Деснянським районним судом м. Києва було винесено рішення про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 116 000 доларів США. Рішення суду у цивільній справі №754/14388/19 виконано, через прилюдні електронні торги 28.12.2021 було реалізовано незавершений будівництвом будинок та земельні ділянки, кошти передані ОСОБА_1
28.12.2021 позивач задовольнив свої потреби на 116 000 доларів США від реалізації майна за адресою: АДРЕСА_1 , а тому не має права вимагати у відповідачем будь-які боргові кошти.
Зазначила, що через конфлікти у сім'ї, ОСОБА_3 у січні 2018 року переїхав проживати за іншою адресою, окремо від дружини та дітей. 11 червня 2019 року шлюб між ними було розірвано.
Квартира АДРЕСА_2 була продана і кошти були витрачені на повернення боргу, який брали подружжя у друзів для врегулювання спору з ОСОБА_1 , куди були також витрачені кошти від реалізації автомобіля та від проданих прикрас.
Квартира по АДРЕСА_3 була придбана на кошти, які не мають жодного відношення до шлюбу з ОСОБА_3 і до боргових розписок. Накладення арешту в межах даної справи на вказану квартиру порушує майнові права та інтереси відповідачки ОСОБА_2 .
Майно у вигляді земельних ділянок та будинку за адресою: АДРЕСА_1 , набуте за гроші батька, отримані з реалізації свого особистого майна та накопичені за час роботи та у політичних діячів, є особистою власністю ОСОБА_2 .
В 2013 році ОСОБА_2 отримала довідку від ТОВ «Будівельна компанія» за №28/11-4 про те, що готовність будинку за адресою: АДРЕСА_1 , складає 98%. 2% від ціни домоволодіння навіть в 300 000 доларів США складає 6 000 доларів США, а ОСОБА_1 по відомим ОСОБА_2 дванадцяти розпискам винен близько пів мільйона доларів США без відсотків. Сам ОСОБА_3 борги не визнає і стверджує, що деяку суму грошей у ОСОБА_1 брав і повернув.
Доводи позивача про те, що кошти за договором позики були надані відповідачу ОСОБА_3 в інтересах сім'ї не підтверджені належними доказами. Відтак, відсутні підстави для стягнення боргу за договором позики з відповідача ОСОБА_2 в солідарному порядку, а тому сума боргу підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 одноособово.
Рішення суду першої інстанції є таким, що постановлене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з винесенням постанови про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу з ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Літвінов Р. О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вважає, що сам факт не подання ОСОБА_3 апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції є додатковим підтвердженням його згоди із встановленими судом обставинами про отримання ним в борг коштів за розпискою від 29.12.2018 саме в інтересах сім'ї.
Мирова угода щодо визнання договірної суми боргових зобов'язань від 28.01.2020 є угодою, яку особисто підписали позивач та відповідачі поза рамками судового процесу. Керуючись ст. 6 ЦК України сторони в договірному порядку врегулювали свої правовідносини за всіма борговими розписками відповідача, за якими він брав кошти в позику, в період з 01.09.2017 по 28.01.2020 ( п.1 мирової угоди). У сторін не було обов'язків затверджувати мирову угоду в суді, оскільки це було особисте волевиявлення сторін в позасудовий спосіб врегулювати свої взаємовідносини за борговими зобов'язаннями.
В даній мировій угоді ОСОБА_2 визнала свою солідарну відповідальність за борговими зобов'язаннями ОСОБА_3 перед позивачем, що мали місце в період з 01.09.2017 по 28.01.2020 ( п. 2 мирової угоди), в тому числі і за розпискою від 29.12.2018 року.
Вказана мирова угода є чинною, недійсною в судовому порядку не визнавалась.
Станом на 30.11.2021 позивач не отримував жодних грошових коштів в рамках виконавчого провадження, за яким реалізовувалось в примусовому порядку майно ОСОБА_2 . Умови мирової угоди так і не були виконані ОСОБА_2 , тому відсутні підстави для зменшення суми заборгованості відповідачів. Отримані кошти за продану квартиру по АДРЕСА_3 , як зазначає ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, вона витратила на повернення боргу, який брали подружжя у друзів для врегулювання спору зі ОСОБА_1 . Разом з тим, докази здійснення відповідачем дій по врегулюванню спору відсутні. Продаж квартири було здійснено через місяць після укладення мирової угоди, а отримані від продажу квартири 75 000 доларів США були сплачені не позивачу, а іншим особам. В подальшому відповідачка вчинила ряд інших умисних дій щодо уникнення виконання обов'язку по добровільній сплаті коштів позивачу в рамках мирової угоди.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Опришко Е. В. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Після оголошення в справі перерви адвокат Опришко Е. В. надіслала заяву про розгляд справи в її відсутність.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Літвінов Р. О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_5 проти задоволення апеляційної скарги не заперечував. Пояснив, що кошти за розпискою він не отримував. В розписці на прохання позивача він розписався за свою дружину.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 29 грудня 2018 року ОСОБА_3 отримав у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 265 000,00 доларів США строком на один рік до 03.11.2019 року з правом як дострокового погашення боргу так і правом його продовження, та зобов'язався щомісячно до 3 числа кожного місяця виплачувати франшизу в розмірі 2 875 доларів США. У випадку несвоєчасного погашення - сплачувати 0,1% від суми основного боргу за кожен день прострочення. У випадку несвоєчасного погашення основного боргу зобов'язався виплачувати 0,2% від основної суми боргу за день прострочення, що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_3 розпискою (а.с.9), оригінал якої було оглянуто судом в судовому засіданні.
На момент написання розписки від 29 грудня 2018 року ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2019 року.
ОСОБА_3 позичив кошти в інтересах сім'ї, про що свідчить підпис дружини відповідача ОСОБА_2 на розписці від 29 грудня 2018 року.
ОСОБА_3 не повернув позивачу грошові кошти у розмірі 265 000,00 доларів США та не сплатив відсотки, які передбачені розпискою, в обумовлений строк.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
Оскільки позичальник умов договору позики щодо своєчасного повернення суми боргу не виконував, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення заборгованості.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , а також в частині розміру стягнутої заборгованості сторони не оскаржують, а тому в цій частині воно не є предметом апеляційного розгляду.
Ухвалюючи рішення про солідарне стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що договір позики було укладено ОСОБА_3 в інтересах сім'ї, а тому цивільні зобов'язання за цим договором виникли в обох відповідачів.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини другої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, поки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
На підтвердження обставин укладення договору позику в інтересах сім'ї свідчить особистий підпис відповідачки ОСОБА_2 на розписці від 29.12.2018 року.
Доказів того, що вказаний підпис було вчинено не ОСОБА_2 , а іншою особою матеріали справи не містять.
Матеріали справи також не містять доказів, що з січня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 припинили сімейні відносини, а тому отримані в борг кошти були витрачені ОСОБА_3 не в інтересах сім'ї.
На підтвердження обставини отримання коштів в борг в інтересах сім'ї позивачем надано мирову угоду від 28 січня 2020 року, укладену між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , за умовами якої ОСОБА_1 погодився із договірним зменшенням загальної суми заборгованості (позик) по усіх боргових розписках ОСОБА_3 , яка мала місце в період з 01.09.2017 по 28.01.2020 перед ОСОБА_1 , до суми 116 000 доларів США, виключно за умови фактичного погашення вказаної суми в порядку, вказаному в п. 2 даної угоди. ОСОБА_2 визнала свою солідарну відповідальність за борговими зобов'язаннями ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 та гарантувала, що погашення заборгованості, яка дорівнює 116 000 доларів США, буде здійснено за рахунок продажу майна, належного ОСОБА_2 (а.с.14).
Доказів того, що кошти в сумі 116 000 доларів США були повернуті позивачу, в тому числі за рахунок продажу майна, належного ОСОБА_2 , суду надано не було, а позивач проти вказаної обставини заперечував.
Доводи ОСОБА_2 про те, що вказана мирова угода не була затверджена судом, не спростовує її значення як належного та допустимого доказу в частині доведеності визнання останньою свого солідарного обов'язку перед позивачем за борговими зобов'язаннями ОСОБА_3 , в тому числі за розпискою від 29.12.2018 року.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ч. 1 ст. 627 ЦК України).
В даному випадку сторони дійшли згоди врегулювати свої правовідносини за договорами позики в позасудовому порядку, а тому підстави для затвердження такої мирової угоди судом були відсутні.
Та обставина, що готовність будинку за адресою: АДРЕСА_1 на момент отримання коштів в борг складала 98%, а тому були відсутні підстави для отримання суми грошових коштів, яка зазначена в борговій розписці, не може слугувати достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачка ОСОБА_2 не довела тієї обставини, що грошові кошти не були отримані в інтересах сім'ї, а її заперечення з цього приводу ґрунтуються на припущеннях.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Опришко Едіти Василівни залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 квітня 2023 року.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк