05.04.2023 року м. Дніпро Справа № 904/3434/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Верхогляд Т.А., Кузнецова В.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Дупляк С.А.) від 22.12.2022р. у справі № 904/3434/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача Піщанської сільської ради
про стягнення грошових коштів, -
У жовтні 2022р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Піщанської сільської ради (далі - відповідач) про стягнення 241 853,78 грн., з яких 179 805,44 грн. основної заборгованості, 26 552,09 грн. пені, 3 133,04 грн. трьох процентів річних, 32 363,21 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022р. у справі № 904/3434/22:
- позовні вимоги задоволено частково;
- стягнуто з Піщанської сільської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 179 805,44 грн. (сто сімдесят дев'ять тисяч вісімсот п'ять грн. 44 к.) основної заборгованості, 13 276,05 грн. (тринадцять тисяч двісті сімдесят шість грн. 05 к.) пені, 3 133,04 грн. (три тисячі сто тридцять три грн. 04 к.) трьох процентів річних, 32 363,21 грн. (тридцять дві тисячі триста шістдесят три грн. 21 к.) інфляційних втрат, 3 627,81 грн. (три тисячі шістсот двадцять сім грн. 81 к.) судового збору;
- в задоволенні решти вимог (про стягнення 13 276,05 грн. пені) відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022р. у справі № 904/3434/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 13 276,05 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зокрема зазначає, що вирішуючи клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, місцевий суд в порушення ч. 9 ст. 80 ГПК України прийняв до уваги докази, які мав залишити без розгляду, оскільки їх копії відповідач не направив на адресу позивача і позивач не був із ними ознайомлений і, відповідно, не міг заперечувати проти обставин, які ці докази підтверджують.
Також, апелянт вважає, що матеріали справи не містять достатніх доказів наявності підстав для зменшення нарахованих штрафних санкцій в розумінні ч. 1 ст. 233 ГК України, а тому рішення місцевого суду в частині зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій є необґрунтованим та безпідставним, ухваленим із порушенням норм матеріального права, зокрема, ст. 551 Цивільного кодексу України, та процесуального права, зокрема, ст.ст. 80, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022р. у справі № 904/3434/22 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Піщанською сільською радою подано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого відповідач просить залишити апеляційну скаргу ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022р. у справі № 904/3434/22 без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що твердження апелянта про неотримання відзиву та доданих до нього документів не відповідає обставинам справи. Так, відповідач стверджує, що 17.11.2022 на офіційну адресу позивача було направлено відзив на позовну заяву з додатками, що підтверджується інформацією з особистого кабінету АТ "Укрпошта", згідно з якою відповідне відправлення було вручено за довіреністю 23.11.2022.
Щодо не направлення в адресу позивача клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач зазначає, що ГПК України не містить вимоги щодо обов'язкового надсилання іншим учасникам справи заяв з процесуальних питань, до яких належать, зокрема, клопотання (в тому числі клопотання про зменшення штрафних санкцій).
Також, відповідач вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції щодо зменшення штрафних санкцій, оскільки відповідачем було обґрунтовано суду необхідність такого зменшення. Так, відповідачем було подано суду лист фінансово-економічного відділу Піщанської сільської ради, з якого вбачається недоотримання податків у періоді січня-жовтня 2022 року. Відповідач звертає увагу, що розраховані позивачем штрафні санкції (пеня, 3 % річних, інфляційні втрати) становлять більше ніж 34 % від ціни основного боргу, отже, заявлена до стягнення сума штрафних санкцій є неспіврозмірною. Водночас, відповідач звертає увагу на відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків у результаті дій відповідача.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, позивач відповідно до Постанови Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 24.12.2019 прийнято постанову № 3011 "Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ "Оператор ГТС України", на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (03065, м. Київ, проспект Гузара Любомира, 44; код ЄДРПОУ 42795490).
Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 № 1102 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №809 від 9 грудня 2020 року № 1236" (далі - Постанова КМУ № 1102) набула чинності 26.10.2021.
Пунктом 2 Постанови КМУ № 1102 визначено зобов'язання акціонерного товариства "Магістральні газопроводи України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника "останньої надії" обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.
Відповідач є бюджетною установою (в значенні Бюджетного кодексу України).
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - позивача, і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу спожитого відповідачем до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується листом оператора ГТС з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом, інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (форма № 10), відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Відповідно до п. 2.1 договору постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Згідно з п. 11.1 договору, договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу у період з 01.11.2021 до 31.12.2021 природний газ на загальну суму 233 258,84 грн.
За отриманий від позивача природний газ відповідач розрахувався частково, у зв'язку з чим розмір заборгованості складає 179 805,44 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував відповідачу:
- пеню за період прострочення з 01.02.2022 до 31.08.2022 на суму 26 552,09 грн.;
- три проценти річних за період прострочення з 01.02.2022 до 31.08.2022 на суму 3 133,04 грн.;
- інфляційні втрати за період прострочення з лютого 2022 року до серпня 2022 року на суму 32 363,21 грн.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково, з огляду на наявність встановлених судом підстав для зменшення розміру пені.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, місцевий господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови. Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками. Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним. Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про постачання природного газу постачальником "останньої надії".
Отже двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору виконавець бере на себе обов'язок надати послуги в установлених обсягах, належної якості і, водночас, споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу у період з 01.11.2021 до 31.12.2021 природний газ на загальну суму 233 258,84грн.
Установлено, що рахунки на оплату (природний газ) № 3460 (арк. 75, том 1) та № 2257 (арк. 81-82, том 1) поставленого природного газу направлялись відповідачу (арк. 76-80 та 83-85 відповідно, том 1), однак у встановлений договором строк не оплачені у повному обсязі (оплачені лише частково).
Порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4 договору, яким передбачено, що споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Таким чином, строк оплати природного газу є таким, що настав.
За отриманий від позивача природний газ відповідач розрахувався частково, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за природний газ, поставлений у період з 01.11.2021 по 31.12.2022, складає 179 805,44 грн.
Доказів погашення суми боргу у розмірі 179 805,44 грн. відповідач не надав.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості за листопад-грудень 2021 року на суму 179 805,44 грн. заявлені правомірно та підлягають задоволенню.
При цьому, місцевим господарським судом відзначено, що відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, вищезазначені норми права прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
За змістом частини 2 статті 617 ЦК України, частини 2 статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Водночас, щодо вимог про стягнення пені судом першої інстанції правильно зазначено наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України. виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 4.5 типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення за період прострочення з 01.02.2022 до 31.08.2022 на суму 26 552,09 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав, проте, просив зменшити заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій на 70 %.
Судова колегія відзначає, що місцевий господарський суд, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, перевірив розрахунок пені та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат судом першої інстанції зазначено наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував до стягнення з відповідача три проценти річних за період прострочення з 01.02.2022 до 31.08.2022 на суму 3 133,04 грн. та інфляційні втрати за період прострочення з лютого 2022 року до серпня 2022 року на суму 32 363,21 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав, проте, просив зменшити заявлений до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат на 70 %.
Судова колегія відзначає, що місцевий господарський суд, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, перевірив розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат і визнав їх арифметично та методологічно правильними, а вимоги обґрунтованими.
Водночас, судом першої інстанції розглянуто клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій і рішення суду в цій частині є предметом апеляційного оскарження позивача, з приводу чого судова колегія зазначає наступне.
Так, за змістом ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України, щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (Постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач проінформував суд про свою фінансово-економічну діяльність за 10 місяців 2022 року та недоотримання бюджетних коштів, а викладені у клопотанні обставини підтвердив листом фінансово-економічного відділу відповідача від 15.11.2022 за № 232/01. Крім цього, відповідач послався на те, що у матеріалах справи відсутні докази завдання позивачу збитків.
При розгляді клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, судом першої інстанції взято до уваги, те що: відповідач є бюджетною установою; з листа фінансово-економічного відділу відповідача від 15.11.2022 за № 232/01 вбачається недоотримання відповідачем бюджетних коштів, на виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу у період з 01.11.2021 до 31.12.2021 природний газ на загальну суму 233 258,84 грн.; за отриманий від позивача природний газ відповідач частково розрахувався (розмір решти заборгованості становить лише 179 805,44 грн.), а неоплаченим є період лише з 01.12.2021 до 07.12.2021.
Отже, врахувавши ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у спірний період, причини та наслідки невиконання спірного зобов'язання, а також розмір нарахованих штрафних санкцій, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що справедливим є зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 %, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 13 276,05 грн. пені, позаяк саме таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
З огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду (у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 /п. 8.38/) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Судова колегія відзначає, що, надавши оцінку фактичним обставинам справи № 904/3434/22 та загальний розмір трьох (а не 48% як у справі № 902/417/18) відсотків річних (у розмірі 3 133,04 грн.), місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення трьох процентів річних заявлених до стягнення з відповідача.
Також, як правильно зазначено судом першої інстанції, інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, суд не може за клопотанням відповідача (боржника) зменшити розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат.
Щодо доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованого зменшення судом першої інстанції розміру пені, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1 та 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
При вирішенні питання про можливість зменшення нарахованого позивачем розміру пені, судом першої інстанції враховане здійснення відповідачем часткової оплати основного боргу та незначні строки прострочення, взято до уваги майновий стан сторін, а також стягнення на користь позивача процентів річних, інфляційних витрат та частково пені, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Отже, судом враховано, що при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
До того ж, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем під час вирішення даного спору не надано, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором.
Отже, на думку колегії суддів стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, а нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних нарахувань та частково пені компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені дотримані усі критерії, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, у зв'язку із чим відхиляє доводи апелянта щодо невірного застосування місцевим господарським судом закріпленої у статті 233 Господарського кодексу України норми щодо права на зменшення розміру штрафної санкції, оскільки суд першої інстанції в повній мірі з'ясував всі обставини, передбачені зазначеною нормою.
Щодо доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, стосовно порушення норм процесуального права в частині не направлення на адресу позивача клопотання про зменшення штрафних санкцій, судова колегія зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України передбачений вичерпний перелік випадків, за наявності яких порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Проте, в даній справі порушень процесуального права, передбачених зазначеною нормою, судом першої інстанції допущено не було.
В інших випадках, у відповідності до другого абзацу ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого в даному випадку судовою колегією не встановлено.
Судова колегія відзначає, що позивачем в апеляційній скарзі не доведено, що не направлення йому клопотання про зменшення штрафних санкцій призвело до порушення його процесуальних прав, оскільки позивачем при обґрунтуванні своїх заперечень щодо такого зменшення не наведено обставин, які мали б вплинути на судове рішення в цій частині.
До того ж, судова колегія звертає увагу, що рішення суду першої інстанції в цілому прийнято на користь позивача та, як зазначено вище, судом враховано, що стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних нарахувань та частково пені компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору.
З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022р. у справі № 904/3434/22 відсутні.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 721,50 грн. слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022р. у справі № 904/3434/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2022р. у справі № 904/3434/22 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя В.О. Кузнецов