27 березня 2023 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 753/18639/20
номер провадження №22-ц/824/5042/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
учасники справи: представник позивача Цигарьов О.О.,
представник відповідача Тузова В.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Тузової Владислави Олександрівни
на рішення Дарницького районного суду м. Києва 02 серпня 2022 року /суддя Каліушко Ф.А./
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення грошових коштів, -
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» банк з позовом про захист прав споживачів та стягнення заборгованості. Просив стягнути з банку на його користь проценти за договором банківського вкладу № SAMDN25000731816368 (Вклад «Стандарт, 24 мес.») за період з 02.12.2015 до 16.03.2020 включно у розмірі 10 732,88 дол. США, 3% річних за період з 31.12.2015 до 16.03.2020 у розмірі 6 320,55 дол. США, пеню, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 03.11.2019 року до 16.03.2020 року, обмеживши її розмір на підставі статті 551 ЦК України до розміру 1 429 135,00 гривень, що станом на дату подання позову за офіційним курсом НБУ еквівалентно 50 000,00 дол. США.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва 02 серпня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за Договором № SAMDN25000731816368 від 27.12.2012 відсотки в розмірі 10 321,92 дол. США, 3% річних в розмірі 3 304,11 дол. США, пеню в розмірі 798,81 грн., а також судовий збір у розмірі 3 902, 30 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. /а.с. 170-180/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник АТ КБ «Приватбанк» - Тузова В.О. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що у матеріалах справи міститься вимога позивача від 14.12.2015 року про повернення вкладу, чим він зробив фактично заяву про розірвання договору. Тому, висновок суду першої інстанції про те, що договір не розірвано не відповідає обставинам справи у зв'язку з неврахуванням судом численної практики Верховного Суду щодо одностороннього розірвання договору вкладу. Судом першої інстанції було стягнуто відсотки, які нараховано після дати розірвання договору банківського вкладу на вимогу вкладника та коли договірні правовідносини між сторонами були вже припинені. Так, 09.11.2021р Великою Палатою Верховного Суду у справі № 320/5115/17 наведено правову позицію щодо відсутності правових підстав для стягнення процентів за договором банківського вкладу, нарахованих після дати розірвання договору банківського вкладу, застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. Також наголошувала, що банком надано у межах розгляду даної справи пояснення з урахуванням з'ясування нових обставин в підтвердження факту переведення грошових коштів позивача, що обліковувалися за депозитним договором № SAMDN25000731816368 від 27.12.2012, на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон", яке є новим боржником перед позивачем. Отже, суд першої інстанції неправомірно при наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пред'явленням їх до неналежного відповідача, задовольнив частково вимоги позивача та стягнув кошти з особи, яка не повинна відповідати за зобов'язанням.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з поясненнями на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість її доводів. Вказував, що право на нарахування 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором виникло у позивача починаючи з 23.12.2015 року включно, через два дні після направлення вимоги про повернення вкладу. Матеріалами справи підтверджується, що стягнення вкладу позивача та нарахованих процентів, присуджених за судовими рішеннями у справі № 753/23701/15-ц, відбулось 17.01.2020 року у межах зведеного виконавчого провадження Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) № НОМЕР_2. Таким чином, датою до якої з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 3% річних є 16.01.2020 включно. Наголошував і на тому, що позивач не надавав згоди на переведення боргу, а тому саме банк є належним відповідачем. Такий висновок про застосування норми права викладений в багатьох постановах Верховного Суду, зокрема від 22.06.2022 у справі № 199/317/20, від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19, від 29.06.2022 у справі № 199/3395/20, від 28.09.2022 у справі № 545/338/20, від 23.11.2022 у справі № 757/8242/20 та в інших. З огляду на зазначене та враховуючи, що відсутність згоди позивача на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між Банком та ТОВ «ФК «Фінілон» не породив правових наслідків для ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000731816368 від 27.12.2012 відсотків в розмірі 10 321,92 дол. США визнав, погодившись з її доводами. В іншій частині підтримав позовні вимоги, рішення суду першої інстанції, заперечуючи, щодо доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині стягнення відсотків за вкладом з відмовою у позові, на підставі наступного.
Судом встановлено, що заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21.11.2016 у справі № 753/23701/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» на його користь 50 000,00 дол. США в рахунок стягнення банківського строкового вкладу за договором № SAMDN25000731816368 вклад (депозит) «Cтандарт, 24 міс.» від 27.12.2012, 12 321,92 дол. США процентів нарахованих на суму вкладу, а всього 62 321,92 доларів США. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12.10.2017 апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено; заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21.11.2016 скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2019 у справі № 753/23701/15 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Апеляційного суду міста Києва від 12.10.2017 скасовано, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21.11.2016 залишено в силі.
