справа №363/2982/16 Головуючий у І інстанції - Рудюк О.Д.
апеляційне провадження №22-ц/824/3909/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
07 березня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Даньшиної І.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 серпня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська Ірина Анатоліївна про визнання договорів дарування недійсними, -
установив:
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними, мотивуючи свої вимоги тим, що з 08 жовтня 1987 року ОСОБА_2 перебуває з зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1
15 квітня 2006 року подружжям під час перебування в шлюбі було придбано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0706 га, кадастровий номер: 3221880801:15:021:0101 на підставі укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки на ОСОБА_1 .
Пізніше, на вказаній земельний ділянці було побудовано житловий будинок площею 84,3 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., навіс, сарай, баню, колодязь питний, колонку питну, яму вигрібну, доріжки та площадки, огорожу.
Вказаний житловий будинок був зареєстрований за відповідачем ОСОБА_1 27 червня 2008 року.
Позивач зазначає, що 20 липня 2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власника й іншого нерухомого майна, стало відомо, що його дружина ОСОБА_1 без його згоди уклала 03 березня 2016 року договір дарування житлового будинку та договір дарування земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь спільної доньки - ОСОБА_4 , які були посвідчені ПН КМНО Войнарською І.А., зареєстровані за номером 135 та 136.
Також йому стало відомо, що крім вищезазначених договорів ОСОБА_1 було укладено ще договір дарування без його згоди на користь ОСОБА_4 - квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказує, що справа про визнання договору дарування квартири недійсним перебуває в Шевченківському районному суді м. Києва.
Позивач зазначає, що з початку 2015 року стосунки подружжя почали суттєво погіршуватися, а з березня 2015 року подружжя взагалі перестали вести спільне господарство та фактично припинили відносини.
Крім цього між ними постійно виникали непорозуміння та сварки.
Зазначає, що вищевказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, своєї згоди на укладання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки не давав, а отже вказані договори є недійсними в силу ст.ст. 60, 65 СК України.
Просив суд, визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 03 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений ПН КМНО Войнарською І.А., зареєстрований в реєстрі за номером 135; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 03 березня 2016 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений ПН КМНО Войнарською І.А., зареєстрований в реєстрі за номером 136 та стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 серпня 2022 року, позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування будинку від 03 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений ПН КМНО Войнарською І.А., зареєстрований в реєстрі за номером 135.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 03 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений ПН КМНО Войнарською І.А., зареєстрований в реєстрі за номером 136.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що під час судового розгляду справи представник відповідачів заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та витребування з матеріалів кримінального провадження №42016101020000177 від 28 липня 2016 року оригіналу заяви від 02 березня 2016 року.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 16 лютого 2017 року клопотання представника відповідачів задоволено.
Ухвалено призначити судову почеркознавчу експертизу у справі, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, витребувати з матеріалів кримінального провадження №42016101020000177 від 28 липня 2016 року, що знаходиться в провадженні СВ Дарницького управління поліції ГУ НПУ у м. Києві, оригінал заяви від 02 березня 2016 року, на час проведення експертизи провадження у справі зупинити.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено та ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 16 лютого 2017 року скасовано в частині зупинення провадження у справі.
До Вишгородського районного суду Київської області надійшло клопотання судового експерта ОНДІСЕ Міністерства юстиції України від 05 липня 2017 року про надання оригіналу досліджуваного документа.
Разом із тим, на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 16 лютого 2017 року про призначення судової почеркознавчої експертизи та витребування оригіналу заяви від 02 березня 2016 року надійшов лист Дарницького УП ГУ НП України в м. Києві про неможливість надання оригіналу заяви від 02 березня 2016 року, оскільки такий документ визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №42016101020000177 від 28 липня 2016 року.
Відповідачі наполягали на проведенні судової почеркознавчої експертизи у незалежній експертній установі, оскільки мали підстави вважати, що долучений до справи Висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 22 листопада 2016 року №1722/1723/16-32, проведений у КНДІСЕ Міністерства юстиції України, не є неупередженим та об'єктивним, про що було зазначено безпосередньо у клопотанні про призначення та проведення судово-почеркознавчої експертизи та під час судового засідання.
У подальшому до Вишгородського районного суд Київської області надійшло повідомлення ОНДІСЕ Міністерства юстиції України від 12 жовтня 2017 року про повернення матеріалів без надання експертного висновку.
Таким чином, ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 16 лютого 2017 року про призначення судової почеркознавчої експертизи залишилася невиконаною.
Під час судового розгляду справи представник відповідачів заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи повторно та долучення доказів у зв'язку із отриманням Консультативного висновку спеціаліста ТОВ «Центр судових експертиз «Альтернатива» від 24 листопада 2020 року та висновку спеціаліста ТОВ «Українська експертна компанія» №155 від 23 грудня 2020 року, у призначення якої було відмовлено.
Крім того, відмовлено у долученні доказів, які мають значення для вирішення справи.
Зокрема, представником відповідачів зазначено про наявність сумніву у правильності та законності почеркознавчої експертизи, на підставі якої складено Висновок експерта від 22 листопада 2016 року.
Відповідно до Консультативного висновку за результатами науково-методичного аналізу висновку експертів №3706/3707/17-32 від 18 жовтня 2017 року, складеного 24 листопада 2020 року, при вивченні та детальному аналізі вказаного Висновку експертів №3706/3707/17-22 від 18 жовтня 2017 року виявлено ряд суттєвих недоліків, а також недотримання певних нормативно-правових актів та методичних положень в галузі почеркознавчої експертизи.
Зокрема, згідно із п. 2 узагальнюючих висновків Консультативного висновку: «У відповідності до методики почеркознавчого дослідження підписів, спочатку обов'язково вирішується питання щодо справжності (автентичності) певного підпису, тобто виконання тією особою, від імені якої він значиться у документі (за виключенням підписів від імені вигаданих або невстановлених осіб), і тільки у разі несправжності цього підпису вирішується питання стосовно його можливого виконавця.
Ініціатором експертизи не було поставлено питання стосовно справжності підпису від імені ОСОБА_2 у заяві про надання згоди дружині ОСОБА_1 відчужити частку спільного майна на користь ОСОБА_4 від 02 березня 2016 року».
Відповідно до п. 3 Консультативного висновку: «При описі зразків почерку та підписів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перелічені документи, надані у розпорядження експертів, не вказано, які конкретно підписи та рукописні записи у цих документах (у яких графах, рядках) використовувались експертами при проведенні досліджень.
Оскільки зразками підпису та почерку певної особи є не документи в цілому, а конкретні почеркові об'єкти, наведене описання зразків уявляється неточним та не дозволяє оцінити якість і достатність наданого порівняльного матеріалу.
У п. 7 Консультативного висновку експерт наголошує на наявності цілого ряду некоректного відображення та опису досліджуваного тексту та окремих елементів, зокрема: «При аналізі тексту висновку експертів №3706/3707/17-32 та вивченні ілюстративної таблиці встановлені помилки та неточності при описі деяких збіжних окремих почеркових ознак, виявлених експертами при порівнянні двох груп досліджуваних підписів між собою, а саме: ознака, що відмічена позначкою 1, стосується форми рухів при поєднанні першого та другого елементів літери «Г» та визначена експертами як «наближена до кутової», але у підписах, зображення яких представлені на знімках 20, 21 таблиці, форма рухів при виконанні зазначеного фрагменту є дуговою; при визначенні ознаки, що відмічена позначкою 6, не вказано, якого конкретного безлітерного елементу стосується ця ознака; ознака, що відмічена позначкою 8, стосується форми рухів при виконанні нижньої частини першого елементу літери «Г» та визначена експертами як «кутова або наближена та такої», але у підписі, зображення якого представлено на знімку 21 таблиці, форма рухів при виконанні зазначеного фрагменту є дуговою; ознака, що відмічена позначкою 9, стосується форми рухів при виконанні заключної частини першого елементу літери «Г» та визначена експертами як «дугова», але у підписі, зображення якого представлено на знімку 24 таблиці, форма рухів при виконанні зазначеного фрагменту є майже прямолінійною.
Отже, у Висновку експертів містяться суттєві недоліки, які, однозначно, вплинули на результат дослідження, - зокрема, визначення рухів при виконанні елементів категорично відмінні у Висновку експертів та Консультативному висновку.
У п. 8 Консультативного висновку вказано: «При описанні процесу порівняльного дослідження двох груп спірних підписів від імені ОСОБА_2 між собою експертами наведено усього 9 збіжних окремих почеркових ознак, певні з яких відобразились не у всіх досліджуваних підписах, частина є неточними, а деякі належить до таких, що досить часто зустрічаються у почерках та підписах різних осіб, тому їх інформативність значущість є невисокою.
Крім того, почеркові ознаки, що відмічені позначками 1, 2, 5, 7, 8 є збіжними й у порівнянні зі зразками підпису ОСОБА_2 , але при проведенні порівняльного дослідження спірних підписів зі зразками підпису ОСОБА_2 ці ознаки чомусь були визнані експертами несуттєвими.
Враховуючи вказане, оцінка наведених експертами збіжних почеркових ознак як достатніх для категоричного позитивного висновку про виконання двох груп досліджуваних підписів однією особою, уявляється необгрунтованою».
Відповідно до п. 9 Консультативного висновку: «...У висновку експертів №3706/3707/17-32 відсутні пояснення та оцінка виявлених розбіжних ознак.
Вказане свідчить про неповноту та необ'єктивність проведеного порівняльного дослідження двох груп підписів від імені ОСОБА_2 між собою, тому категоричний позитивний висновок стосовно виконання усіх досліджуваних підписів однією особою є необгрунтованим.
Враховуючи це, подальше порівняльне дослідження кожної групи досліджуваних підписів зі зразками підпису ОСОБА_2 , а також за зразками почерку та підпису ОСОБА_1 слід було проводити окремо».
Відповідно до п. 14 Консультативного висновку: «При описанні процесу порівняльного дослідження спірних підписів зі зразками підпису ОСОБА_2 експертами зазначено про те, що «яких-небудь суттєвих чи характерних співпадінь особистих ознак дослідженням не встановлено».
Проте, при аналізі знімків 36-36 ілюстративної таблиці, як додається до тексту висновку експертів №3706/3707/17-32, встановлено, що у спірних підписах у порівнянні зі зразками підпису ОСОБА_2 є не тільки розбіжні, але й збіжності ряду загальних ознак (зокрема, транскрипції та загального вигляду порівнюваних підписів, розміру, розгону та розстановки елементів, їх нахилу, форми та напрямку лінії основи підписів.
Відсутність у висновку експертів №3706/3707/17-32 визначення та наведення в ілюстративній таблиці збіжних почеркових ознак у досліджуваних підписах у порівнянні зі зразками підпису ОСОБА_2 , а також відсутність пояснення цих ознак та їх оцінки свідчить про неповноту та необ'єктивність проведеного порівняльного дослідження спірних підписів зі зразками підпису ОСОБА_2 .
Згідно із узагальненням Консультативного висновку: «Виходячи з викладеного, слід констатувати, що судово-почеркознавча експертиза за матеріалами кримінального провадження №42016101020000177, за результатами якої складено висновок експертів №3706/3707/17-32 від 18 жовтня 2017 року, проведена неповно та необ'єктивно, з порушенням певних методичних положень у галузі почеркознавчої експертизи.
Зроблений в результаті дослідження категоричний висновок про виконання досліджуваних підписів від імені ОСОБА_2 не ОСОБА_2 , а іншою особою, є недостатньо обґрунтованим.
Категоричні позитивні висновки стосовно виконання усіх досліджуваних підписів однією особою, стосовно виконання спірних літерних рукописних записів однією особою, щодо виконання спірних літерних рукописних записів ОСОБА_1 , а також позитивний висновок (навіть в імовірній Формі) щодо виконання спірних підписів ОСОБА_1 є необґрунтованими взагалі.
Вказане свідчить про порушення принципів об'єктивності та повноти експертного дослідження, визначених статтею 3 ЗУ «Про судову експертизу, приписів ст. 101 КПК України щодо обґрунтованості відповідей на поставлені питання, а також п. 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року стосовно обов'язку експерта провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на поставлені питання.
Наведені зауваження також свідчать про неналежне оформлення висновку експертів №3706/3707/17-32 від 18 жовтня 2017 року».
Із заявою до спеціаліста про проведення почеркознавчого дослідження звернулася ОСОБА_1 .
На вирішення поставлено наступне питання: «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у графах «Підписувач», «Підпис підписувача» та «Підпис», у копії (технічному зображенні) реєстраційної картки №26101512045087/5901 від 04 грудня 2015 року, зображення оригіналу якого міститься в електронному вигляді на флеш-накопичувачі, ОСОБА_1 або іншою особою».
У заключній частині Висновку вказано наступне: підписи від імені ОСОБА_2 , що розташовані у графах: «Підписувач», Підпис підписувача» та «Підпис» у копії (технічному зображенні) реєстраційної картки №26101512045087/5901 від 04 грудня 2015 року, зображення оригіналу якої міститься в електронному вигляді на флеш-накопичувачі, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Відповідно до протоколу судового засідання від 27 липня 2021 року, суд відмовив у розгляді клопотання про призначення судової експертизи та долучення доказів, зокрема, Консультативного висновку та Висновку спеціаліста.
Враховуючи вагомість доказів для вирішення справи, вважає, що суд безпідставно відхилив заявлені клопотання.
Суд обґрунтовує задоволення позовних вимог, зокрема, висновками, до яких дійшов суд у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року у справі 761/21742/17, яким визнано недійсною заяву ОСОБА_2 про надання згоди ОСОБА_1 подарувати, підписати та укласти договори дарування нерухомого майна, посвідчену ПН КМНО Козаєвою Н.М. 02 березня 2016 року, зареєстровану в реєстрі нотаріальних дій за №660 (нотаріальний бланк HAT 994037).
Рішення набрало законної сили на підставі постанови Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2018 року.
У вказаному рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року визнається, що Висновок експерта від 18 жовтня 2017 року №1722/1723/16-32, складений на виконання постанови слідчого у кримінальному провадженні №42016101020000177, є належним доказом того, що підпис на заяві-згоді від 02 березня 2016 року виконано не ОСОБА_2 .
Разом із тим, на час ухвалення рішення Шевченківським районним судом м. Києва у сторони Відповідача були відсутні докази (Консультативний висновок спеціаліста від 24 листопада 2020 року, Висновок спеціаліста №158 від 28 грудня 2020 року) того, що Висновок експерта від 18 жовтня 2017 року №1722/1723/16-32 є недопустимим доказом, оскільки проведення почеркознавчої експертизи було виконано із порушенням законодавчо встановлених вимог.
Просила скасувати рішення Вишгородського районного суду м. Києва від 25 серпня 2022 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог.
На апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, який обґрунтовував тим, що в період з 08 жовтня 1987 року по 31 жовтня 2016 року сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року.
15 квітня 2006 року подружжям під час перебування в шлюбі було придбано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0706 га, кадастровий номер: 3221880801:15:021:0101 на підставі укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки на ОСОБА_1 №396.
На вказаній земельній ділянці було побудовано житловий будинок площею 84,3 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., навіс, сарай, баню, колодязь питний, колонку питну, яму вигрібну, доріжки та площадки, огорожу.
Вказаний житловий будинок був зареєстрований відповідачем ОСОБА_1 27 червня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 червня 2008 року №17, зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності не нерухоме майно 04 липня 2008 року.
Відповідно до договору дарування житлового будинку від 03 березня 2016 року, посвідченого ПН КМНО Войнарською I.A., зареєстрований в реєстрі №135, ОСОБА_1 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 866952032218.
Згідно п.4.7 даного договору, ОСОБА_1 діє за згодою свого чоловіка ОСОБА_6 , справжність підпису якого на заяві про згоду, засвідчено приватним нотаріусом Козаєвою Н.М. 02 березня 2016 року та зареєстровано в реєстрі за №660.
Також, 03 березня 2016 року ОСОБА_1 уклала договір дарування земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_4 прийняла у власність земельну ділянку, площею 0,0706 га, кадастровий номер3221880801:15:021:0101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстрацій номер об'єкта нерухомого майна 866920232218.
Згідно п.3.3. даного договору, ОСОБА_1 діє за згодою свого чоловіка ОСОБА_2 , справжність підпису якого на заяві про згоду, засвідчено приватним нотаріусом Козаєвою Н.М. 02 березня 2016 року та зареєстровано в реєстрі за №660.
В ході судового розгляду справи встановлено факт наявності заяви ОСОБА_2 щодо надання згоди своїй дружині ОСОБА_1 подарувати, підписати та укласти договори дарування нерухомого майна на користь доньки ОСОБА_4 , а саме - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки на якій розташований будинок, кадастровий номер 3221880801:15:021:0101 площею 0,0706 га.
З пояснень позивача вбачається, що згоди на укладення вказаних договорів дарування ОСОБА_2 не надавав, така заява-згода ним оскаржена у судовому порядку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року визнано недійсною заяву ОСОБА_2 про надання згоди ОСОБА_1 подарувати, підписати та укласти договори дарування нерухомого майна, посвідчену ПН КМНО Козаєвою Н.М. 02 березня 2016 року, зареєстровану в реєстрі нотаріальних дій за №660.
Дане рішення набрало законної сили на підставі постанови Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року встановлено, що відповідно до підстав оскарження заяви у справі, згода на продаж об'єктів нерухомості на умовах визначених у заяві-згоді від 02 березня 2016 року позивачем ОСОБА_2 не надавалась; заява ним не підписувалась, за посвідченням свого підпису він до нотаріуса Козаєвої Н.М. не звертався.
Надання такої згоди не відповідає, та станом на 02 березня 2016 року не відповідало внутрішній волі ОСОБА_2 .
Крім того, зазначеним рішенням суду встановлено, що експертними висновками проведених почеркознавчих експертиз підтверджено, що підпис ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_2 у заяві від 02 березня 2016 року, справжність якого засвідчена приватним нотаріусом Козаєвою Н.М., що зареєстрована в реєстрі за №660, а іншою особою.
Також, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка та побудований на ній житловий будинок з допоміжними приміщеннями є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а ОСОБА_1 відчужила належне ОСОБА_2 майно на підставі договору дарування без його згоди, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення оспорюваними договорами прав позивача у частині відчуження спірного майна та наявність підстав для визнання договору дарування будинку та земельної ділянки, укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 недійсним.
Таким чином, судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 діяла недобросовісно та розпорядилася спільним майном одноособово на власний розсуд за відсутності згоди другого з подружжя.
Крім цього, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 лимтопада 2019 року, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3 .
Даний договір дарування так само був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі вказаної заяви-згоди ОСОБА_2 , яку він не давав та яка в судовому порядку визнана недійсною.
Просив, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 серпня 2022 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 08 жовтня 1987 року по 31 жовтня 2016 року сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року.
15 квітня 2006 року подружжям під час перебування в шлюбі було придбано земельну ділянку площею 0,0706 га, кадастровий номер: 3221880801:15:021:0101, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки на ОСОБА_1 №396.
На вказаній земельній ділянці було побудовано житловий будинок площею 84,3 кв.м., житловою площею 38,1 кв.м., навіс, сарай, баню, колодязь питний, колонку питну, яму вигрібну, доріжки та площадки, огорожу.
Вказаний житловий будинок був зареєстрований за відповідачем ОСОБА_1 27 червня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Богданівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 червня 2008 року №17, зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності не нерухоме майно 04 липня 2008 року.
Згідно доводів позивача, за відомостями отриманими ним з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що ОСОБА_1 було укладено договори дарування об'єктів нерухомості, які є спільною сумісною власністю подружжя, на користь спільної доньки - ОСОБА_4 .
Так, відповідно до договору дарування житлового будинку від 03 березня 2016 року, посвідченого ПН КМНО Войнарською І.А., зареєстрований в реєстрі №135, ОСОБА_1 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 866952032218.
Згідно п. 4.7 даного договору, ОСОБА_1 діє за згодою свого чоловіка - ОСОБА_2 , справжність підпису якого на заяві про згоду, засвідчено приватним нотаріусом Козаєвою Н.М. 02 березня 2016 року та зареєстровано в реєстрі за №660.
Також, 03 березня 2016 року ОСОБА_1 уклала договір дарування земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_4 прийняла у власність земельну ділянку, площею 0,0706 га, кадастровий номер3221880801:15:021:0101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстрацій номер об'єкта нерухомого майна 866920232218.
Згідно п.3.3. даного договору, ОСОБА_1 діє за згодою свого чоловіка - ОСОБА_2 , справжність підпису якого на заяві про згоду, засвідчено приватним нотаріусом Козаєвою Н.М. 02 березня 2016 року та зареєстровано в реєстрі за №660.
В ході судового розгляду справи встановлено факт наявності заяви ОСОБА_2 щодо надання згоди своїй дружині ОСОБА_1 подарувати, підписати та укласти договори дарування нерухомого майна на користь доньки ОСОБА_4 , а саме - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки на якій розташований будинок, кадастровий номер 3221880801:15:021:0101 площею 0,0706 га.
З пояснень позивача, вбачається, що згоди на укладення вказаних договорів ОСОБА_1 не надавав, така заява-згода ним оскаржена у судовому порядку, зокрема є предметом розгляду цивільної справи у Шевченківському районному суді міста Києва.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року (справа №761/21742/17) визнано недійсною заяву ОСОБА_2 про надання згоди ОСОБА_1 подарувати, підписати та укласти договори дарування нерухомого майна, посвідчену ПН КМНО Козаєвою Н.М. 02 березня 2016 року, зареєстровану в реєстрі нотаріальних дій за №660 (нотаріальний бланк НАТ 994037).
Дане рішення набрало законної сили на підставі постанови Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року встановлено, що відповідно до підстав оскарження заяви у справі, згода на продаж об'єктів нерухомості на умовах визначених у заяві-згоді від 02 березня 2016 року позивачем ОСОБА_2 не надавалась; заява ним не підписувалась, за посвідченням свого підпису він до нотаріуса Козаєвої Н.М. не звертався.
Надання такої згоди не відповідає, та станом на 02 березня 2016 року не відповідало внутрішній волі ОСОБА_2 , що є порушенням частини третьої статті 203 ЦК України та за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання її недійсною.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору, позивач ОСОБА_2 своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, не надавав, відповідач ОСОБА_1 уклала оспорювані договори без відома та згоди позивача, що є підставою для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договорів дарування будинку та земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 03 березня 2016 року, зареєстрованого за номером АДРЕСА_4 , як такого, що укладений з порушенням вимог ст.ст. 203, 205, 215ЦК України.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно вимог ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Відповідно до ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово; згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.
Згідно до приписів ст.ст. 202, 203, 205, 207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
За вимогами частин 1, 2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.
Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
З цього слідує, що при вирішенні позову про визнання недійсним договору дарування суди повинні виходити із відповідних норм ЦК України, якими регулюється вчинення саме цього виду договорів.
Договір дарування є особливою формою договорів, який опосередковує безоплатну передачу майна в власність від однієї сторони (дарувальника) до іншої сторони (обдарованого).
Згідно зі ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За п. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 182 ЦК України передбачена необхідність державної реєстрації як прав на нерухомість, так і правочинів щодо нерухомості.
Як зазначається у Наказі Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року №20/5 «Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (який був чинний на момент укладення спірних договорів) про наявність згоди другого подружжя зазначається у тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки на момент укладення оспорюваного договору, позивач ОСОБА_2 своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, не надавав, відповідач ОСОБА_1 уклала оспорювані договори без відома та згоди позивача, про що підтверджено доказами в матеріалах справи, зокрема рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2018 року, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому повинно бути залишене без змін.
Викладені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року та у зв'язку із залишенням цього рішення без змін, необхідно поновити його дію.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 серпня 2022 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 серпня 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 03 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба