Провадження № 22-ц/803/3863/23 Справа № 204/10392/22 Суддя у 1-й інстанції - Книш А.В. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А.
13 квітня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області
Єдиний унікальний номер 204/10392/22
Номер провадження 22-ц/803/3863/23
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Барильської А.П., Максюти Ж.І.
за участю секретаря: Паромової О.О.
учасники справи :
заявник - ОСОБА_1
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 26 січня 2023 року головуючого судді Книш А.В. по цивільній справі про встановлення факту постійного проживання на території України,-
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити юридичний факт його постійного проживання, як неповнолітньої дитини, що проживала разом з матір'ю, на території України з 28 травня 1991 року та по теперішній час, в тому числі, на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року і 13 листопада 1991 року.
В обґрунтування заяви зазначено, що він ІНФОРМАЦІЯ_1 народився у м. Ровеньки Луганської області та є інвалідом другої групи. З першого класу він навчався у Кленовській допоміжній школі-інтернаті, яку закінчив у 2009 році. Проживав разом з матір'ю, офіційно ніде не працював, наймався до приватних осіб різноробочим. В армії не служив та паспортом громадянина України ніколи не документувався.
3 26 жовтня 2011 року перебуває на лікуванні в Дніпровській філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» згідно з постановою Ровеньківського міського суду Луганській області від 15 серпня 2011 року. З матір'ю на даний час родинні зв'язки втрачені, він про неї нічого не знає. Батько пішов із сім'ї, коли заявнику було 7 років. На звернення лікувального закладу до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо набуття громадянства заявником отримано лист, згідно з яким заявник має правові підстави оформити набуття громадянства України за територіальним походженням, відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України», оскільки народився до 24 серпня 1991 року на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України заявнику необхідно для отримання паспорту громадянина України та можливості працевлаштування після закінчення лікування. Проте, листом Чечелівського відділу ДМС у м. Дніпрі від 22 вересня 2022 року повідомлено про неможливість вирішення питання належності до громадянства України без відповідного судового рішення.
Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 26 січня 2023 року встановлено факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року. В задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, від імені та в інтересах якого, на підставі довіреності, діє Шеян Г.О., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що в матеріалах справи відсутні письмові докази, які б підтверджували факт саме постійного безперервного проживання заявника на території України в неповнолітньому віці станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року, відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадянство України».
Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційного суду представник Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, що діє за довіреністю Барабаш Л.В. підтримала доводи апеляційної скарги .
У судове засідання апеляційного суду заявник ОСОБА_1 та представник Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги « Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України « не з'явилися,належним чином були повідомлені про дату,час і місце розгляду справи,про що свідчить трекінг про вручення рекомендованого повідомлення (відправлення вручено 03 квітня 2023 року) (а.с.85,86,87). 13 квітня 2023 року на електронну адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції без зазначення засобів проведення (а.с.83-84), яке залишено без задоволення, оскільки таке клопотання може бути подано не пізніше як за п'ять днів до відповідного судового засіданні .
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заінтересованої особи, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено,та підтверджено матеріалами справи , що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганськ, є інвалідом ІІ групи з дитинства та отримує державну соціальну допомогу (а.с.4-6,20).
13 листопада 2001 року заявник одержав у Державній податковій інспекції в м. Ровеньки Луганської області ідентифікаційний номер 3338508071 (а.с.4).
Паспортом громадянина України в Ровенському УМВС України в Луганській області не документувався (а.с.11,12).
Постановою Ровеньківського міського суду Луганської області від 15 серпня 2011 року до ОСОБА_1 , застосовано примусові заходи медичного характеру у виді лікування в психіатричній лікарні із суворим наглядом (а.с.23-27).
Відповідно до довідки Красногвардійського РВ у м. Дніпропетровську ГУДМС України в Дніпропетровській області від 16 жовтня 2015 року встановлено, що заявник проживав за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
Листом Управління з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України Головного управління Державної міграційної Служби України в Дніпропетровській області стосовно розгляду заяви щодо набуття громадянства України ОСОБА_1 повідомлено, що заявник має правові підстави оформити набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» та рекомендовано звернутися для подання документів до Красногвардійського РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області (а.с.16).
Листом Чечелівського відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної Служби України в Дніпропетровській області стосовно розгляду заяви щодо належності до громадянства України, заявнику рекомендовано надати судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи (неповнолітньої дитини, що проживала разом з матір'ю) на території України за станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року (а.с.22).
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року , суд першої інстанції ,з урахуванням того, що факт, про встановлення якого просить заявник, має для нього юридичне значення,що необхідно для подальшого звернення заявника до відповідних державних органів з метою встановлення належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України, виходив з її обґрунтованості та доведеності.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у відповідності до яких громадянами України є громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (на 13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Закон України «Про громадянство України « в редакції від 18 січня 2001 року, відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України,підстави і порядок його набуття та припинення,повноваження органів державної влади,що беруть участь у вирішенні питань громадянства України.
Пунктами 1 та 2 частини першої ст. 92 Конституції України встановлено,що права і свободи людини і громадянина,гарантії цих прав і свобод, правосуб'єктність громадян України,громадянство,правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначаються виключно законами .
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
За приписами статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції , враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в Луганській області місто Луганськ (а.с.4,5), підтверджено постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року зібраними у справі письмовими доказами (а.с. 2-28), та обґрунтовано вважав доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року,що є підставою для задоволення заяви.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Також, відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 26 січня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складений 17 квітня 2023 року .
Судді: