у складі:
головуючого
Земляного В.В.,
суддів
Косарєва В.І. і Стрекалова Є.Ф. ,
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 серпня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постановлені щодо них та ОСОБА_3 судові рішення.
Вироком Тульчинського районного суду від 11 липня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області від 21 вересня 2005 року,
ОСОБА_1, 2 травня 1931 року народження, судимості не має
та
ОСОБА_2, 28 серпня 1974 року народження, судимості не має,
засуджено кожного за ст. 125 ч. 1 КК України до 510 грн. штрафу та на підставі ст. 49 КК України їх звільнено від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків давності,
ОСОБА_3, 20 лютого 1940 року народження, судимості не має,
засуджено за ст. 125 ч. 2 КК України на 2 місяці арешту, за ст. 126 ч. 1 КК України на 510 грн. штрафу, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на 2 місяці арешту та 510 грн. штрафу. На підставі ст. 1 п. “г» Закону України від 23 червня 2005 року “Про амністію» його звільнено від покарання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 600 грн., а з останнього на відшкодування такої ж шкоди на користь ОСОБА_1 1000 грн. та ОСОБА_4 300 грн.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винними у тому, що вони 27 серпня 2002 року на АДРЕСА_1 під час сварки та бійки з ОСОБА_3 нанесли останньому декілька ударів, спричинивши йому легке без короткочасного розладу здоров'я тілесне ушкодження, а ОСОБА_3 під час бійки спричинив ОСОБА_4 фізичний біль та ОСОБА_1 - умисне легке з короткочасним розладом здоров'я тілесне ушкодження.
У касаційній скарзі засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зазначаючи, що їх винність у вчиненні зазначеного злочину не доведена, що вони захищалися від ОСОБА_3 і перебували у стані необхідної оборони, що у справі допущено неправильну оцінку доказів і висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просять скасувати постановлені щодо них судові рішення і направити справу на додаткове розслідування.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для внесення справи на касаційний розгляд з метою її перегляду.
Твердження в касаційній скарзі засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що їх винність у вчиненні зазначеного злочину не доведена, були предметом дослідження судів першій та апеляційної інстанцій і спростовані наведеними у їх судових рішеннях доказами.
До висновку про доведеність винності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у спричиненні ОСОБА_3 умисного легкого тілесного ушкодження суд дійшов на підставі показань засудженого ОСОБА_2, який не заперечував, що коли ОСОБА_3 став тікати, він побіг за ним слідом і кинув в нього цеглину, які частково підтвердив у своїх показаннях і ОСОБА_3, який показав, що під час бійки ОСОБА_1 ударив його цеглиною в плече, а ОСОБА_2 наніс йому удар кулаком в обличчя і ногою у живіт.
Ці показання ОСОБА_3 узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та об'єктивно підтверджені даними, які містяться в акті судово-медичного дослідження, згідно якого у ОСОБА_3 було виявлено синці і садна на обличчі та на лівому плечі, які могли бути від дії тупих твердих предметів і які віднесено до легких без розладу здоров'я тілесних ушкоджень.
Таким чином, уся сукупність зібраних у справі доказів була ретельно проаналізована судом як з точки зору допустимості, так і достовірності, що дало можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочину.
З постановлених у справі судових рішень убачається, що тілесні ушкодження ОСОБА_3 з одного боку та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 нанесли один одному та перший ОСОБА_4 під час обопільної бійки, при цьому ОСОБА_3 був у меншості, тому доводи останніх, що вони діяли в стані необхідної оборони, є безпідставними.
Зазначені у касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 доводи про неповноту судового слідства та неправильну оцінку доказів у справі, про проявлену у зв'язку з цим необ'єктивність, стосуються перегляду касаційним судом фактичних обставин справи з підстав, зазначених у ст.ст. 368, 369 КПК України.
Разом із тим, цього касаційний суд робити не вправі, оскільки законом передбачено, що відповідно до вимог ст. 398 КПК України, підставами для скасування або зміни вироку, ухвали чи постанови є: істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Разом із тим даних, які б свідчили, що стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 неправильно застосовано кримінальний закон, допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону чи що призначене їм покарання не відповідає тяжкості вчиненого та особам засуджених, не виявлено.
Доводи в скарзі про те. що ОСОБА_3 призначено занадто м'яке покарання, є безпідставними.
Цивільний позов у справі вирішено правильно.
Отже, передбачені ст. 398 ч. 1 КПК України підстави для призначення справи щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, відсутні.
З урахуванням наведеного, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
у задоволенні касаційної скарги засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.
Судді:
Земляной В.В. Косарєв В.І. Стрекалов Є.Ф.