Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про закриття провадження у справі
31 березня 2023 року Справа №200/5361/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи питання щодо закриття провадження в частині позовних вимог в адміністративній справі №200/5361/22 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації, Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Донецької обласної державної адміністрації (далі - Донецька ОДА), Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” (далі - КП “Компанія “Вода Донбасу”), надісланий на адресу суду через підсистему ЄСІТС “Електронний суд”, в якому, з урахуванням уточнень, позивач просив суд:
визнати бездіяльність Донецької обласної державної адміністрації в частині безконтрольності та не застосування до позивача, як і по всій Донецькій області вимог щодо заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року №690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85) протиправною;
встановити наявність компетенції (повноважень) відповідача Донецької ОДА ЄДРПОУ 00022473 щодо контролю виконання КП “Компанія “Вода Донбасу” ЄДРПОУ 00191678 вимог по заключенню типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85);
визнати дії КП “Компанія “Вода Донбасу” в частині відмови заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85) протиправними;
зобов'язати відповідачів довести до відома споживачів про затвердження типових договір шляхом зобов'язання виставити на офіційних веб-сайтах органів місцевого самоврядування громад Донецької області типові договори про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85:
4.1.типовий індивідуальний договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення;
4.2.типовий договір з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що він як фізична особа, громадянин України, є власником ветеринарного аптечно-консультаційного пункту в АДРЕСА_1 . Позивач є індивідуальним споживачем, отримує послуги з централізованого водопостачання для власних (некомерційних) потреб людини і громадянина (фізичної особи) і санітарно-гігієнічних потреб, що підтверджується малим споживанням води щомісяця за договором. Наявність в особи статусу фізичної особи - підприємця не є безумовною підставою вважати використання ним води в комерційних цілях.
КП “Компанія “Вода Донбасу” є монополістом з надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення в м. Добропіллі Донецької області.
Позивачем отримано додаткову угоду №8 до договору №390 від 09 липня 2014 року на 2023 рік від Добропільського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства КП “Компанія “Вода Донбасу” (далі - Добропільське ВУВКХ КП “Компанія “Вода Донбасу”) з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Вказує, що договір №390 від 09 липня 2014 року, додаткова угода № 8 та всі попередні додаткові угоди до договору, не відповідали і не відповідають типовому договору, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 № 690, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85, затверджена нова форма типового договору про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Так, в договорі, як і в додаткових угодах, які надсилалася позивачу кожного року, надавач послуг (виконавець) називає себе виробником і відмовляється називати себе виконавцем у відносинах зі споживачем, що не відповідає, зокрема, ст. 19 Закону України «Про житлово-комунального господарства» .
Зазначає, що подібні дії та щорічні надсилання додаткових угод стосуються всіх споживачів по місту, та, на думку позивача, і по всій Донецькій області.
На неодноразові письмові зауваження позивача змінити договір №390 фахівці Добропільського ВУВКГ не реагували.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 та п. 3 ч. 3 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» якщо виконавець комунальних послуг пропонує споживачу укласти договір, що відрізняється від типового, то споживач має право від цього відмовитись і наполягати на укладанні договору на основі типового договору. У такому випадку виконавець послуг не має права припиняти надання послуг, оскільки законодавством та типовим договором така можливість йому не надана.
У випадку якщо виконавець послуг відмовиться в укладанні договору на основі типового, то споживач має право звернутись до суду на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України з позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії. (правова позиція Верховного суду України зроблена у справі №6-110цс12 від 10 жовтня 2012 року)
Відповідно до пункту 14 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України №690, фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг.
Виконавець вищезазначену інформацію у себе на сайті не виставляє та направляє споживачам протиправні вимоги та незаконні договори.
Позивач зазначає, що ним в порядку досудового урегулювання спору отримана відповідь Національної комісії регулювання енергетики та комунальних послуг від 1 грудня 2022 року за № 15805/19.1.3/7-22, в якій зазначено, що Добропільське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства КП “Компанія “Вода Донбасу” є виконавцем послуг. Міністерство розвитку громад та територій України відповіддю від 30 листопада 2022 року №8/11.2/4454-22 зазначило, що ч.2 ст.8 Закону №2189 зобов'язує виконавця послуг готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором. Донецькою обласною державною адміністрацією надіслано відповідь на скаргу позивача від 13 грудня 2022 року №К-01624-5.3-1.4/56-22-1704, в якій зазначено, що скаргу розглянуто спільно з КП “Компанія “Вода Донбасу”, позивачу виконавцем буде надіслано для заключення типовий договір. На запит позивача до Донецької ОДА від 18 грудня 2022 року про те, чи типовий договір з центрального водопостачання та центрального водовідведення буде заключений тільки з позивачем, чи сайт Донецької ОДА вже містить зразок договору приєднання, в зв'язку з тим, що на сайті у виконавця послуг такий договір відсутній, відповіді не надходило.
Позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 6 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу термін протягом десяти днів, починаючи з наступного дня після отримання цієї ухвали, впродовж якого позивач має надати: документ про сплату судового збору в сумі 992,40 грн.
У строк встановлений судом на виконання вимог ухвали від 6 січня 2023 року, позивачем надано клопотання про звільнення від сплати судового збору. Крім того, позивачем надано заяву про уточнення позовних вимог, які викладені позовні вимоги в новій редакції.
Ухвалою суду від 24 січня 2023 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання позову до Донецької ОДА, КП “Компанія “Вода Донбасу” про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, до ухвалення рішення по справі та прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №200/5361/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
14 лютого 2023 року на адресу суду надійшов відзив Донецької ОДА на позовну заяву з додатками.
14 лютого 2023 року позивачем надіслана на адресу суду через підсистему ЄСІТС “Електронний суд” відповідь на відзив Донецької ОДА.
15 лютого 2023 року позивачем надіслана на адресу суду через підсистему ЄСІТС “Електронний суд” відповідь на відзив КП “Компанія “Вода Донбасу”.
23 лютого 2023 року на адресу суду надійшов відзив КП “Компанія “Вода Донбасу” з додатками.
6 березня 2023 року позивачем надіслані на адресу суду через підсистему ЄСІТС “Електронний суд” пояснення.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, власником ветеринарного аптечно-консультаційного пункту в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про власність.
ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця.
Позивачем від Добропільського ВУВКГ КП «Компанія «Вода Донбасу» отримано додаткову угоду №8 до договору №390 від 9 липня 2014 року на 2023 рік щодо централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Надана додаткова угода №8 на думку позивача не відповідала типовому договору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення».
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) в листі від 1 грудня 2022 року за №15805/19.1.3/7-22 на звернення позивача надала роз'яснення, що Добропільське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства КП «Компанія «Вода Донбасу» є виконавцем послуг.
Стосовно розбіжностей, що виникають при укладенні/зміні договору з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з центрального водопостачання та водовідведення зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 23 та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з центрального водопостачання та водовідведення надаються згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з центрального водопостачання та водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При цьому, згідно з абзацом другим частини першої статті 9 Закону про ЖКП споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Розбіжності, що виникають під час укладення/зміни договору з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з центрального водопостачання та водовідведення, підлягають вирішенню за згодою сторін або у судовому порядку.
Міністерство розвитку громад та територій України листом від 30 листопада 2022 року №8/11.2/4454-22 на звернення позивача зазначило, що ч.2 ст.8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов'язує виконавця послуг готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором. Для виконання перенаправили до Донецької ОВА, для розгляду спільно з органом місцевого самоврядування м. Добропілля та вжиття вичерпних заходів.
На даний час типові договорами про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення»(далі - Правила №690) (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85).
Донецькою ОДА листом від 13 грудня 2022 року №К-01624-5.3-1.4/56-22-1704 надано відповідь на звернення позивача до Міністерства розвитку громад та територій України де зазначено, що на території Добропільської міської територіальної громади виконавцем послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення є відокремлений підрозділ Компанії - Добропільське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства.
