Іменем України
19.08.10 Справа №10/45-10
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі Лоли Н.О.
за участю представників:
- позивача - не з'явився
- відповідача - Мозгового О.В. (за довіреністю)
- прокуратури - Троня Г.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Таврія", смт.Нововоронцовка Херсонської області
на рішення господарського суду Херсонської області від 15.04.2010 року
у справі № 10/45-10
за позовом Прокурора Дзержинського району м.Кривого Рогу Дніпропетровської області
в інтересах держави в особі Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до Малого приватного підприємства "Таврія", смт. Нововоронцовка Херсонської області
про стягнення заборгованості
Установив:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 15.04.2010р. у справі №10/45-10 (суддя Александрова Л.І.) позов задоволено частково, стягнуто з Малого приватного підприємства "Таврія", смт. Нововоронцовка Херсонської області, на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" -53.699 грн. 83 коп. заборгованості за поставлену теплову енергію, 452 грн. 72 коп. інфляційних втрат, 144 грн. 83 коп. процентів річних, 542 грн. 97 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В частині стягнення з відповідача пені відмовлено.
Рішення господарського суду першої інстанції ґрунтується на приписах статей 525, 625 Цивільного кодексу України, і мотивоване невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань. Відмовляючи в стягненні пені, господарський суд виходив з того, що сторони не досягли згоди щодо періоду, за який нараховується пеня.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, МПП "Таврія", відповідач у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області скасувати в частині часткового задоволення позовних вимог, та прийняти нове рішення.
В обґрунтування заявлених вимог заявник посилається на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, не прийняв до уваги того факту, що відповідач самовільно демонтував систему теплопостачання у вересні 2009р., а тому нарахування заборгованості за постачання в період з листопада 2009р. по лютий 2010р. є безпідставним.
Представник позивача у поданому відзиві заперечив проти апеляційної скарги, просить відмовити відповідачеві у задоволенні апеляційної скарги, так як вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.
Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, але колегія його не задовольнила.
Прокурор заперечує проти апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2006р. між КП "Криворіжтепломережа" (позивач) та МПП "Таврія" (відповідач) був укладений договір на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари за № 989, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачеві теплову енергію, а відповідач - оплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Позивачем за період з 01.11.2009р. по 28.02.2010р. було здійснено відпуск теплової енергії відповідачеві на суму -53.699,83 грн., на підставі цього відповідачу були виставлені та надіслані відповідні рахунки-фактури №989 від 30.11.2009 року, від 31.12.2009 року, від 31.01.2010 року та від 28.02.2010 року для оплати, а також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) для підписання.
Відповідач виставлені рахунки не оплатив, мотивуючи тим, що належні йому об'єкти фактично не споживають теплової енергії, оскільки система теплозабезпечення ним самовільно демонтована. У зв'язку з цим просив позивача направити інспектора для підтвердження факту демонтажу системи теплозабезпечення на його об'єктах.
Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі -Правила) визначено, що споживач може відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до п.25 Правил відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку (пункт 26 Правил).
Відповідач не надав суду доказів на підтвердження факту відключення його від централізованого опалення згідно з визначеним законодавчими актами України порядком.
Договір № 989 від 01.01.2006р. не розірваний та не визнаний в установленому законом порядку недійсним, а отже породжує юридичні права та суб'єктивні обов'язки сторін.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За змістом статей 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями статей 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Херсонської області щодо правомірності стягнення основного боргу у сумі -53.699,83 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних та втрат від інфляції, колегія судів дійшла висновку щодо правомірності стягнення з відповідача на користь позивача місцевим господарським судом 452,72грн. суми втрат від інфляційних процесів та 144,83грн. 3% річних.
Пунктом 3.3 договору сторонами було обумовлено, що при затриманні строку оплати, зазначеного в п. 3.1 договору, споживач (відповідач у справі) несе відповідальність у відповідності до п.п. 4-7 статті 231 ГК України і Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки оплати.
Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторони не дійшли згоди про розмір пені, оскільки ставка НБУ є величиною змінною, та щодо періоду, за який вона береться.
Колегія суддів, проаналізувавши умови договору та положення чинного законодавства, вважає такий висновок господарського суду першої інстанції хибним.
Згідно із статтею 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до приписів частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмір до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до Постанови Національного банку України "Про затвердження Положення про процентну політику Національного банку України" від 18.08.2004 N 389 облікова ставка Національного банку - один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Виходячи з викладеного законодавством передбачено застосування облікової ставки НБУ у якості орієнтира визначення вартості грошових коштів, а отже її застосування при визначенні розміру пені є законним та правомірним.
Пунктом 3.3 договору встановлено, що у разі нездійснення оплати у строк, зазначений в п.3.1 договору, яким встановлено, що оплата здійснюється щомісячно до 15-го числа місяця наступного за розрахунковим, встановлюється відповідальність за кожен день прострочки оплати. Вказаний у пункті 3.1 строк і є періодом, відповідно до якого розраховується пеня.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що господарський суд Херсонської області безпідставно відмовив у задоволені вимоги про стягнення пені з відповідача на користь позивача.
Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів вирішила задовольнити вказану вимогу у розмірі, заявленому позивачем -1.001,68грн.
Відтак доводи та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Керуючись статтями 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Таврія", смт.Нововоронцовка Херсонської області, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 15.04.2010р. у справі № 10/45-10 змінити, доповнивши частину другу абзацу другого резолютивної частини рішення наступним словосполученням: "пеню у розмірі 1.001грн. 68коп."
Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Херсонської області.