12 квітня 2023 року
справа № 757/25807/20-ц
провадження № 22-ц/824/3912/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Кулікової С.В.,
при секретарі: Яницькій О.Л.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року, постановлене під головуванням судді Остапчук Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
Втравні 2020 р. ОСОБА_1 звернувся до судуі вищевказаним позовом.
Вимоги обґрунтовані тим, що 26.12.2016 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідного до якого відповідач отримав від позивача кошти у боргу у розмірі 262 953,00 грн з обов'язком їх повернути до 01 червня 2017 року. До встановлено строку відповідачем повернуто кошти у розмірі 227 173 грн. Однак в повном обсязі кошти не повернуто. Тому просив стягнути з відповідачів неповернутий борг в розмірі 35780 грн., інфляційні втрати в розмірі 8602,71 грн., неустойку в розмірі 19553,77 грн. відповідно до п.6 Договору , судові витрати в розмірі 840,80 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 35780грн., інфляційні втрати в розмірі 8602,71грн., неустойку в розмірі 6529,8 грн., судовий збір в розмірі 840,8 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог скасувати, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що позивачу було передано 515861,00 доларів та позивачем власноручно складено розписки, в яких зазначено про отримано суму коштів. Зазначає, що заборгованість за договором позики повернута відповідачем в повному обсязі. Судом не наведено розрахунок суми заборгованості при частковому задоволенні позовних вимог.
Вважає вимоги позивача щодо стягнення заборгованості в розмірі 35750 грн та штрафних санкцій безпідставними, оскільки договір позики виконано вчасно.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив із невиконання в повному обсязі ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань за договором позики, наявності в останнього боргу перед позивачем у розмірі 35780 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до Договору позики від 26.12.2016р. відповідач ОСОБА_2 взяв в борг 26 2953 грн у позивача ОСОБА_1 та зобов'язувався повернути до 01.06.2017 р.
Згідно розписок позивача відповідачемповернуто 01.03.2017р. частину боргу у розмірі 3 000 дол. США, 10.03.2017р. - у розмірі 2000 дол. США , 30.04.2017р.- у розмірі 3500 дол. США. (а.с.77,78,79).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідний міститься у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
В матеріалах справи наявні копії розписок про отримання позивачем від ОСОБА_5 коштів в рахунок погашення боргу 01.03.2017р. у розмірі 3 000 дол. США, 10.03.2017р. - у розмірі 2000 дол. США, 30.04.2017р. - у розмірі 3500 дол. США. (а.с.77,78,79).
Апелянт стверджує про те, що ним передано кошти 10.03.2017 року у розмірі 9861 долар США, однак вказана сума в розписці зазначена як борг, який відповідач має повернути, та вказано залишок боргу у розмірі 4 861 доларів США.
Посилання відповідачам на передачу ним коштів у розмірі 503 тисячі доларів США, як вказано у розписці від 30 квітня 2017 року суд не приймає, оскільки відповідно до змісту розписки в рахунок боргу позивач отримав три тисячі п'ятсот тисяч доларів США. Залишок боргу - 1361 доларів США.
Враховуючи, що залишок боргу станом на 10.03.2017 складав 4 861 доларів США а, 30.04.2017 року - 1361 доларів США, відтак відповідачем 30.04.2017 року повернуто кошти у розмірі 3500 доларів США.
ОСОБА_2 не надано доказів на підтвердження повернення коштів в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.6 Договору позики у разі несвоєчасного повернення суми позики на вимогу Позикодавця Позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку в розміру 0,5% від простроченої суми за кожен день прострочки.
Колегія суддів погоджується із розрахунку суду першої інстанції, відповідно до якого з відповідача підлягає стягненню неустойка в розмірі 6629,8 грн. за 12 місяців та 8602,71 грн. інфляційні втрати за період з червня 2017 р. по червень 2020 р.
Вірним є також посилання суду на відсутність підстав щодо стягнення коштів з ОСОБА_3 , у зв'язку із чим вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 18 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач
Судді