На всі звернення ОСОБА_1 були надані письмові відповіді, а також усні роз'яснення щодо відповідності договору та додаткових угод нормам чинного законодавства України. Неодноразово зверталась увага позивача на процедуру оформлення протоколу узгодження розбіжностей, якщо позивач не згоден з формою типового договору. На адресу компанії не надходило жодного протоколу узгодження розбіжностей.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення» компанія готова направити на Вашу електронну адресу примірник нового типового договору для ознайомлення та підписання.
18 грудня 2022 року позивач надіслав заяву до Донецької ОДА де просив повідомити: «Типовий договір з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення буде заключений тільки з позивачем, чи сайт Донецька ОДА вже містить зразок договору приєднання, в зв'язку з тим, що на сайті у виконавця послуг такий договір відсутній. Чи інших будуть продовжувати смикати кожен рік протиправними вимогами та протиправними договорами, а витрати на доставку, папери та додаткові угоди будуть включені у тарифи?». Просив зазначити посилання, де на сайті Донецької ОДА, доведено споживачам про виконавця послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення в Донецькій області, та інформацію про типовий договір приєднання.
Листом Добропільського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства від 19 грудня 2022 року за вих.№20/715 позивача повідомлено, що п.3 довіреності №03-13 від 21 грудня 2021 року, яка видана КП “Компанія “Вода Донбасу” директору Добропільського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства Полтавцю О.В., директор має право самостійно підписувати договори та додаткові угоди до них з надання послуг водопостачання, водовідведення з юридичними та фізичними особами без обмеження суми договору, але з додержанням суттєвих умов примірника договору компанії насамперед щодо строків оплати, ціни послуг.
Бланк типового договору, що був направлений на адресу підприємства і ним отриманий 19 грудня 2022 року не є проектом договору, оскільки відсутні реквізити сторін, погоджений об'єм послуг, ціна тощо.
Не погоджуючись із бездіяльністю Донецької ОДА в частині безконтрольності та не застосування до позивача, як і по всій Донецькій області вимог щодо заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року №690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85), бажаючи встановити наявність компетенції (повноважень) відповідача Донецької ОДА щодо контролю за виконанням КП “Компанія “Вода Донбасу” вимог по заключенню типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85), вважаючи протиправними дії КП “Компанія “Вода Донбасу” в частині відмови заключення типових договорів, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85, а також вважаючи за необхідне зобов'язати відповідачів довести до відома споживачів про затвердження типових договір шляхом зобов'язання виставити на офіційних веб-сайтах органів місцевого самоврядування громад Донецької області, типові договори про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що провадження по справі підлягає закриттю в частині позовних вимог:
щодо визнання бездіяльності Донецької обласної державної адміністрації в частині безконтрольності та не застосування по всій Донецькій області вимог щодо заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року №690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85) протиправною;
щодо встановлення наявності компетенції (повноважень) відповідача Донецької обласної державної адміністрації щодо контролю виконання КП “Компанія “Вода Донбасу” вимог по заключенню типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85);
щодо визнання дій КП “Компанія “Вода Донбасу” в частині відмови заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85) протиправними;
щодо зобов'язання відповідачів довести до відома споживачів про затвердження типових договір шляхом зобов'язання виставити на офіційних веб-сайтах органів місцевого самоврядування громад Донецької області типові договори про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85:
4.1.типовий індивідуальний договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення;
4.2.типовий договір з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, з наступних підстав.
Щодо заявленої вимоги про визнання бездіяльності Донецької обласної державної адміністрації в частині безконтрольності та не застосування по всій Донецькій області вимог щодо заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року №690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85) протиправною, суд зазначає наступне.
Обов'язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Позивач по справі не уповноважений на представництво всієї Донецької області і не може виступати від її імені чи імені мешканців і стверджувати про порушення їх інтересів.
Так, порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16). Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18). Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 справа № 360/4267/21 та в Ухвалі Верховного Суду від 27.12.2022 справа № 990/168/22.
У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Щодо позовних вимог в частині встановлення наявності компетенції (повноважень) відповідача Донецької обласної державної адміністрації щодо контролю виконання КП “Компанія “Вода Донбасу” вимог по заключенню типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85), суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Частиною 2 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За приписами ч.1, ч.2 ст.5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.7 ч.1 ст. 4 КАС України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до пункту 3 частини першої КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, та інші окремо визначені спори.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, оскільки участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, так як необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
В постанові Верховного Суду від 5 липня 2019 року у справі №802/833/17-а сформовано висновок, відповідно до якого, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб'єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв'язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 звернула увагу, що компетенційними є спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Аналогічна позиція викладена також у постановах та ухвалах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 800/566/17, від 10 липня 2018 року у справі № 825/1808/17, від 5 липня 2019 року у справі № 802/833/17-а, від 18.03.2020 у справі № 461/10234/15-а, від 26.05.2020 у справі №808/4327/15, від 18.11.2021 у справі №280/9295/20.
Судом встановлено, що зміст предмету заявленого позову свідчить, що позивач (фізична особа) у цій справі просить встановити наявність компетенції (повноважень) у Донецької ОДА, у тому числі делегованих повноважень та, як наслідок, зобов'язати його вчинити певні дії.
В той же час, з урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, можна дійти висновку, що оскільки позивач у цій справі не є суб'єктом владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України, а отже, він не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю на пред'явлення позову щодо встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у відповідача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що спір між позивачем (фізичною особою) та Донецькою ОДА (суб'єктом владних повноважень) у цій справі про встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача не є компетенційним, тому можливість його вирішення адміністративним судом КАС України не передбачена.
Розгляд цього спору про встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача з урахуванням його предмету і суб'єктивного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.
Відповідна наведена правова позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 та у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі №280/9295/20.
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішення Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016р. у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
При цьому, з урахуванням висновків Верховного Суду, які викладені у вищенаведених постановах, суд зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в суді жодної юрисдикції.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій КП “Компанія “Вода Донбасу” в частині відмови заключення типових договорів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85), суд зазначає наступне.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
В силу ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як передбачено ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч.1ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною уразі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Із положень ст. 642 ЦК України слідує, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, врегульовані Законом №2189-VІІІ, до якого внесені зміни Законом України від 3 грудня 2020 року №1060-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» (набрав чинності з 1 травня 2021 року).
В силу ч. 2 ст. 12 Закону №2189-VІІІ договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов'язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуги; 6) порядок оплати послуги; 7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85 внесено зміни до - Правил № 690, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення (далі виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі споживач), який отримує або має намір отримувати послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (далі послуги), а також визначеною власником (співвласниками) особою, що здійснює розподіл обсягів послуг.
Із положення Правил №690 (у новій редакції) слідує, що послуги надаються споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст. ст. 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
З пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг (пункт 14).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
Договір укладається шляхом оферти (пропозиції укласти договір) однієї сторони та акцепту (прийняття пропозиції) другою стороною.
Право зробити пропозицію укласти договір належить будь-якому учаснику цивільних відносин. При цьому оферта має містити істотні умови договору та адресуватися конкретним особам, а у разі її прийняття, особа, яка зробила оферту, повинна вважати себе зобов'язаною. В оферті може бути вказано строк для відповіді.
Відповідь на пропозицію укласти договір має містити згоду з усіма істотними умовами оферти. Крім того, про прийняття пропозиції укласти договір можуть свідчити дії, до яких належать відвантаження товару, надання послуги, виконання роботи, сплата відповідної суми грошей.
До публічних договорів приєднання відносяться договори про надання житлово-комунальних послуг. Як правило ці договори укладаються між виконавцем послуги та споживачем відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами.
Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин і для різних категорій споживачів.
Індивідуальний договір про надання комунальної послуги вважається укладеним з моменту спливу 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або веб-сайті виконавця послуги, якщо протягом цього строку співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
При цьому раніше укладені договори про надання комунальних послуг зберігають свою дію до дати набрання чинності вказаного індивідуального договору.
Про приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) можуть свідчити такі дії, як надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, отримання комунальних послуг і сплата рахунка за ці послуги.
Плата за абонентське обслуговування включена до структур плати за індивідуальним договором про надання комунальних послуг і є обов'язковим платежем. Її розмір не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести порушення своїх прав, свобод та інтересів у спірних правовідносинах.
Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Визначене Конвенцією поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суди повинні керуватися принципом визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета судами різних юрисдикцій.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з приписами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Разом з тим відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч.1ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Спір у цій справі виник у зв'язку з оскарженням позивачем відмови відповідача у заключенні типових договорів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позов у цій частині не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у відповідних договірних відносинах виступає як фізична особа-підприємець. Тому на думку суду спір з КП “Компанія “Вода Донбасу” в частині відмови заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 віднесено до юрисдикції господарського суду.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідачів довести до відома споживачів про затвердження типових договір шляхом зобов'язання виставити на офіційних веб-сайтах органів місцевого самоврядування громад Донецької області, типові договори про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85):
4.1. типовий індивідуальний договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення;
4.2. типовий договір з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
ОСОБА_1 є індивідуальним споживачем послуг централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Позивач у своїй позовній заяві просить зобов'язати відповідачів довести до відома споживачів про затвердження типових договорів шляхом опублікування їх на офіційних веб-сайтах.
Слід врахувати, що порядок укладання договорів про надання комунальних послуг визначено статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою на облдержадміністрацію так і на обласну військову адміністрацію не покладені повноваження щодо здійснення будь-яких дій із опублікування типових договорів про надання комунальних послуг на веб-сайтах органів місцевого самоврядування територіальних громад.
Згідно вимог ст.ст.6, 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
За результатом аналізу адміністративного позову суд роз'яснює позивачу, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі посилання позивача на неправомірність дій відповідача по відношенню до позивача без зазначення у чому виявилась їх дія чи то вплив на права, свободи чи інтереси позивача. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.
Тобто, обов'язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Позивач по справі не уповноважений на представництво всіх споживачів послуг Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” і не може виступати від їх імені і стверджувати про порушення їх інтересів. До того ж КП “Компанія “Вода Донбасу” не є суб'єктом владних повноважень.
Так, порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16). Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18). Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 справа № 360/4267/21 та в Ухвалі Верховного Суду від 27.12.2022 справа № 990/168/22.
У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена(ч.2 ст. 238 КАС України).
На підставі наведеного суд дійшов висновку наявність підстав для закриття провадження у цій справі в частині позовних вимог:
визнання бездіяльності Донецької обласної державної адміністрації в частині безконтрольності та не застосування по всій Донецькій області вимог щодо заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року №690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85) протиправною;
щодо встановлення наявності компетенції (повноважень) відповідача Донецької обласної державної адміністрації щодо контролю виконання КП “Компанія “Вода Донбасу” вимог по заключенню типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85);
щодо визнання дій КП “Компанія “Вода Донбасу” в частині відмови заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85) протиправними;
щодо зобов'язання відповідачів довести до відома споживачів про затвердження типових договір шляхом зобов'язання виставити на офіційних веб-сайтах органів місцевого самоврядування громад Донецької області типові договори про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85:
4.1.типовий індивідуальний договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення;
4.2.типовий договір з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Керуючись статтями 238, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Закрити провадження у справі №200/5361/22 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації, Комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо:
визнання бездіяльності Донецької обласної державної адміністрації в частині безконтрольності та не застосування по всій Донецькій області вимог щодо заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року №690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85) протиправною;
встановлення наявності компетенції (повноважень) відповідача Донецької обласної державної адміністрації щодо контролю виконання КП “Компанія “Вода Донбасу” вимог по заключенню типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року №85);
визнання дій КП “Компанія “Вода Донбасу” в частині відмови заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85) протиправними;
зобов'язання відповідачів довести до відома споживачів про затвердження типових договір шляхом зобов'язання виставити на офіційних веб-сайтах органів місцевого самоврядування громад Донецької області типові договори про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85:
4.1.типовий індивідуальний договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення;
4.2.типовий договір з власником (користувачем) будівлі (приміщення у будівлі) про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Роз'яснити позивачу, що спір в частині визнання протиправними дій КП “Компанія “Вода Донбасу” щодо відмови заключення типових договорів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 року № 85) віднесено до юрисдикції господарського суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено та підписано 31 березня 2023 року.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов