Провадження № 11-кп/803/908/23 Справа № 263/13128/18
12 квітня 2023 року м.Кривий Ріг
12 квітня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг в режимі відеоконференції клопотання засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року відносно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 258 КК України та ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 263 -1, ч. 3 ст. 258 КК України, -
Вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мар'їнка Донецької області, українця, громадянина України, який має неповну загальну середню освіту, який не працює, не одруженого, раніше судимого: 1) 02.07.2009 року Мар'їнським районним судом Донецької області, за ч. 1 ст. 186 КК України до штрафу в розмірі 1700 грн.; 2) 15.08.2011 року Мар'їнським районним судом Донецької області за ч. 1 ст. 213 КК України до 100 годин громадських робіт та сплати штрафу в розмірі 1700 грн. (20.12.2011 року штраф у розмірі 1700 грн. замінено на 240 годин громадських робіт); 3) 15.02.2016 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області, за ч. 3 ст. 185, ст.ст.75,76 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , остання адреса проживання: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 258 КК України та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 258-3 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві приватної власності;
- за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі;
- за ч. 3 ст. 258 КК України у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна, що належить йому на праві приватної власності;
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі закритого типу з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Георгіївка Мар'їнського району Донецької області, українця, громадянина України, який має вищу освіту, пенсіонера, не одруженого, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ,
визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 263-1, ч. 3 ст. 258 КК України та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 258-3 КК України - у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності;
- за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 263-1 КК України у виді 7 (семи) років позбавлення волі;
- за ч. 3 ст. 258 КК України - у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення з конфіскацією майна, що належить йому на праві приватної власності.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі закритого типу з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.
Вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 1 ст. 258-3 КК України, як інше сприяння діяльності терористичної організації; за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, як незаконне поводження з вибуховими пристроями та вибуховими речовинами, а саме придбання, носіння, зберігання та передача вибухових пристроїв і вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, що вчинене за попередньою змовою групою осіб; за ч. 3 ст. 258 КК України, як вчинення терористичного акту, тобто вчинення вибуху з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, що призвело до загибелі людини та заподіяння значної майнової шкоди, що вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 1 ст. 258-3 КК України, як інше сприяння діяльності терористичної організації; ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України, як незаконне поводження з вибуховими пристроями та вибуховими речовинами, а саме придбання, носіння та зберігання вибухових пристроїв і вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, що вчинене за попередньою змовою групою осіб; ч. 2 ст. 263-1 КК України, як незаконне виготовлення вибухових пристроїв, що вчинене за попередньою змовою групою осіб; ч. 3 ст. 258 КК України, як вчинення терористичного акту, тобто вчинення вибуху з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, що призвело до загибелі людини та заподіяння значної майнової шкоди, що вчинене за попередньою змовою групою осіб.
На вказаний вирок суду засудженим ОСОБА_7 та його захисником ОСОБА_6 подані апеляційні скарги разом з клопотаннями про поновлення їм строку на апеляційне оскарження вироку Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року.
Вирок стосовно ОСОБА_8 в апеляційному порядку ніким не оскаржувався.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження вироку засуджений ОСОБА_7 зазначає, що після ухвалення оскаржуваного вироку він був переданий правоохоронними органами України на непідконтрольну Україні, тимчасово окуповану територію, в рамках реалізації домовленостей щодо обміну полоненими, але 12.06.2020 року, нібито, був викрадений розвідниками СБУ з території, яка не підконтрольна Україні, утримувався розвідниками два дні без складання протоколу затримання, після чого він був доставлений працівниками Марі'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області до Маріупольського слідчого ізолятору № 7 м. Маріуполь Донецької області 14.06.2020 року, у зв'язку з чим у нього не було можливості оскаржити вказаний вирок. Вважає, що строк апеляційного оскарження вироку Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.12.2019 року пропустив з поважних причин та прохає поновити йому цей строк.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження вироку захисник ОСОБА_6 зазначає, що після ухвалення вироку, засуджений ОСОБА_7 не був звільнений з-під варти, а переданий із залу суду працівникам контррозвідки Служби безпеки України для проведення 29.12.2019 року в рамках реалізації домовленостей щодо обміну полоненими. Звертає увагу, що в період часу з 26.12.2019 року по 29.12.2019 року до моменту обміну полоненими, ОСОБА_7 без складання протоколу про затримання та без відповідного рішення суду був позбавлений волі і його місцезнаходження не було відомо ні захиснику, ні родичам. Зазначає, що під час перебування засудженого ОСОБА_7 на непідконтрольній Україні території, 12.06.2020 р. його без складання протоколу було затримано та доставлено до Маріупольського слідчого ізолятора Донецької області, а 17.06.2020 року між ним та обвинуваченим ОСОБА_7 було укладено угоду про надання правової допомоги в якості захисника, оскільки захисник ОСОБА_9 , яка діяла в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 в суді першої інстанції, не маючи із засудженим зв'язку, не мала можливості погодити питання про доцільність апеляційного оскарження вироку, а тому апеляційну скаргу на вирок не подавала.Вважає, що строк апеляційного оскарження обвинувачений ОСОБА_7 пропустив з поважних причин, оскільки не мав можливості своєчасно із використанням правової допомоги захисника оскаржити вирок суду першої інстанції та прохає поновити строк апеляційного оскарження вказаного вироку.
Захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які в суді І інстанції захищали інтереси ОСОБА_7 , повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, до Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали доводи своїх клопотань про поновлення строку на апеляційне оскарження, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти доводів клопотань про поновлення строку на апеляційне оскарження засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи клопотань, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Колегією суддів встановлено, що судовий розгляд судом першої інстанції був здійснений за участю обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , які обидва діяли в інтересах ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_11 та завершений негайно виходом складу суду до нарадчої кімнати для прийняття рішення за вказаним кримінальним провадженням, про що оголошено присутнім в залі судового засідання, що підтверджується журналом судового засідання від 23.12.2019 року (а.с. 147-148 т. 13).
З журналу судового засідання від 26.12.2019 року вбачається, що судом за участю обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_10 , який представляв інтереси ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_11 , був проголошений обвинувальний вирок щодо обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати, головуючим був роз'яснений його зміст, порядок і строк його оскарження (а.с. 153 т. 13).
Одразу ж після проголошення вироку обвинувачені отримали копії зазначеного вироку, що підтверджується письмовими розписками обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 26.12.2019 року з їх особистими підписами (а.с. 162, 163 т. 13).
Після проголошення вироку обидва обвинувачені були звільнені з-під варти в залі суду, відповідно до резолютивної частини вироку, а саме зміни судом обом обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою на особисте зобов'язання до набрання вироком чинності, та обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 були повернуті документи, що посвідчують їх особи, які знаходились в матеріалах кримінального провадження, що підтверджується письмовими розписками обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 26.12.2019 року про отримання ними особистих паспортів громадян України (а.с. 164, 165 т. 13).
Згідно з розпорядженням від 30.01.2020 року про виконання вироку, який набув чинності, вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.12.2019 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 набув чинності 27.01.2020 року та був направлений до Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області за місцем реєстрації обвинуваченого в АДРЕСА_1 для звернення вироку до виконання, а саме взяття обвинуваченого ОСОБА_7 під варту та етапування його до установи виконання покарань у виді позбавлення волі (а.с. 179 т. 13).
Також колегією суддів були досліджені та оцінені наявні в матеріалах справи документи, а саме лист Об'єднаного центру з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ у Донецькій та Луганській областях № 33/8-2525кт від 07.06.2021 року, яким підтверджується, що в рамках реалізації п. 6 Комплексу заходів щодо виконання Мінських домовленостей (забезпечення звільнення і обмін всіх заручників і незаконно позбавлених на основі принципу «всіх на всіх») 23.09.2019 року обвинувачений ОСОБА_7 надав добровільну згоду та був залучений до участі в процесі взаємного звільнення осіб.
В період з 23.09.2019 року по 29.12.2019 року обвинувачений ОСОБА_7 постійно спілкувався з представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста, вимоги ст. 63 Конституції України в частині отримання права обвинуваченого ОСОБА_7 на захист не порушувались.
29.12.2019 року в рамках взаємного звільнення за власним бажанням обвинувачений ОСОБА_7 перемістився на тимчасово окуповану територію Донецької області.
Будь-яких звернень від обвинуваченого ОСОБА_7 під час його особистої участі в процесі взаємного звільнення осіб до Об'єднаного центру не надходило, аналогічних звернень не надходило й від його захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Заявою обвинуваченого ОСОБА_7 про надання згоди від 23.09.2019 року, яка була додана до вказаного вище листа, підтверджується, що він особисто надав свою добровільну згоду, що підтверджується його особистими підписами, на:
- участь в процесі взаємного звільнення осіб;
- переміщення на тимчасово окуповану територію;
- підготовку клопотань про розгляд кримінальної справи без його участі;
- обмеження у зв'язку із необхідністю забезпечення його особистої безпека;
- зміну міри запобіжного заходу під особисте зобов'язання;
- застосування процедури помилування.
При цьому обвинуваченому ОСОБА_7 був роз'яснений його статус у відповідності з нормами діючого законодавства України, а також визначених законом можливостей для юридичного захисту його прав і законних інтересів.
Також обвинувачений ОСОБА_7 надав особисту згоду на тимчасові обмеження щодо вільного переміщення та необхідності знаходитись у визначеному місці під час участі в процесі обміну, що в свою чергу спростовує доводи ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_12 про, нібито, незаконне утримання ОСОБА_13 на протязі трьох днів до моменту обміну, а саме до 29.12.2019 року працівниками СБУ, оскільки вказане обмеження обумовлено необхідністю забезпечення його особистої безпеки, згідно вищенаведеної заяви (а.с. 148, 149 т. 14).
Що стосується затримання ОСОБА_7 14.06.2020 року працівниками правоохоронних органів, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів були досліджені та оцінені наявні в матеріалах справи документи, а саме протокол про затримання особи, взяття під варту від 14.06.2020 року, складений оперуповноваженим СКП Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_14 , у присутності двох понятих ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з якого вбачається, що 14.06.2020 року о 16-40 год. ОСОБА_7 було затримано та доставлено до Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області, підстава затримання - розпорядження про виконання вироку Іллічівського районного суду м. Маріуполь Донецької області від 26.12.2019 року. Із зазначеним протоколом засуджений ОСОБА_7 був ознайомлений, претензій до працівників поліції не мав, зауважень та доповнень до протоколу не надав, про що поставив свій особистий підпис у зазначеному протоколі.
З пояснень засудженого ОСОБА_7 на ім'я начальника Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області, які були додані до вказаного вище протоколу, вбачається, що він особисто після його затримання на території підконтрольній Україні, пояснив, що був засуджений вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя в Донецькій області від 26.12.2019 року до позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років. 29.12.2019 року в рамках реалізації домовленостей щодо обміну полоненими, він був обміняний та залишився проживати в м. Донецьку. Там він жив за рахунок матеріальної допомоги його матері ОСОБА_17 та дружини ОСОБА_18 , які мешкають в АДРЕСА_4 . При цьому зазначив, що дружина навідувалась до нього в гості до м. Донецьк. В м. Донецьк він підтримував дружні стосунки із ОСОБА_19 11.06.2019 року та 12.06.2019 року він знаходився в гостях у ОСОБА_20 , де вони вживали спиртні напої, після чого 13.06.2019 року вони вдвох на маршрутному таксі № 42 поїхали до Петровського району м. Донецьк, щоб потрапити на ставок, розташований поблизу с. Олександрівка Мар'їнського району Донецької області, ловити раків. Під час ловлі раків до них підійшли військовослужбовці ВСУ та для з'ясування та встановлення їх особи доставили їх до Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області (а.с. 140-144 т. 14).
Як вбачається з повідомлення з ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» м. Маріуполь Донецької області від 16.06.2020 року, до вказаної установи 14.06.2020 року прибув засуджений ОСОБА_7 за вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.12.2019 року за ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 258 КК України до позбавлення волі та строк 12 (дванадцять) років, з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності, для виконання зазначеного вироку (а.с. 182-183 т. 13).
Згідно з розпорядженням від 15.06.2020 року про виконання вироку, який набув чинності, вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.12.2019 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 набув чинності 27.01.2020 року та разом з розпорядженням був направлений до ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» м. Маріуполь Донецької області за місцем тримання засудженого ОСОБА_7 , якого 14.06.2020 року після його затримання працівниками поліції Мар'їнського ВП Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області, з'ясування його особи та після складення відповідного протоколу, було взято під варту та етаповано до ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» м. Маріуполь Донецької області для відбуття покарання за вироком, який набрав законної сили(а.с. 184 т. 13).
Відповідно до положень п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга може бути подана на вирок або ухвалу суду про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру протягом тридцяти днів з дня їх проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, оскільки в кожній справі національні суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності) (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03; п. 41, рішення у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, п. 47). Сама концепція «поважних причин» не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника (рішення у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року, заява № 32053/13, п. 48).
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2010 року у справі «Устименко проти України» суд зазначив, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі зі спливом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і як наслідок тягне порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У справі «Індепендент ньюс енд медіа» та «Індепендент ньюспейперс» проти Ірландії», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що юридична визначеність передбачає повагу до принципу, що є принципом остаточності рішень. Відхилення від цього принципу виправдане лише в тому випадку, коли воно здійснене як зумовлене обставинами значного та непереборного характеру.
Як зазначив Верховний Суд в своєму рішенні по даному кримінальному провадженню, що під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. У кожній справі суд має перевірити, чи наводить особа, яка заявляє клопотання про поновлення строків на оскарження судового рішення, такі підстави.
При цьому правило дотримання тридцяти денного строку для подачі апеляційної скарги має на меті гарантувати правову визначеність і забезпечити щоб кримінальні провадження розглядались впродовж розумного часу, не змушуючи зацікавлених осіб перебувати у стані невизначеності. При цьому це правило надає сторонам кримінального провадження достатній строк для роздумів, в межах якого вони зобов'язані (мають право) вчинити процесуальну дію, чітко визначити свої аргументи та окреслити власну правову позицію.
Так колегією суддів встановлено, що засудженим ОСОБА_7 апеляційна скарга на оскаржуваний вирок подана 18.06.2020 року через ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» м. Маріуполь Донецької області, що підтверджується відповідним штампом установи, (а.с 185-186 т. 13), тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження вироку строком на 4 місяці 21 день, оскільки копію вироку засуджений ОСОБА_7 отримав 26.12.2019 року, під особистий підпис.
Також апеляційним судом встановлено, що захисником ОСОБА_6 апеляційна скарга на оскаржуваний вирок подана 03.07.2020 року, шляхом її відправлення поштою, яка 07.07.2020 р. надійшла до Іллічівського районного суду м. Маріуполь Донецької області, та в свою чергу була надіслана до Донецького апеляційного суду м. Маруполь 09.07.2020 року, що підтверджується відповідними штампами судів (а.с 198-206 т. 13), тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження вироку строком на 5 місяців 6 днів.
Відповідно до ч. 2 ст. 113 КПК України процесуальні дії під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеним положенням цього кодексу. Вимога про необхідність виконання процесуальних дій, у встановлений КПК України строк також міститься у ст. 116 вказаного кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою суду. Законодавець зазначеною статтею передбачив не просто можливість, а і обов'язковість поновлення строку виконання процесуальних дій, пропущених з поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Поважність причин визначається судом у разі неможливості своєчасного подання апеляційної скарги через ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, дійсно по'язані з істотними обставинами, перешкодами, чи труднощами, які унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення особи у визначений законом строк. Такі обставини мають бути обов'язково підтверджені скаржниками.
Проте, наведені в клопотаннях засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 причини пропуску засудженим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 строку апеляційного оскарження вироку, на думку колегії суддів, не є поважними, оскільки зазначені ними обставини не перебували за межами волевиявлення засудженого ОСОБА_7 та об'єктивно не перешкоджали йому в реалізації його права на апеляційне оскарження вироку суду у порядку та строки, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що при проведенні досудового розслідування та під час судового розгляду захист засудженого ОСОБА_7 здійснювали три професійних адвокати - захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 . Так, захисник ОСОБА_9 здійснювала захист засудженого ОСОБА_7 з початку досудового розслідування та судового розгляду справи (а.с.181-182 т.1), захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_6 здійснювали захист засудженого ОСОБА_7 під час судового розгляду. Від послуг захисника ОСОБА_6 , засуджений ОСОБА_7 відмовився 13.03.2019 року, в установленому законом порядку.
Колегією суддів встановлено, що захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виступили в судових дебатах та були присутні в судовому засіданні, користувались своїми правами захисників, в т.ч. перебували в залі судового засідання під час надання засудженому ОСОБА_7 останнього слова. Засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_10 були присутні при проголошенні вироку, після чого засудженому ОСОБА_7 була вручена копія вироку, був звільнений з-під варти, йому був відданий його особистий паспорт громадянина України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що після звільнення з-під варти засуджений ОСОБА_7 не відносився до кола осіб, права яких були суттєво обмежені з підстав перебування їх в умовах ізоляції від суспільства, а тому мав необмежену можливість реалізовувати свої права як сторона в кримінальному провадженні шляхом написання клопотань, скарг, апеляційних скарг, тощо. При цьому засуджений ОСОБА_7 міг вільно спілкуватись із своїм захисником ОСОБА_10 , який був присутній при проголошенні вироку та міг узгодити з ним свою позицію щодо можливості апеляційного оскарження вироку та бажання оскарження вироку, проте він цим правом не скористався.
Доводи захисника ОСОБА_6 про відсутність захисника ОСОБА_9 при оголошенні вироку, нібито, свідчить про порушення права ОСОБА_7 на захист, обмеження його права узгодити з ним свою позицію та написання апеляційної скарги, не відповідають дійсності, оскільки на протязі всього судового розгляду, в дебатах, при наданні останнього слова та при оголошенні вироку, був присутній інший захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 , з яким він мав обговорити та можливість написання ними апеляційних скарг на оскаржуваний вирок.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що, не зважаючи на відмову від послуг захисника ОСОБА_6 , від якого він відмовився 13.03.2019 року, в установленому законом порядку, після затримання ОСОБА_7 14.06.2020 року та направлення його для відбування покарання, тобто коли в нього виникла потреба в правовій допомозі, він знайшов можливість зв'язатись із захисником ОСОБА_6 та узгодити питання щодо оскарження даного вироку.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що задовго до проголошення вироку, а саме 23.09.2019 року засудженому ОСОБА_7 було відомо, що він в рамках реалізації п. 6 Комплексу заходів щодо виконання Мінських домовленостей буде залучений до участі в процесі взаємного звільнення осіб та надав на це свою добровільну згоду, що підтверджується наведеними вище письмовими документами, які були дослідженні судом апеляційної інстанції. Факт переміщення засудженого ОСОБА_7 29.12.2019 року за його власним бажанням на тимчасово окуповану територію Донецької області в рамках взаємного звільнення підтверджується відповідним листом контролюючих органів, який був також досліджений судом апеляційної інстанції.
Колегією суддів достеменно встановлено, що жодного тиску для згоди на обмін до ОСОБА_7 не застосовувалось, останній добровільно визнав свою вину у скоєнні інкримінованих йому злочинів та добровільно погодився на обмін, що він сам підтвердив в суді апеляційної інстанції. Немає об'єктивних даних вважати, що його хтось примусив визнати провину та піти на обмін, на думку колегії суддів, ніщо не заважало ОСОБА_7 не визнавати вину та добиватись виправдувального вироку у разі його невинуватості. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ані засуджений, ані його захисники не звертались до правоохоронних органів щодо можливого тиску з боку правоохоронних органів на ОСОБА_7 .
Доводи захисника ОСОБА_6 що, нібито, захисник ОСОБА_21 не мала можливості спілкуватись з ОСОБА_13 , оскільки його місцезнаходження нікому не було відомо, не відповідають дійсності, оскільки сама захисник ОСОБА_21 жодного разу нікому про це не заявляла та нікуди з цього приводу не зверталась, тобто це твердження є припущенням захисника ОСОБА_22 , яке ні на чому не ґрунтується. Крім того, інтереси ОСОБА_7 в суді першої інстанції представляв ще один захисник, ОСОБА_10 , який був присутній під час оголошення вироку, мав можливість спілкуватись с засудженим, але також ніяких заяв стосовно можливого порушення прав свого підзахисного не надавав.
На думку колегії суддів, засудженим ОСОБА_7 після надання ним 23.09.2019 року згоди на переміщення на непідконтрольну Україні територію та після проголошення вироку, звільнення його з-під варти, отримання ним паспорту громадянина України, а також його переміщення на непідконтрольну Україні територію Донецької області, було вирішено не оскаржувати зазначений вирок, оскільки йому було відомо, що цей вирок є чинним тільки на території підконтрольній Україні, а свою подальшу долю засуджений ОСОБА_7 пов'язував з постійним мешканням та знаходженням на непідконтрольній Україні території Донецької області.
Колегія суддів вважає, що засуджений ОСОБА_7 порушив питання апеляційного оскарження вказаного вироку тільки з причини його затримання внаслідок випадкового попадання на підконтрольну Україні територію, взяття під варту та направлення в установу виконання покарання для відбуття покарання у виді позбавлення волі, а визнання його вини, проходження процедури обміну та подальшого переміщення на непідконтрольну Україні територію, колегія суддів розцінює як спосіб уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
Колегія суддів звертає увагу, що визнання або не визнання вини є правом обвинуваченого. Доводи ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , що визнання ОСОБА_7 своєї провини, нібито, було вимушеним кроком, не є слушними, оскільки вимушеність передбачає примус, чого не вбачається з поведінки ОСОБА_7 та спростовується матеріалами справи.
Колегією суддів ретельно було перевірені доводи засудженого ОСОБА_7 щодо, нібито, фізичної неможливості оскарження ним вироку на непідконтрольній Україні території та встановлено, що його дії та поведінка не свідчать про волевиявлення оскаржити вирок в любий спосіб, відсутні якісь дії, направлені на це. Перебуваючи на непідконтрольній Україні території більше ніж 5 місяців, в цей період часу ОСОБА_13 ніякими захворюваннями не страждав, на стаціонарі в лікарні не знаходився, в умовах ізоляції не перебував, весь цей час мешкав в м. Донецьк, який непідконтрольний Україні, вільно пересувався в м. Донецьк, мав неодноразові зустрічі зі своєю дружиною ОСОБА_18 , яка постійно мешкає в м. Курахове Донецької області, що є підконтрольною Україні територією та, яка приїжджала до засудженого ОСОБА_7 у м. Донецьк, маючи можливість передати їй апеляційну скаргу або заявити про бажання укласти угоду від його імені з любим захисником, зв'язатись зі своїми захисниками. В цей проміжок часу, на протязі більш ніж 5 місяців, ОСОБА_13 спілкувався з товаришем, з яким разом проводили дозвілля, тобто використовував час на свій розсуд, проте засуджений ОСОБА_7 не скористався можливістю оскаржити вирок суду самостійно, шляхом передачі дружині апеляційної скарги на вирок з метою подальшого її надіслання до апеляційного суду на території України. Також засуджений ОСОБА_7 не скористався своїм правом на апеляційне оскарження вироку і за допомогою його захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_9 через засоби телефонного зв'язку, номера яких, згідно до єдиного реєстру адвокатів, до теперішнього часу не змінились. Тобто, засуджений ОСОБА_7 через засоби телефонного зв'язку, які на той час безперебійно працювали на території України, в тому числі і в м. Донецьк, на непідконтрольній Україні території, а також, у разі незгоди з оскаржуваним вироком, міг знайти собі інших адвокатів для написання апеляційної скарги, в тому числі із захисником ОСОБА_6 , з яким він знайшов можливість зв'язатись лише після його затримання. Крім того ОСОБА_7 , з метою реалізації свого права на оскарження вироку, мав можливість безперешкодно виїхати на підконтрольну Україні територію, оскільки з загально відомих джерел відомо, що протягом 2019-2020р.р. здійснювались безперебійні перевезення громадян з не підконтрольної території, з міста Донецьк, до любого найближчого міста на підконтрольній Україні території.
Апеляційним судом ретельно були перевірені доводи клопотань засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 щодо підстав затримання засудженого ОСОБА_7 , а саме, нібито, викрадення його розвідниками СБУ з території, яка не підконтрольна Україні, утримання розвідниками два дні без складання протоколу затримання та було встановлено, що затримання засудженого ОСОБА_7 було законним, відповідало вимогам діючого кримінального процесуального кодексу України та не порушило ніяких прав засудженого ОСОБА_7 , а тому доводи клопотань з цього приводу, на думку колегії суддів, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_7 приїхав з м. Донецьк, що непідконтрольне території Україні водоймище, розташоване поблизу с. Олександрівка Мар'їнського району Донецької області, яке переплив та опинився на території підконтрольній Україні, де був затриманий та для з'ясування особи був доставлений до правоохоронних органів. Засуджений ОСОБА_7 після з'ясування його особи, який зареєстрований в м. Мар'їнка Донецької області та щодо якого 30.01.2020 року з Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області надійшло розпорядження про набрання вироком чинності та його виконання в частині призначеного засудженому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років, а тому він був взятий під варту та етапований до місць позбавлення волі, що підтверджується особистими письмовими поясненнями засудженого ОСОБА_7 , протоколом затримання засудженого ОСОБА_7 та взяття його під варту від 14.06.2020 року, розпорядженням про набрання вироком чинності, тощо.
Тобто доводи засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , що, нібито, ОСОБА_7 було викрадено працівниками правоохоронних органів України, спростовуються вищенаведеними поясненнями ОСОБА_7 , згідно до яких він самостійно переплив водоймище, де був затриманий працівниками правоохоронних органів України. Немає підстав вважати, що працівники правоохоронних органів України зайшли на непідконтрольну Україні територію з метою викрадення саме ОСОБА_7 , а тому зазначені доводи є лише уявленням ОСОБА_7 та його захисника.
Таким чином, засудженим ОСОБА_7 та його захисниками в період часу після звільнення засудженого ОСОБА_7 з-під варти - 26.12.2019 року відповідно до вироку суду та до моменту його затримання - 14.06.2020 року внаслідок його випадкового потрапляння на підконтрольну українській владі територію, а саме на протязі достатнього строку для роздумів, більш ніж 5 місяців, не було вчинено ніяких процесуальних дій, направлених на апеляційне оскарження вироку, написання апеляційної скарги самостійно або через своїх захисників, а також не було чітко визначено аргументів щодо цього та не окреслено ніякої правової позиції.
Що стосується доводів клопотання захисника ОСОБА_6 про те, що засуджений ОСОБА_7 , нібито, є юридично необізнаною особою та він не в змозі здійснювати свій захист без правової допомоги професійного захисника та самостійно оскаржити вирок, на думку колегії суддів, спростовуються наявністю апеляційної скарги засудженого ОСОБА_7 , яка була складена ним самостійно та подана до суду апеляційної інстанції до укладення угоди із захисником ОСОБА_6 . Також колегія суддів звертає уваги, що під час розгляду Верховним Судом касаційних скарг захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у поновленні строку апеляційного оскарження вироку, засуджений ОСОБА_7 самостійно писав обґрунтоване клопотання, в якому просив суд розглядати скарги без участі його захисника ОСОБА_6 та вказував, що сам здійснюватиме свій захист.
За таких обставин, засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 в своїх клопотаннях не навели жодних обставин, які б об'єктивно унеможливлювали вчинення засудженим ОСОБА_7 такої процесуальної дії, як подання апеляційної скарги на вирок, як самостійно, так і через захисників, з якими він мав можливість зв'язатись, у передбачений законом строк, а також не навели їх в суді апеляційної інстанції, а тому колегія суддів дійшла до висновку про залишення без задоволення клопотань засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку. Колегія суддів вважає, що у засудженого був достатній час на роздуми, в межах якого він або його захисники могли вчинити процесуальну дію чітко, визначити свої аргументи та окреслити своєю правову позицію, але зазначеним правом не скористався.
Така позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з позицією ЄСПЛ, який у своєму рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» зробив висновок про те, що правова система багатьох країн- членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Оскільки колегія суддів не вважає причину пропуску строку апеляційного оскарження поважною і не знаходить підстав для його поновлення та задоволення клопотань, апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року підлягають поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 395, 399 КПК України, колегія суддів -
Клопотання засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 рокувідносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - повернути обвинуваченому ОСОБА_7 та його захиснику ОСОБА_6 разом з усіма доданими до апеляційних скарг матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді: