справа №761/6767/22 Головуючий у І інстанції - Юзькова О.Л.
апеляційне провадження №22-ц/824/5832/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
07 березня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Даньшиної І.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Департамент цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації про встановлення факту, що має юридичне значення, -
установив:
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, мотивуючи свої вимоги тим, що він є особою, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії.
У періоди з 27 жовтня 1986 року по 06 листопада 1986 року, з 12 листопада 1986 року по 21 листопада 1986 року; з 20 грудня 1986 року по 23 грудня 1986 року він залучався до виконання заходів по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі формувань цивільної оборони.
Разом з тим, звернувшись до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації щодо підтвердження статусу інваліда війни, отримав відмову у зв'язку із тим, що документи про його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони відсутні.
Просив суд встановити факт участі та виконання ним заходів по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони у період з 27 жовтня 1986 року по 06 листопада 1986 року; з 12 листопада 1986 року по 21 листопада 1986 року; з 20 грудня 1986 року по 23 грудня 1986 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаною заявою.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що до подання даної заяви він отримував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2017 року (справа №826/19390/16), яким визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни, у зв'язку із захворюваннями отриманими на роботах при ліквідації аварії на ЧАЕС.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 10 серпня 2017 року щодо встановлення йому статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни з урахуванням висновків суду.
У зазначеному рішенні було зроблено висновок, що позивач ОСОБА_1 приймав участь у виконанні робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській саме у складі формувань Цивільної оборони, та отримав інвалідність, яка пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що є обов'язковою передумовою для встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі йому відповідного свідоцтва.
Вважає, що не зважаючи на висновки Окружного адміністративного суду м. Києва, що зазначені у рішенні по справі №826/19390/16 від 24 березня 2017 року, Шевченківський районний суд м. Києва повинен був відкрити провадження у справі та розглянути справу по суті.
Просив, скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про встановлення юридичного факту не підлягають розгляду в порядку окремого провадження.
Роз'яснено ОСОБА_1 про право на звернення до суду в порядку адміністративного позовного провадження.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Згідно ч. 7 ст. 19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.
Відповідна правова позиція висловлена і Верховним Судом України в узагальненні «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01 січня 2012 року, де зокрема зазначено, що не підлягають розгляду в судах заяви про встановлення факту безпосередньої участі протягом певного періоду на будь-яких роботах, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також у роботах на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки.
В свою чергу Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 березня 2019 року (справа №310/8703/17) вказала, що правильним є висновок судів про те, що оскільки законодавство передбачає спеціальний порядок встановлення статусу інваліда війни, то в окремому провадженні не може бути встановлений юридичний факт залучення заявника до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який фактично підтвердить належність заявника до інвалідів війни.
У випадку якщо заінтересована особа отримала від заявника документи, які підтверджують факт його залучення до формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, проте надала відмову, яку заявник, маючи документальні підтвердження зазначеного факту, вважає безпідставною, він може оскаржити такі дії заінтересованої особи до адміністративного суду, до повноважень якого належить, зокрема, перевірка законності й обґрунтованості відмови заінтересованої особи та оцінка наданих їй заявником документів як доказів його залучення до формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
За положеннями ч. 5 ст. 186 ЦПК України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження по справі, роз'яснивши заявнику право на звернення до суду в порядку адміністративного позовного провадження.
Висновки суду в оскаржуваній ухвалі відповідають вимогам закону.
Викладені в апеляційній скарзі доводи на думку колегії суддів не є переконливими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 03 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба