Номер провадження 22-ц/821/497/23Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/455/21 Категорія: 304000000 Годік Л. С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
13 квітня 2023 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Гончар Н.І., Новікова О.М.
За участю секретаря Ярошенка Б.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши в м. Черкаси у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2023 року, постановлене під головуванням судді Годік Л.С., 14.02.2023 року у приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним, розірвання договору довічного утримання та визнання права власності, -
25 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним, розірвання договору довічного утримання та визнання права власності.
Позивач позовні вимоги мотивує тим, що вона, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонеркою, одинокою людиною похилого віку та часто хворіє, у зв'язку з цим потребує стороннього догляду і допомоги. Сім'ї і родичів у позивача немає.
ОСОБА_1 посилається у позові, що до березня 2003 року, вона на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Уманським відділом житлового господарства 23.05.2000 року за № НОМЕР_1 , зареєстрованого в Уманському ВП ЧООБТІ під реєстр. № 7431, була власником 11/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1 . Вказані 11/100 частин житлового будинку утворюють окрему ізольовану квартиру АДРЕСА_2 в цьому будинку.
Позивач вказує, що на початку весни 2003 року відповідач ОСОБА_2 запропонувала їй свої послуги по забезпеченню ОСОБА_1 доглядом, харчуванням та утриманням на належному рівні. Замість цього просила переоформити на ОСОБА_2 належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 вказує у позові між сторонами була досягнута домовленість про те, що відповідач ОСОБА_2 буде утримувати її довічно, і тільки після її смерті зможе отримати належну їй на праві власності квартиру.
Не розуміючись на юридичних тонкощах природи і змісту цивільних правочинів, також не розуміючи різниці між ними та наслідками їх укладення, а виключно, зважаючи на свій немолодий вік, побоюючись за власне здоров'я, потребу у догляді та сторонній допомозі позивач ОСОБА_1 погодилась.
06.03.2003 року між ОСОБА_1 , як титульним власником квартири, та відповідачем ОСОБА_2 , виключно на пропозицію останньої, було укладено договір дарування належної позивачу частини будинку, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Кучер О.І., реєстр № 1111.
За вказаним договором відповідач ОСОБА_2 набула право власності на належні позивачу 11/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 посилається, що після укладення спірного договору відповідач почала ігнорувати взяті на себе зобов'язання, що були передбачені їхньою з нею домовленістю, не звертає уваги на потреби ОСОБА_1 та стан її здоров'я, не забезпечує необхідною допомогою. Жодного дня в квартирі ОСОБА_1 відповідач не проживала, своїх речей не тримала. Замість ОСОБА_2 допомога позивачу надається іншими людьми - сусідами позивача.
За квартиру відповідач свідомо не платить, переклавши цей обов'язок на ОСОБА_1 , а тому позивач замість того, щоб отримувати матеріальну допомогу, ще й несе тягар утримання спірної квартири, хоча не є її формальним власником.
У зв'язку з тим, що в даний момент ОСОБА_1 позбавлена, як матеріальної допомоги і догляду з боку відповідача, так і власного житла, а іншого житла у неї просто немає, то вона змушена звертатись до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Позивач ОСОБА_1 вважає укладений між сторонами 06.03.2003 року договір дарування удаваним правочином, тобто таким, що прикриває інший правочин, які сторони дійсно мали на увазі.
Підставою вважає те, що фактично між сторонами був укладений, передбачений ст. 744 ЦК України договір довічного утримання, а укладений за формою договір дарування від 06.03.2003 року був складений на замовлення відповідача ОСОБА_2 та не відповідав змісту фактичної домовленості щодо справжніх намірів сторін за цим договором, посилається позивач.
У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 просить суд визнати договір дарування 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Кучер О.І. 06.03.2003 року, реєстр. № 1111 - удаваним правочином, вчиненим для приховання договору довічного утримання (догляду), а останній розірвати через невиконання набувачем своїх обов'язків по утриманню ОСОБА_1 .
Визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Покласти на відповідача судові витрати у справі.
Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує, що заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2023 року є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, через його необґрунтованість, зумовлену неповнотою встановлення обставин, які мають значення для справи, через неправильність дослідження і оцінки поданих сторонами доказів, через невідповідність висновків суду обставинам справи, а також через неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що нею подано достатньо належних та допустимих доказів обґрунтованості заявлених позовних вимог, а тому висновок суду в даній частині є безпідставним.
В апеляційній скарзі скаржник посилається, що встановивши те, що позивач продовжує проживати в будинку після укладення оспорюваного договору дарування та, враховуючи стан здоров'я позивача, її вік, необхідність сторонньої допомоги і намагання її отримати при укладенні спірного правочину, суд першої інстанції вказані обставини не оцінив та не врахував.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживає та допомогу позивачу не надає.
Так, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції не врахував положення закону, які регулюють спірні правовідносини, а також не дав оцінку тій обставині, що ОСОБА_1 під час укладення договору дарування кватири, яка є її єдиним житлом, погоджувалася на безоплатну передачу даного будинку у власність відповідача (абсолютно сторонньої особи) лише за умови довічного утримання, тобто інша сторона договору мала здійснювати постійний догляд та утримання, що свідчить про неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і вона має істотне значення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2023 року у справі № 705/455/21 - скасувати та ухвалити нове рішення по суті заявлених позовних вимог, яким заявлений позов задовольнити в повному обсязі.
Сторони повідомлені належним чином про дату, час, місце, розгляду справи, що підтверджується даними судових повісток про вручення
10 квітня 2023 року від ОСОБА_1 та її представника адвоката Кецкала В. надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та її представника. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримує та просить задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання правочину удаваним, розірвання договору довічного утримання та визнання права власності, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог позивача, пославшись, що твердження позивача та її представника про удаваність договору дарування з посиланням, що насправді було укладено договір довічного утримання, суперечить змісту укладеного сторонами договору, підписавши який, ОСОБА_1 підтвердила, що вона обізнана про безоплатність цього правочину. Тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що дарувальник не має права вимагати від обдарованого вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру згідно укладеного договору дарування.
Суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено того, що воля сторін оспорюваного правочину була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_4 складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 9,9 кв. м., кухні, площею 9,9 кв. м та коридору площею 4,4 кв. м, що підтверджується даними технічного паспорту на квартиру (а. с. 9-11).
Відповідно до п. 4 договору дарування 11/100 частин житлового будинку, квартира АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Уманським відділом житлового господарства 23.05.2000 року за № НОМЕР_1 , зареєстрованого в Уманському виробничому підрозділі Черкаського обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 97 під реєстровим № 7431, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 409033 від 21.04.2003 року реєстраційний № 793429.
На підставі договору дарування від 06 березня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області, реєстр № 1111, позивач ОСОБА_1 подарувала 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_2 .
Згідно з статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно з статтями 6, 11, 12 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості відповідно частини першої статті 627 ЦК України.
Відповідно до положень статті 202 ЦК України, правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов?язків.
Згідно до статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Тобто, сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов?язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18).
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов?язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Отже, воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з?ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування частини житлового будинку, що підтверджується копією договору від 06 березня 2003 року (а. с.7).
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатну майно (дарунок) у власність.
Згідно ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 722 ЦК України визначено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Встановлено, що оскаржуваний договорів дарування укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що між сторонами фактично укладено договір довічного утримання.
Згідно з статтею 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов?язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно з ч. 4 ст. 746 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.
У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача згідно частини першої статті 749 ЦК України.
Разом із тим, посилаючись на те, що між сторонами фактично укладався договір довічного утримання, позивачем належним чином не доведено, у чому мав полягати догляд відповідача за позивачем, і яке матеріальне забезпечення вона зобов?язалась виконувати.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції воля позивача на дарування 11/100 частин жилого будинку зафіксована у нотаріально посвідченому договорі дарування, який вона підписала та посвідчувала у нотаріуса.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, який вірно прийшов до висновку, що твердження позивача та її представника про удаваність договору дарування з посиланням, що насправді було укладено договір довічного утримання, суперечить змісту укладеного сторонами договору, підписавши який ОСОБА_1 підтвердила, що вона обізнана про безоплатність вказаного правочину, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваного вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру (пункт 1 договору).
Відповідно до п. 7 договору дарування, даруватель стверджує, що дарування здійснюється нею без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального.
Із п. 8 договору вбачається, що даруватель і обдарована стверджують, що договір укладається не про людське око, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.
Так, суд першої інстанції вказав, що наведене свідчить про те, що позивач мала намір на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину. Сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту, з чим і погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи вищевикладене, наведені обставини свідчать, що укладений 06 березня 2003 року договір дарування частини житлового будинку між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містить всі необхідні істотні умови, визначені ст.ст. 718-728 ЦК України. Волевиявлення при укладенні договору ОСОБА_1 було вільним і відповідало її внутрішній волі, вона могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею.
ОСОБА_3 бажала укласти саме договір дарування частини житлового будинку, а не договір довічного утримання.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях відповідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно ст.76 ЦПК України.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів спрямованості волі обох сторін договору дарування на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді оспорюваним правочином. Отже, відсутні підстави визнання зазначеного договору дарування удаваним та визнання того, що насправді укладено договір довічного утримання. Похідною є і відмова у розірванні договору довічного утримання, оскільки факт укладення такого правочину судом не визнано, тому і відповідно немає підстав, щоб розривати договір.
Колегія суддів апеляційного суду критично ставиться до показів свідка, наданих в суді першої інстанції під час розгляду справи, оскільки допитаний свідок не підтвердив, що договір дарування спірної частини житлового будинку від 06.03.2003 року є удаваним, свідок не був присутнім під час укладення договору дарування, та не повідомив суду про обізнаність щодо умов, які були обговорені сторонами договору, та на яких ОСОБА_3 погодилась подарувала відповідачу ОСОБА_2 спірну частину житлового будинку.
Відповідно до роз?яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 27 постанови Пленуму "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" вказано, що, виходячи зі змісту ст. 59 ЦПК України та з урахуванням положень ч.1 ст. 218 ЦК України не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом встановлено письмову форму укладення договору.
Колегія суддів апеляційного суду критично оцінює доводи позивача ОСОБА_1 та її представника щодо того, що, враховуючи стан здоров'я позивача та її вік, остання не могла усвідомлювати значення своїх дій, оскільки позивачем заявлено вимоги про визнання договору дарування удаваним та встановлення факту укладення удаваного правочину.
Натомість, вчинення договору внаслідок помилки чи під впливом обману є самостійними підставами для визнання договору недійсним, та враховуючи заявлені позовні вимоги, дані обставини не входять до предмету доказування у цій справі.
Також не знаходить підтвердження у відповідності до матеріалів справи доводи позивача стосовно того, що ОСОБА_3 платить комунальні послуги за подаровану частину житлового будинку, оскільки в матеріалах справи не міститься жодних належних доказів, з яких можливо перевірити доводи позивача, хто саме сплачує комунальні послуги за вказаною адресою будинку, в якому проживає позивач.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нелюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов?язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги, які не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводів апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати за сплату судового збору залишити за особою, яка подавала апеляційну скаргу, оскільки рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 13.04. 2023 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді Н.І. Гончар
О.М. Новіков