В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суму міста Києва з позовом до АТ Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача банківських послуг та стягнення заборгованості, у відповідності до якого просив стягнути з відповідача проценти на депозит, 3% річних та пеню, передбачену ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Стягуючи відсотки за вкладом, суд першої інстанції керувався вимогами статті 1061 ЦК України про те, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Відповідно до пункту 1 договору, укладеного між позивачем та відповідачем, процентна ставка становить 10% річних.
Приписами частини п'ятої статті 1061 ЦК України передбачено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Аналогічна за змістом норма також встановлена й пунктом 2 договору, згідно з яким нарахування відсотків за вкладом починається з першого робочого дня, наступного за днем надходження грошових коштів в банк і здійснюється за кожний календарний день виходячи з фактичної кількості днів у році за ставкою, вказаною в п. 1 з врахуванням пунктів 6, 7 даного договору. День повернення вкладу в період нарахування відсотків не входить.
При розгляді справи судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що відсотки на депозит за період з дати укладення договору та до 01.12.2015 включно були стягнуті з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за судовими рішеннями у справі № 753/23701/15-ц.
Водночас, як вбачається зі змісту виписки, грошові кошти за платіжною вимогою № 60933345/1 від 15.01.2020 у загальному розмірі 5 369 504,21 грн. були списані з рахунку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 17 січня 2020.
Наданими позивачем доказами підтверджується, що грошові кошти, які були стягнуті за виконавчим листом Дарницького районного суду міста Києва № 753/23701/15-ц від 06.11.2019 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, були зараховані Печерським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) на рахунок ОСОБА_1 17.03.2020 у сумі 1 497 327,75 грн. та 20.03.2020 у сумі 128 588,82 грн.
При розгляді справи № 753/23701/15 судом було встановлено, що після закінчення першого, повного строку вкладу 27.12.2014 року позивач не заявляв відповідачу про свою відмову від продовження строку, а відтак строк вкладу, в силу п. 6 договору, був автоматично продовженим ще на один строк (24 місяці) - з 28.12.2014 року до 27.12.2016 року. Водночас, судами у вказаній справі встановлено, що 14.12.2015 ОСОБА_1 звернувся до банку із письмовою вимогою повернути вклад та проценти за вищевказаним договором, яка не була виконана відповідачем.
Доказами, що містяться в матеріалах справи підтверджується, що зазначена вимога була надіслана позивачем на адресу банку 19.12.2015. Відзивом на позовну заяву від 23.04.2021, АТ КБ «Приватбанк» підтверджено, що зобов'язання банку з повернення депозиту та сплати позивачу процентів за ним настали починаючи з 23.12.2015 р.
Водночас, суд першої інстанції вважав, що мінімальний строк, передбачений пунктом 1 договору у 6 місяців, при автоматичному продовженні строку дії договору, згідно з його пункту 6, припадав на 28.06.2015 року. Як встановлено судом вимога позивача про повернення вкладу від 14.12.2015, заявлена позивачем поза межами мінімального строку вкладу - 28.06.2015 та до закінчення повного строку вкладу - до 27.12.2016 включно. З огляду на зазначене, при визначені розміру процентів за користування відповідачем вкладу, суд керувався пунктом 7 договору, умовами якого передбачено, що при витребуванні вкладу після закінчення мінімального строку вкладу з дати продовження строку вкладу, але до початку строку вкладу, клієнту повертається сума вкладу і сплачуються проценти, нараховані виходячи з діючої процентної ставки по вкладу, помноженої на коефіцієнт 0,5.
З огляду на зазначене, перевіривши наданий позивачем розрахунок та здійснивши власний розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, що з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню проценти за користування депозитними коштами за період з 02.12.2015 до 16.01.2020 включно за процентною ставкою 10% річних на суму вкладу помноженою на коефіцієнт 0,5, що складає 10 321,92 дол. США.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Зокрема суд першої інстанції враховував, що у матеріалах справи наявна вимога позивача від 14.12.2015 року про повернення вкладу, водночас встановивши, що заявлена позивачем вимога поза межами мінімального строку вкладу - 28.06.2015 р., дійшов помилкового висновку про його пролонгацію, всупереч вимогам заяви про повернення вкладу, тобто на першу вимогу.
Так, 14.12.2015 року позивач зробив фактично заяву про розірвання договору. Тому, висновок суду першої інстанції про те, що договір не розірвано не відповідає обставинам справи у зв'язку з неврахуванням судом численної практики Верховного Суду щодо одностороннього розірвання договору вкладу.
Таким чином, судом першої інстанції було стягнуто відсотки, які нараховано після дати розірвання договору банківського вкладу на вимогу вкладника та коли договірні правовідносини між сторонами були вже припинені.
09.11.2021р Великою Палатою Верховного Суду у справі № 320/5115/17 наведено правову позицію щодо відсутності правових підстав для стягнення процентів за договором банківського вкладу, нарахованих після дати розірвання договору банківського вкладу, застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині і відмову у вказаній вимозі.
Водночас, в частині вирішення позовної вимоги про стягнення 3% річних суд першої інстанції правильно керувався ст. 625 ЦК України про те, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією, передбаченою умовами договору за неналежне виконання умов договору, та не входять до складу основного зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, нараховані на суму боргу 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Звертаючись з позовом у даній справі ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «Приватбанк» 3% річних за несвоєчасне повернення депозиту у розмірі 6 320,55 дол. США за період з 31.12.2015 до 16.03.2020 включно.
Змістом позовної заяви підтверджується, що вона подана ОСОБА_1 до суду 04 листопада 2020 року. Відтак, 3% річних підлягають стягненню за період, що становить три роки, що передують даті звернення позивача до суду, тобто за період з 04.11.2017 до 04.11.2020 року.
Враховуючи, що фактичне стягнення з відповідача заборгованості на користь позивача за виконавчим листом у справі № 753/23701/15 у межах зведеного виконавчого провадження відбулось 17.01.2020, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що період обрахунку 3% річних слід здійснювати за період з 04.11.2017 до 16.01.2020 включно, які за розрахунком суду становлять 3 304,11 дол. США.
Досліджуючи обґрунтованість заявленої позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції також вірно керувався частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», про те, що у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Судом першої інстанції враховано висновок про застосування норм права, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.01.2022 у справі № 761/16124/15-ц: «101. До спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов'язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню частина п'ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з частиною п'ятою статті 10 Закону про захист прав споживачів слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів».
Приписами частини другої статті 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Враховуючи, що датою звернення до суду у даній справі є 04.11.2020 року, враховуючи строк позовної давності для стягнення пені у один рік, що передує моменту пред'явлення позову, пеня мала б стягуватись за період з 04.11.2019 до 04.11.2020.
Оскільки фактичне виконання рішення суду у справі № 753/23701/15 шляхом примусового списання належної позивачу суми відбулось 17.01.2020, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 04.11.2019 до 16.01.2020 включно, яка за розрахунком суду становить 27,95 дол. США, що станом на дату подання позову, враховуючи офіційний курс валюти встановлений НБУ - 1 дол. = 28,58 грн., становить 798,81 грн.
Доводи апеляційної скарги, щодо стягнення 3% річних та пені, передбаченої ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», зводяться до того, що грошові кошти позивача, що обліковувалися за депозитним договором № SAMDN25000731816368 від 27.12.2012 р., переведено на рахунки ТОВ "ФК "Фінілон", яке є новим боржником перед позивачем, а отже вимоги пред'явлені до неналежного відповідача, апеляційним судом відхиляються.
Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 175/4055/19 (провадження № 61-11318св20) зазначено, що «законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2021 року у справі № 757/45304/19-ц (провадження № 61-3221св21) зроблено висновок, що «з огляду на те, що договір між сторонами укладено у письмовій формі, він містить умови про їх двостороннє волевиявлення, передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. Банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника, що було його процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України. Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/61159/19-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що «доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вкладником надано згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «Приват Банк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада
2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах».
Отже саме АТ КБ «Приват Банк» є боржником за порушеннями за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.
Керуючись ст.ст. 379, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Тузової Владислави Олександрівни на рішення Дарницького районного суду м. Києва 02 серпня 2022 року - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва 02 серпня 2022 року в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000731816368 від 27.12.2012 відсотків в розмірі 10 321,92 дол. США та стягненні судового збору у розмірі 3 902,30 грн. - скасувати, відмовивши у вказаних вимогах.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м. Києва 02 серпня 2022 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь держави 952, 30 грн.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь держави 1428, 45 грн.
Компенсувати за рахунок держави Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д, код ЄДРПОУ 14360570) 4 425 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: