12 квітня 2023 року Справа № 160/1957/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання дій протиправними, зобов'язання нарахування та виплати додаткової винагороди, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
06 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративннувсяого суду з позовом до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)», в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачу в день звільнення (30.09.2022) додаткової винагороди, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі до 30 000,00 грн. пропорційно в розрахунку за місяць, за період з 11.03.2022 по 31.05.2022;
- зобов'язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 11.03.2022 по 31.05.2022 в розмірі до 30 000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць;
- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Світла, будинок 2, код ЄДРПОУ 14316899) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплату грошового забезпечення) на користь позивача за період з 01.10.2022 по день прийняття судом рішення у справі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 21.12.2015 по 30.09.2022 працював у Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на посаді молодшого інспектора-кінолога відділу режиму і охорони, що відповідає посаді рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Проте, при звільненні відповідачем позивачу не було проведено повного розрахунку при звільненні - не було здійснено нарахування та виплату додаткової в повному обсязі винагороди в розмірі до 30 000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і початкового стану, поліцейським та їх сім'ям під час дії військового стану». Позивач не погоджується з виплатою йому додаткової винагороди, передбаченої п.1 Постанови 168, за період з 11.03.2022 по 31.05.2022 в розмірі, обрахованому пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, вважає дії посадових осіб Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди в розмірі до 30 000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць за період з 11.03.2022 по 31.05.2022 року, відповідно до п.1 Постанови 168, протиправними. Також, за доводами позивача, через те, що зазначена вище додаткова винагорода не була виплачена позивачу в день його звільнення, він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку відповідно до ст.117 КЗпП України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
28.03.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Зокрема, зазначив, що, виходячи зі змін, внесених до постанови КМУ №168 постановою КМУ від 07.07.2022 №793, в період дії воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах Дніпропетровської області, у період з 11.03.2022 по 31.05.2022 виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць. При цьому, за доводами відповідача, необхідно відокремлювати «несення служби» від «проходження служби», оскільки вказані поняття не є тотожними, тоді як постанова КМУ №168 оперує поняттям саме «несення служби». Так, «проходження служби» необхідно розглядати як упорядкування комплексу правових умов і взаємовідносин в частині реалізації прав та обов'язків, які виникають з моменту призначення на посаду та закінчуються з моменту припинення служби. Поняття «несення служби» визначає суспільні відносини, які виникають під час безпосереднього виконання обов'язків особами рядового і начальницького складу, в тому числі у період визначеного часу або у межах правового режиму. До таких обов'язків відносять, зокрема, несення служби у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування, несення служби у нічний час, гарнізонної та вартової служби тощо. Час несення служби позивача визначається відповідно до табелів робочого часу і графіків несення служби, а тому позивачу була нарахована та виплачена додаткова винагорода, пропорційно до фактичних годин несення служби протягом звітного місяця, що відповідає приписам абзацу 1 пункту 1 постанови КМУ № 168 та узгоджується із поняттям «несення служби». Крім того, відповідач зауважив, що зазначена вище додаткова винагорода нарахована позивачу з урахуванням роз'яснень, викладених у листах Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 та Південно-східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 23.05.2022 №3.3-1385/Е. Звернув увагу на те, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. Також, відповідач вважає, що норми ст.117 КЗпП не підлягають застосуванню.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України з 01 квітня 2021 року - молодший інспектор-кінолог відділу режиму і охорони (наказ від 30.03.2021 № 110/ОС-21).
30 вересня 2022 року відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - позивач був звільнений за власним бажанням (наказ від 29.09.2022 № 308/ОС-22).
Позивач зазначає, що він має право на додаткову винагороду, встановлену Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 11.03.2022 по 31.05.2022. Проте, відповідачем така винагорода йому не була виплачена, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Не погодившись із такими діями суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України №2713-IV від 23.06.2005 «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі Закон №2713-IV).
Відповідно до частини 4 статті 21 Закону №2713-IV, особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Згідно з частиною 2 статті 23 Закону №2713-IV, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 5 статті 23 Закону №2713-IV).
Пунктами 2 і 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерством юстиції України 28.03.2018 наказом № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5).
Згідно з пунктом 3 вказаного порядку, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 до пункту 1 Постанови №168 були внесені зміни, згідно з якими абзац 1 пункту 1 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»».
При цьому, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
У подальшому постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінити словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)».
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Тобто, з 01.06.2022 право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн залишилось лише у тих співробітників, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка» затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №213-р від 11.03.2022 внесено зміни у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №204, якими доповнено його позицією «Дніпропетровська область».
Як зазначено вище, позивач з 21.12.2015 по 30.09.2022 проходив службу в Державній установі « Криворізька установа виконання покарань (№3)», яка розташована на території Дніпропетровської області.
Таким чином, з огляду на наведені вище норми чинного законодавства, позивач мав право на отримання додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, з 11.03.2022 по 31.05.2022.
Щодо розміру додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, яку відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити позивачу в період з 11.03.2022 по 31.05.2022, суд зазначає наступне.
До матеріалів справи відповідачем надані наказ № 162/ОС-22 від 26.05.2022 «Про виплату додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу» та наказ № 255/ОС-22 від 17.08.2022 «Про виплату додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу».
Відповідно до вказаних наказів та на підставі табелів робочого часу, ОСОБА_1 було нараховано та виплачено додаткову винагороду за період починаючи з 11.03.2022 року по 31.05.2022 року:
- за березень період з 11.03.2022 по 31.03.2022 в розмірі 6190,66 грн., за фактичний час несення служби 153,50 годин, яка розрахована: (30000 грн. (загальна сума додаткової винагороди) /31 (робочі дні за березень 2022) / 24 години доби = 40,33 грн.; 153,50 години (фактично відпрацьований час) * 40,33 грн. (вартість однієї години роботи за березень 2022 року) = 6190,66 грн.);
- за квітень період з 01.04.2022 по 25.04.2022 в розмірі 7292,25 грн., за фактичний час несення служби 175 годин, яка розрахована: (30000 грн. (загальна сума додаткової винагороди) /30 (робочі дні за квітень 2022) / 24 години доби = 41,67 грн.; 175 години (фактично відпрацьований час) * 41,67 грн. (вартість однієї години роботи за квітень 2022 року) = 7292,25 грн.);
- за квітень період з 26.04.2022 по 30.04.2022 в розмірі 1833,48 грн., за фактичний час несення служби 44 годин, яка розрахована: (30000 грн. (загальна сума додаткової винагороди) / 30 (робочі дні за квітень 2022) / 24 години доби = 41,67 грн.; 44 години (фактично відпрацьований час) * 41,67 грн. (вартість однієї години роботи за квітень 2022 року) = 1833,48 грн.);
- за травень період з 01.05.2022 по 31.05.2022 в розмірі 8791,94 грн., за фактичний час несення служби 218 годин, яка розрахована: (30000 грн. (загальна сума додаткової винагороди) /31 (робочі дні за травень 2022) / 24 години доби = 40,33 грн.; 218 години (фактично відпрацьований час) * 40,33 грн. (вартість однієї години роботи за травень 2022 року) = 8791,94 грн.).
В наказах № 162/ОС від 26.05.2022 та № 255/ОС-22 від 17.08.2022 та у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що додаткову винагороду було нараховано позивачу з урахуванням роз'яснень, викладених у листах Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 та Південно-східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 23.05.2022 №3.3-1385/Е.
Суд не бере до уваги позицію відповідача про те, що відповідно до зазначених листів Міністерства юстиції України та Південно-східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу), оскільки вказані листи не є нормою права та не можуть бути покладені в основу вирішення правовідносин між позивачем та відповідачем.
Аналогічні правові висновки зазначені Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 27.10.2022 у справі № 160/7770/22.
Крім того, роз'яснення, надані у зазначених листах, мають рекомендаційний характер, а застосуванню до спірних правовідносин підлягає Постанова №168 у відповідній редакції, що діяла на час їх виникнення.
Водночас, суд зазначає, що приписами Постанови №168 передбачено щомісячне нарахування додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
Лише 01.07.2022 постановою Кабінету Міністрів України №754 внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, зокрема, в абзаці 1 після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)».
Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754, відповідно до пункту 2 набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач повинен був отримувати щомісячну додаткову виплату в розмірі 30000,00 грн у період з 11.03.2022 по 31.05.2022.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 11.03.2022 до 31.05.2022 та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 11.03.2022 до 31.05.2022, з урахуванням фактично виплачених сум.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Зміст статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, а саме про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Із заявлених позивачем вимог вбачається спір про наявність права у позивача на отримання відповідних сум додаткової винагороди за період з 11.03.2022 по 31.05.2022.
Суд зазначає, що відповідачем не нараховано додаткову винагороду позивачу у належному розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у зв'язку із запереченням такого права.
Оскільки позивачу не було здійснено виплату додаткової винагороди у повному розмірі при звільненні і у цій справі суд установив наявність обов'язку у відповідача нарахувати та виплатити зазначену винагороду у належному розмірі за період з 11.03.2022 по 31.05.2022, з огляду на відсутність сплати такої суми на момент розгляду цієї справи, суд вважає передчасними вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання дій протиправними, зобов'язання нарахування та виплати додаткової винагороди, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задовольнити частковою.
Визнати протиправними дії Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 11.03.2022 до 31.05.2022.
Зобов'язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 11.03.2022 до 31.05.2022, з урахуванням фактично виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник