Провадження № 22-ц/803/3850/23 Справа № 185/6437/22 Суддя у 1-й інстанції - Головін В.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
18 квітня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
головуючого судді - Никифоряка Л.П.,
суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля”
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2023 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” (далі - ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”) про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що тривалий час працював на підприємстві відповідача. За час роботи у шкідливих для здоров'я умовах праці втратив професійну працездатність і став інвалідом. Внаслідок важких умов праці він отримав професійні захворювання та частково втратив професійну працездатність. Позивач вважав, що саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я.
Ураховуючи викладене, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача на його користь 234 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” на користь ОСОБА_1 110 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявляє вимогу про зміну оскаржуваного рішення, зменшивши розмір стягнутої з відповідача на користь позивача моральної шкоди до 55 000,00 грн.
В обґрунтування скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди.
Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції установлено, що позивач ОСОБА_1 має 22 роки 6 місяців загального страхового стажу, з них 18 років 11 місяців у шкідливих підземних умовах праці у відповідача ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”.
02 липня 2018 року позивача було звільнено відповідачем із займаної посади за частиною другою статті 40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи. Всі вказані вище обставини про роботу позивача та його звільнення підтверджуються його трудовою книжкою.
Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії за професійними захворюваннями первинно від 29 липня 2019 року серії 12 ААА № 056996 та серії 12 ААБ № 226936, у зв'язку з професійним захворюванням позивачу було сукупно встановлено 65 % втрати працездатності та 3 групу інвалідності (40 % - радикулопатіяпопереково-крижова L4-L5,S1 і шийна С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, з вираженим периферичним нейросудинним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечелопатковогоперіартрозу (ПФ другого ст.), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ст); 10 % - хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії) група А, ЛН першого ступеня; 5 % - нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху); 10 % - виробнича травма по акту Н-1 від 09 грудня 2000 року № 125). Причина втрати професійної працездатності ВЕК НДІ від 13 червня 2019 року.
Ці діагнози професійних захворювань отриманих на виробництві під час тривалої дії шкідливих факторів у відповідача підтверджено та встановлено остаточно в ДУ “Український науково дослідний інститут промислової медицин” в місті Кривий Ріг з 13 червня 2019 року.
Надалі у 2020 році позивачу також встановлено було вже повторно 3 групу інвалідності та 65 % втрати працездатності.
У зв'язку з чим, позивач перебуває на обліку як особа з інвалідністю та отримує страхові виплати в управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.
ДУ “Український науково дослідний інститут промислової медицини»” в місті Кривий Ріг також зазначив той факт, що позивачу протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно, рекомендовано нагляд і лікування у невролога, травматолога, пульмонолога, ЛОР, стаціонарне лікування.
Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05 липня 2019 року, хронічне професійне захворювання (отруєння) виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технологічних процесів. Порушення режиму експлуатації технологічного устаткування, приладів, робочого інструменту, аварійних ситуацій, пошкодження захисних засобів та механізмів, систем вентиляції, екранування, сигналізації, освітлення, кондиціювання повітря, порушення правил охорони праці, гігієни праці, відсутність засобів індивідуального захисту, відсутність заходів та засобів рятувального характеру.
Причина виникнення професійного захворювання: хімічні фактори, фізичні фактори, запиленість повітря робочої зони, перевищення рівня шуму, перевищення рівня фізичного навантаження, перевищення відносної вологості повітря тощо.
Все це призвело до професійних захворювань позивача.
Таким чином, комісією з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання було встановлено, що внаслідок тривалої праці в шкідливих умовах на ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”, позивач втратив своє здоров'я та працездатність і набув професійне захворювання.
Крім того, внаслідок недосконалості технології підземного видобутку вугілля, роботи шахтних механізмів і машин, підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенноїдії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму. Недосконалість технології передбачає значне використання ручної праці (піднесення матеріалів та обладнання тощо). Також, внаслідок недосконалості механізмів гірничо-шахтового обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, неможливість відновлення здоров'я позивача, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті у зв'язку з наявністю професійних захворювань, моральну шкоду слід визначити в сумі 110 000,00 грн., що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 Закону України “Про охорону праці” роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Як убачається з матеріалів справи, згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії за професійними захворюваннями первинно від 29 липня 2019 року серії 12 ААА № 056996 та серії 12 ААБ № 226936, у зв'язку з професійним захворюванням позивачу було сукупно встановлено 65 % втрати працездатності та 3 групу інвалідності (40 % - радикулопатіяпопереково-крижова L4-L5,S1 і шийна С6, С7 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, з вираженим периферичним нейросудинним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечелопатковогоперіартрозу (ПФ другого ст.), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ст); 10 % - хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії) група А, ЛН першого ступеня; 5 % - нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху); 10 % - виробнича травма по акту Н-1 від 09 грудня 2000 року № 125). Причина втрати професійної працездатності ВЕК НДІ від 13 червня 2019 року.
Надалі у 2020 році позивачу також встановлено було вже повторно 3 групу інвалідності та 65 % втрати працездатності (а.с.17,18).
Таким чином, встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку з втратою ним професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, в розмірі 110 000,00 грн.
При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції, з урахуванням глибини та ступеня моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок професійного захворювання, встановлення йому втрати професійної працездатності в розмірі 65 %, із врахуванням характеру ушкодження здоров'я позивача, що є незворотнім, а також з урахуванням принципів розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 110 000,00 грн.
Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 197/42/20.
У зв'язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди та доводи відповідача про те, що ушкодження здоров'я відповідача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників безпідставні.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки вказане спростовується матеріалами справи: факт заподіяння такої шкоди, у зв'язку із професійним захворюванням, встановлений медичними довідками та випискою із історії хвороби, про тривалість лікування та перенесений фізичний біль. Так, позивач відчуває стійкий біль в плечових, ліктьових та колінних суглобах, сухий кашель, задишку при фізичному навантаженні, зниження слуху. Вказані негативні явища супроводжуються головним болем та загальною слабкістю організму.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він в повному обсязі виконував обов'язки, передбачені статтями 153, 158 КЗпП України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахування відсутності вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого переносить моральні страждання, крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов'язком відповідача.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в пункті 13 постанови “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Що стосується доводів апеляційної скарги про недоведення причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача, а також, що причиною її професійних захворювань є порушення та недотримання нею рекомендацій лікарів, вони спростовуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 05 липня 2019 року, у пункті 17 якого зазначено, що причина виникнення професійного захворювання, стало тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм хворого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту тощо (а.с.22-23).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 65 % професійної працездатності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Прийнявши до уваги факт отримання ОСОБА_1 третьої групи інвалідності та втрати ним 65 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 110 000,00 грн.
Приведені апелянтом в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстнції вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 18 квітня 2023 року.
Судді: