Єдиний унікальний номер справи: 761/24529/20 Головуючий у суді першої інстанції: Пономаренко Н.В.
Номер провадження: 22-ц/824/588/2023 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
14 березня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі - Качалабі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди у грошовій формі, -
В Шевченківський районний суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, відповідач) у якому просив стягнути з відповідача на свою користь завдану майнову шкоду у розмірі 198 000,00 грн., завдану моральну шкоду у розмірі 8 000,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він був вкладником ПАТ «Старокиївський банк», який 17 червня 2014 року віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 50 про введення з 18 червня 2014 року тимчасової адміністрації, призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Старокиївський банк». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський банк» введено строком на 3 місяці з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року включно.
Позивач вказав, що з 25 вересня 2014 року розпочались виплати гарантованого відшкодування, право на які належить йому на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
В подальшому, 26 вересня 2019 року банк ліквідовано, однак, гарантована сума відшкодування йому не виплачена через бездіяльність відповідача, а саме, невключення його до загального реєстру вкладників, що визнана протиправною Верховним Судом в постанові від 22 травня 2019 року у справі № 826/2150/16. Внаслідок протиправної бездіяльності Фонду, йому фактично відмовлено у виплаті гарантованого відшкодування. Фактична відмова у виплаті відшкодування порушила його право, як вкладника банку на своєчасне отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду у процесі ліквідації банку, що спричинило матеріальні збитки.
Крім того, внаслідок невиплати належних йому коштів, він зазнав значних душевних страждань, оскільки тривалий час безпідставно був позбавлений можливості користуватись належними йому коштами, вимушений докладати значних зусиль та часу на поновлення порушених прав в судових органах, дії відповідача призвели до скрутного матеріального становища, зневіри до банківської системи і державних органів, можливості відновлення своїх прав та справедливості.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 198 000,00 грн.
В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь держави 1 980,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб оскаржив його в апеляційному порядку.В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що даний спір має розглядатись за правилами адміністративного судочинства, так як правовідносини між Фондом та вкладником складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер, тому, у вказаних відносинах, у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. Посилався на те, що спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн., є публічно-правовим. Між позивачем та Фондом (суб'єктом владних повноважень) відсутні цивільно-правові відносини.
Також вказав, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 фактично просив стягнути з Фонду невиплачену йому гарантовану державою граничну суму відшкодування за вкладом, визначену ним, як матеріальну шкоду.
На думку апелянта, судом першої інстанції також не взято до уваги, що у подібних правовідносинах Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що позов пред'явлений до Фонду про відшкодування майнової шкоди є публічно-правовим і повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 - адвокат Яким'як О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечив в повному обсязі, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначив, що всі складові цивільної відповідальності були досліджені судом та правильно встановлені у рішенні. Відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у вчиненні шкоди, не надав доказів щодо відсутності спричинення позивачу майнової шкоди. Внаслідок протиправної бездіяльності уповноваженої особи Фонду позивач своєчасно не був включений до затвердженого реєстру вкладників і, як наслідок, позбавлений можливості своєчасно отримати гарантоване відшкодування за вкладом. Обов'язок здійснити виплати належних позивачу коштів, виник у відповідача ще з вересня 2014 року. Проте, останній цей обов'язок не виконав та не обґрунтував чому він не виконав рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2016 року, яке вступило в силу 12 липня 2016 року, до моменту накладення арешту на рахунок позивача.
Представник позивача, не погоджується з доводами апелянта, в частині того, що повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виплати гарантованого відшкодування як ліквідатора ПАТ «Старокиївський банк» припинено на підставі ч. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вказує, що такий аргумент немає жодного відношення до цієї справи, адже позивач просив стягнути із відповідача не гарантовану суму відшкодування, а майнову шкоду, завдану протиправною бездіяльністю Фонду.
На думку представника ОСОБА_1 - адвоката Яким'яка О.В., доводи апеляційної скарги щодо непідсудності спору суду загальної юрисдикції є безпідставними. Звернення позивача до суду в порядку ЦПК України вважає єдиним належним способом захисту порушеного права, оскільки Фонд розпоряджається майном банку від імені останнього у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Цуканова С.Г. апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та його представник, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, проте, їх неявка згідно з вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 15 травня 2014 року між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 , укладено договір банківського рахунку № 7935 та договір банківського вкладу № 05/1374-2014, згідно з п.п. 1.1, 1.2 якого, банк відкриває вкладнику вкладний рахунок у гривні, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у розмірі 198 000,00 грн. Дата внесення вкладу - 15 травня 2014 року, дата повернення вкладу - 30 травня 2014 року (том 1 а.с. 41, 42).
При цьому, згідно з квитанцією від 15 травня 2014 року № 63901 (з відповідною відміткою банку та підписом уповноваженої особи) на депозитний рахунок ОСОБА_1 , відкритий на підставі договору банківського вкладу № 05/1374-2014 від 15 травня 2014 року, зараховані кошти у сумі 198 000,00 грн. (том 1 а.с. 43).
В подальшому, 17 червня 2014 року постановою Правління Національного банку України № 365 віднесено ПАТ «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних.
Разом з тим, 17 червня 2014 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 50, яким розпочато з 18 червня 2014 року процедуру виведення ПАТ «Старокиївський банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; вирішено тимчасову адміністрацію запровадити строком на три місяці з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року включно; призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію.
Постановою Правління Національного Банку України від 11 вересня 2014 року № 563 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» з 18 вересня 2014 року.
На виконання даної постанови НБУ, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2014 року № 92 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Старокиївський банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку». Даним рішенням розпочато процедуру ліквідації зазначеного банку з 18 вересня 2014 року та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідації Пантіну Л.О., строком на один рік - з 18 вересня 2014 року по 18 вересня 2015 року включно.
Виплата коштів вкладникам за договорами, укладеними з ПАТ «Старокиївський банк», здійснювалася через банк - агент Фонду - ПАТ «Банк Київська Русь», про що було зазначено на офіційному веб-сайті ПАТ «Старокиївський банк» http://www.oldbank.com/about/news/427/).
Також, на офіційному веб-сайті Фонду було зазначено, що виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться у період з 25 вересня 2014 року по 04 листопада 2014 року відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а відшкодування вкладникам ПАТ «Старокиївський банк», які з будь-яких причин не звернуться до банку - агента Фонду в період з 25 вересня 2014 року по 04 листопада 2014 року - здійснюватимуться за результатами розгляду їх індивідуальних письмових звернень на адресу Фонду до дня внесення запису про ліквідацію банку, як юридичної особи, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
За результатами розгляду відповідного звернення позивача, Уповноважена особа своїм листом відмовила у проведенні такої виплати з підстав невключення його до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 лютого 2017 року №752/3185/17 (провадження №1-кс/752/1273/17) в рамках кримінального провадження № 12014000000000367, накладено арешт на грошові кошти, у тому числі на ті, що знаходяться на рахунку позивача.
Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 826/2150/16 залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року в частині визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіної Л.О. щодо невключення позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та в частині зобов'язання Уповноваженої особи Фонду Пантіної Л.О. надати до Фонду додаткову інформацію про позивачів, як вкладників ПАТ «Старокиївський банк».
Звертаючись до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, ОСОБА_1 , як на підставу його задоволення, посилався на те, що у зв'язку з протиправною бездіяльністю Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиконання постанови Верховного Суду від 22 травня 2019 року, він втратив право отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом, адже питання скасування арешту грошових коштів на його рахунку, накладеного ухвалою суду від 20 лютого 2017 року, було вирішено слідчим суддею зі значним порушенням процесуальних строків, а 19вересня 2019 року Фонду гарантування вкладів фізичних осіб публічно повідомив про завершення виплат гарантованого відшкодування вкладникам ПАТ «Старокиївський банк», посилаючись на положення ч. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до ЄДР запису про ліквідацію банку, як юридичної особи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу).
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
За правилами п. 17 ч. 1 с. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього, Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень, Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (ч. 6 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Нормами ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Відповідно до ч. 1 ст. 28 цього Закону, Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими цим Законом.
Для виконання Фондом відповідних зобов'язань, можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.
Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна).
А тому в указаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн. (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. Тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №761/12508/20.
Аналогічний правовий висновок висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18 квітня 2018 року у справі №813/921/16 (провадження №11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі №820/3770/16 (провадження №11-409апп18), від 06 червня 2018 року у справі №727/8505/15-ц (провадження №14-180цс18), від 23 січня 2019 року у справі №285/489/18-ц (провадження №14-470цс18), від 10 квітня 2019 року справі №761/10730/18 (провадження №14-116цс19), від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20), а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №761/11256/17 (провадження №61-31354сво18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Однак, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції в порушення вищевказаних положень закону залишив поза увагою те, що, звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 фактично просив стягнути з Фонду невиплачену йому гарантовану державою граничну суму відшкодування за вкладом, визначену ним як матеріальну шкоду, оскільки невиплата цієї гарантованої законом суми відшкодування вкладу відбулася внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Фонду щодо не включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу, та несвоєчасного виконання судового рішення у справі № 826/2150/16.
Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував того, що фактично спір між сторонами виник щодо права ОСОБА_1 на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі, що не перевищує 200 000 грн., тому дійшов помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спір пов'язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Посилання позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у даній справі, яка переглядається, та у справі, яка переглядалася касаційним судом, правовідносини не є подібними.
Так, у справі, яка переглядалася касаційним судом, позов пред'явлено юридичною особою до Уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Банку, яка не здійснює владних управлінських функцій. А у даній справі, яка переглядається, позов пред'явлено фізичною особою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на який у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», покладено владні управлінські функції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає такими, що знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги про порушення Шевченківським районним судом міста Києва при розгляді справи правил юрисдикції.
Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув дану справу в порядку цивільного судочинства, оскільки застосуванню підлягали норми ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Відповідно ч. 2 ст. 377 ЦПК України, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
В ст. 377 ЦПК України вказано, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із скасуванням рішення суду першої інстанції та закриттям провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 19, 255, 256, 367, 368, 374, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року скасувати.
Провадження у справі № 761/24529/20 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди у грошовій формі закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду та що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар