Іменем України
26.08.10 Справа №1/7-10
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі Савченко Ю.В.
за участю представників:
- позивача - Кебал І.В. (за довіреністю)
- відповідача - Кащеєва В.Г. (за довіреністю)
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ
на рішення господарського суду Херсонської області від 11.05.2010 року
у справі № 1/7-10
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м.Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопласт", м.Херсон
про стягнення коштів
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопласт", м.Херсон
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ
про стягнення коштів
Установив:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.05.2010р. у справі №1/7-10 (суддя Гридасов Ю.В.) у задоволені первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено, стягнуто з ТОВ. "Українська лізингова компанія" на користь ТОВ. "Технопласт" 12.440,72 грн. безпідставно набутих грошових коштів, 124,41 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд свої висновки обґрунтував на порушені позивачем приписів ст. 632 Цивільного кодексу України та ст.188 Господарського кодексу України і умов договору.
Задоволення зустрічного позову господарський суд мотивував приписами статті 1212 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ. "Українська лізингова компанія", позивач за первісним позовом у справі, звернулось з апеляційною скаргою до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій звертає увагу на те, що господарським судом першої інстанції неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області, та покласти на відповідача за первісним позовом сплату державного мита в сумі 344,02 грн.
У поданому до суду відзиві ТОВ. "Технопласт" заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає їх такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, та просить рішення господарського суду Херсонської області залишити без змін. Вказану позицію підтримав й представник відповідача у судовому засіданні.
Представником позивача було заявлене клопотання про призначення судової технічної експертизи документа, а саме: акту звіряння взаєморозрахунків від 10.02.2009 року.
Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, вирішила залишити його без задоволення, оскільки питання, що ставляться на вирішення судової експертизи, не мають істотного значення для вирішення спору по суті.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів статей 41 і 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Між Товариствами з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" (далі-позивач, лізингодавець) та "Технопласт" (далі-відповідач, лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу від 29.08.2008р. № 01-276/08-обл.
Визначення поняття лізингу містить стаття 292 Господарського кодексу України, відповідно до якої лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк
майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати іншій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої згоди домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
На виконання умов договору позивач 03.09.2008р. за актом приймання-передачі передав відповідачеві у фінансовий лізинг майно, вказане в Специфікації (додаток № 2 до договору).
Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового лізингового платежу та чергових лізингових платежів, які, в свою чергу, включають в себе суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та винагороду лізингодавця у визначені графіком платежів строки.
Додатковою угодою №1 від 29.08.2008р. (т.1, а.с.16) сторони дійшли згоди щодо зміни графіку сплати лізингових платежів, визначивши суми відшкодування частини вартості предмета лізингу та винагороди лізингодавцю, які повинні сплачуватись щомісячно.
Відповідно до платіжних доручень № 3231 від 29 серпня 2008р.; №3387 від 03 жовтня 2008 р.; №3542 від 03 листопада 2008 р.; № 551 від 02 грудня 2008р.; № 559 від 03 грудня 2008р.; № 633 від 30 грудня 2008р.; № 651 від 03 лютого 2009р.; № 3843 від 03 березня 2009р.; № 4033 від 03 квітня 2009р.; №4153 від 30 квітня 2009р.; № 4326/12 від 03 червня 2009р.; №4326/152 від 03 липня 2009р.; № 4326/316 від 04 серпня 2009 р.; № 4326/452 від 03 вересня 2009р.; №4326/570 від 02 жовтня 2009р. відповідачем здійснювались лізингові платежі згідно з графіком сплати з урахуванням внесених додатковою угодою від 29.08.2008р. змін.
Повідомленням-вимогою №1256 від 23.09.2009р. позивач звернувся до відповідача з вимогою сплати -51.467,74грн. заборгованості з виплати курсової різниці. Відповідач у своєму листі №1579/1 від 01.10.2009р. заперечив проти наявності вказаної заборгованості та відмовився від її сплати.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", звернувшись із первісним позовом про стягнення 56.361,50грн., вказує на те, що відповідачем порушені положення договору про визначення розміру винагороди лізингодавця.
Так, відповідно до умов п.2.10 договору лізинговий платіж (крім авансового та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно з графіком та умовами договору, збільшується на суму винагороди, для визначення суми винагороди застосовується формула, однією зі складових якої є коефіцієнт "k", який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за (п'ять) календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу та збільшення на 1 % (один відсоток) до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ "УкрСиббанк" за дорученням лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджуються відповідною довідкою Банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих лізингодавцем для придбання предмета лізингу та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг.
Згідно з п. 2.11 договору, якщо курс гривні до долара США, за яким Банк за дорученням Лізингодавця здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, перевищує більш ніж на 1% (один відсоток) курс гривні до долара США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта "k", вказаного в цьому пункті, то лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яка виникла внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу лізингоодержувач зобов'язаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.
Проте, як вбачається з матеріалів справи позивач не надсилав на адресу відповідача повідомлення про коригування лізингового платежу на курсову різницю та довідку банку, яка б підтверджувала наявність такої різниці.
Частиною 2 статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що істотною умовою договору лізингу є, зокрема, розмір лізингових платежів. Одностороння зміна умов договору не допускається.
Таким чином, позивачем в односторонньому порядку було змінено істотні умови договору (коригування розміру лізингових платежів на курсову різницю), про що він не повідомив відповідача, крім того позивач не надав суду та відповідачеві належних доказів, які б підтверджували необхідність та розмір такого коригування.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені первісного позову.
Щодо зустрічного позову, колегія суддів зазначає, що як встановлено матеріалами справи, ТОВ. "Технопласт" в період з 03.02.2009р. до 02.10.2009р. сплачена надлишкова сума у розмірі -12.440,72 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с.69-83), таким чином ТОВ. "Українська лізингова компанія" було безпідставно набуто майно, а саме, грошові кошти у розмірі 12.440,72 грн.
Згідно з вимогами статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом місцевим господарським судом заявленої суми .
Виходячи з вищевикладеного, доводи та заперечення, що зазначені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, та не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а рішення господарського суду Херсонської області є таким, що прийняте при всебічному вивченню обставин справи.
Керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 11.05.2010р. у справі № 1/7-10 залишити без змін.