справа №754/4966/20 Головуючий у І інстанції - Галась І.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/5652/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
11 квітня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Даньшиної І.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою та усунення перешкод у користуванні квартирою, -
установив:
ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою та усунення перешкод у користуванні квартирою, мотивуючи свої вимоги тим, що 23 грудня 1999 року укладено з відповідачем ОСОБА_2 шлюб, який зареєстрували у Могилів-Подільському міському відділі реєстрації актів громадянського стану Вінницької області, актовий запис №293, про що було видано 23 грудня 1999 року Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Сімейні відносини з відповідачем не склалися у зв'язку з різними поглядами на життя та відсутністю взаємопорозуміння.
Кожен має діаметрально протилежні погляди на шлюб та сім'ю та власний обов'язок щодо матеріального забезпечення сім'ї.
На цій підставі між ними в останній час виникали непорозуміння та конфлікти.
Відповідач не дбала про сім'ю, не була зацікавлена у збереженні сім'ї.
07 серпня 2018 року Деснянським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві шлюб розірвано.
Разом із відповідачем прожили 19 років.
Відповідач ОСОБА_2 є керівником ТОВ «ГАУР ПЛЮС».
Доходи позивача складаються із пенсії та чистого доходу від діяльності, який він отримує як фізична особа-підприємець (надання клінінгових послуг: прибирання офісів, будинків, прибудинкових територій тощо).
За час перебування в зареєстрованому шлюбі із відповідачем ними було набуто в спільну сумісну власність двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; меблі, побутова техніка, коштовності, інше майно і речі, які знаходяться в квартирі АДРЕСА_1 ; легковий автомобіль марки NISAN JUKE, 2018 року випуску, який був придбаний та оформлений на відповідача 05 червня 2018 року; майнова частка (внесок) в статутному капіталі (корпоративні права) в ТОВ «ГАУР ПЛЮС», яке було зареєстровано 29 вересня 2017 року.
Позивач звернувся з позовом до Деснянського районного суду м. Києва щодо поділу майна, яке було набуто подружжям за час перебування в зареєстрованому шлюбі та спільного проживання, так як відповідачка не бажає визнавати за ним право на 1/2 шлюбного майна.
У квартирі АДРЕСА_1 знаходяться його особисті речі, одяг, меблі, техніка, коштовності, документи та інше майно, яке необхідне для проживання в квартирі.
В зазначену квартиру ОСОБА_1 придбав за власні кошти та привіз меблі, техніку, посуд, особисті речі, цінності та майно.
Також, за вказаною адресою зберігаються усі оригінали Договорів про купівлю нерухомого майна, які залишилися та знаходяться у володінні відповідача.
В серпні 2019 року відповідачка змінила замки від вхідних дверей до квартири за місцем його реєстрації та місця проживання ( АДРЕСА_2 ), почала чинити перешкоди потрапити і проживати в квартирі.
З вересня 2019 року його постійне фактичне місце проживання - буд. АДРЕСА_3 , де він проживає разом із матір'ю ОСОБА_3 .
Усі придбані за спільні кошти об'єкти нерухомого майна (вказана квартира), автомобілі, меблі, речі побуту, техніка, інше) були оформлені на ім'я відповідача, так як він кохав і довіряв своїй дружині, ніколи не планував з відповідачем розривати укладений шлюб.
У серпні 2019 року відповідачка, скориставшись його тимчасовою відсутністю в місті Києві замінила замки до вхідних дверей в квартиру АДРЕСА_1 .
В результаті умисних, заздалегідь спланованих відповідачкою дій, на даний час він не має можливості потрапити, вселитися, проживати і користуватися своїм житлом (квартирою).
Також він обмежений в праві користуватися належним майном - особисті речі, одяг, меблі, інші цінності, які залишилися і знаходяться в квартирі, якою на даний час користується виключно відповідачка.
Він неодноразово звертався до Деснянського Управління Поліції ГУНП у м. Києві із письмовими та усними заявами щодо неправомірних дій колишньої дружини ОСОБА_2 , а саме обмеження його у доступі до їхньої спільної квартири АДРЕСА_1 та допомоги у вирішенні конфлікту, відновлення порушених його прав.
Придбана за спільні кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі нерухомість - квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на ім'я відповідачки, однак відповідачка не надає документи, які підтверджують купівлю квартири, чинить перешкоди та не надає можливості вселитися і проживати за місцем реєстрації.
Просив суд, визнати за ним право на користування (проживання, володіння) квартирою АДРЕСА_4 , загальною площею 55,6 кв.м.; зобов'язати відповідача не чинити перешкоди позивачу користуватися (проживати, володіти) квартирою АДРЕСА_4 , загальною площею 55,6 кв.м.; стягнути з відповідача понесені судові витрати по справі щодо сплати судового збору за подання позовної заяви та розгляд зави про забезпечення позову в розмірі 1260 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 10141 гривень.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року, позов було задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 , усунути перешкоди ОСОБА_1 в здійсненні прав власника частини квартирою АДРЕСА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 гривень 80 копійок.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що він звернувся із позовом з метою захистити свої житлові права.
На момент звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом не був власником спірної квартири, був позбавлений (обмежений) у праві проживати та користуватись квартирою, що була придбана ним із відповідачем у шлюбі.
Зазначає, що відповідач не заперечувала факту позбавлення нею позивача можливості користуватися спірною квартирою, оскільки вона вважає, що вказана квартира є її особистою приватною власністю.
Просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року в частині незадоволених позовних вимог, та ухвалити цій частині нове судове рішення, яким його вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільним майном подружжя, поділ майна та в порядку поділу майна подружжя, що є спільною сумісною власністю визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року було залишено без змін.
Отже, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року набрало законної сили 20 вересня 2022 року.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року здійснено судовий захист прав позивача ОСОБА_1 в частині визнання прав власника (володіння, користування та розпоряджання) на частину квартири АДРЕСА_1 .
Разом з тим, суд позбавлений можливості дійти висновку про те, що сторони у справі дійшли згоди про користування спільною частковою власністю - квартирою АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим судовому захисту підлягають права позивача в частині усунення перешкод в користування частиною квартири АДРЕСА_1 .
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору.
Відповідно до вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до вимог ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до вимог ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події.
У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому повинно бути залишене без змін.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 24 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба