26.08.2010 року Справа № 16/52
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Білецької Л.М. -доповідача
суддів: Науменка І.М., Джихур О.В.,
при секретарі судового засідання: Ковзикові В.Ю.,
за участю представників сторін:
від відповідача: Собецький М.І., довіреність № 176 від 16.06.10, представник;
від позивача представник у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
розглянувши матеріали апеляційної скарги приватного підприємства “Автомир”, м.Кіровоград, на рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.05.2010р. у справі №16/52
за позовом приватного підприємства “Автомир”, м.Кіровоград
(пр.Комуністичний, 1Б, м.Кіровоград, 25006)
до публічне акціонерне товариство “Сведбанк”, м.Київ
(вул.Комінтерну, 30, м.Київ, 01032).
про визнання недійсним договору.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 20.05.2010р. (суддя Коротченко Л.С.) у справі №16/52 ПП “Автомир” повністю відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним.
Рішення мотивовано тим, що, всупереч положенням ст.33 ГПК України, позивач не довів належними доказами той факт, що встановлений п.6.1. договору розмір пені перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ.
Зокрема, позивач не надав господарському суду доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, а саме, порівняльний розрахунок пені із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ та подвійної ставки рефінансування, що діяли на момент прострочення зобов'язання, для встановлення факту перевищення меж подвійної облікової ставки НБУ при розрахунку пені.
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції важливих для вирішення спору обставин справи, звертає увагу суду на протиріччя п.6.1. спірного кредитного договору положенням ст.343 ГК України та просить зазначене вище рішення скасувати і прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зауважує на тому, що передбачена п.6.1. оспорюваного правочину пеня за прострочення платежу перевищує розмір встановленої на той момент подвійної облікової ставки НБУ, що суперечить вимогам чинного законодавства України, як-то, ст.343 ГК України, у зв'язку з чим є підставою для визнання правочину недійсним.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 14.06.2010р. вказана вище апеляційна скарга була прийнята до розгляду, слухання справи призначене на 29.06.2010р.
Проте, з огляду на систематичну неявку у судові засідання представника позивача /скаржник/, повний та всебічний розгляд справи за відсутності якого колегія суддів вважала неможливим, слухання справи тричі відкладалось, а саме, 29.06.2010р., 13.07.2010р. та 27.07.2010р.
Більш того, ухвалою голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.2010р. строк вирішення спору у даній справі продовжено до 09.09.2010р.
Слід зауважити, що про час та місце розгляду справи позивач /скаржник/ був повідомлений належним чином, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи рекомендовані поштові повідомлення.
Отже, з огляду на викладені вище обставини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача /скаржник/, в порядку ст.75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши викладені в апеляційній скарзі доводи та заслухавши пояснення представника відповідача, судова колегія прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на наступне:
Як свідчать матеріали справи, 14.11.2006р. між АКБ “ТАС-Комерцбанк” (нині -ПАТ “Сведбанк”) та ПП “Автомир” був укладений договір №Т220806-К/59, за умовами якого Банк зобов'язався надати ПП “Автомир” кредитні кошти у розмірі 2 609 020,54 грн. на строк з 14.11.2006р. по 13.11.2009р. з процентною ставкою 19% річних.
В свою чергу, ПП “Автомир” зобов'язалось повернути отримані кредитні кошти та сплачувати нараховані за користування останніми відсотки у передбачений договором строк. /а.с.7-10/.
Так, п.6.1. кредитного договору сторонами узгоджено розмір пені, що має сплатити Банку Позичальник /позивач/ у разі порушення ним кредитних зобов'язань, а саме, у розмірі подвійної ставки рефінансування НБУ, що діє на момент прострочення платежу.
Розрахунки зазначених вище штрафних санкцій здійснюються від простроченої суми за кожний день прострочення, при цьому за кількість днів року приймається кількість днів в даному календарному році.
Отже, в процесі провадження у даній справі з'ясовано господарським судом, доведено матеріалами справи та, в свою чергу, не заперечується сторонами факт отримання позивачем /скаржник/ банківського кредиту за спірним правочином у розмірі 2 609 020,54 грн. /а.с.23-31/.
Тобто, Банк /відповідач/ свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, кредит позивачеві надав.
Натомість, позивач свої зобов'язання за кредитним договором №Т220806-К/59 від 14.11.2006р. належним чином не виконував, що стало приводом для звернення Банку до суду в рамках іншої справи №18/147 за стягненням з ПП “Автомир” кредитної заборгованості.
При цьому, на даний момент провадження у справі №18/147, за клопотанням ПП “Автомир”, зупинено до розгляду по суті справи №16/52, предметом якої є визнання даного кредитного договору недійсним.
Підставами недійсності правочину частиною 1 ст.215 ЦК України визначено недодержання сторонами (стороною) в момент його вчинення вимог ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, тобто, якщо правочин суперечить положенням цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Статтею 627, а також, ч.1 ст.628 ЦК України, зазначено, що, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Водночас, ч.3 ст.6 ЦК України дозволяє сторонам відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати відносини на власний розсуд.
Так, при укладенні спірного договору всі без виключення умови останнього сторонами було погоджено, у тому числі і п.6.1., що визначає розмір штрафних санкцій за невиконання кредитних зобов'язань. Докази зворотного, зокрема, протокол розбіжностей, інші спроби внести зміни в оскаржуваний правочин, тощо, в матеріалах справи відсутні.
В свою чергу, частиною 2 статті 343 ЦК України, саме на порушення якої в якості обґрунтування викладених в апеляційній скарзі доводів посилається скаржник, дійсно визначено граничний розмір пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ, тоді як в п.6.1. спірного договору мова йде про подвійну ставку рефінансування.
Згідно Положення про процентну політику НБУ, затвердженого Постановою Правління НБУ від 18.08.2004р. №389, ставкою рефінансування є процентна ставка, за якою Національний банк надає банкам на визначений строк кредити рефінансування.
Тоді як облікова ставка Національного банку -це один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період.
Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сфері та на грошово-кредитному ринку та є найнижчою серед процентних ставок Національного банку.
Тобто, подвійна ставка рефінансування може дорівнювати або перевищувати встановлену НБУ відповідну облікову ставку.
Однак, всупереч вимогам ст.33 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, жодних доказів перевищення Банком /відповідачем/ при нарахуванні пені меж подвійної обліково] ставки НБУ скаржником суду не надано. Порівняльний розрахунок на підтвердження викладених в апеляційній скарзі заперечень в матеріалах справи відсутній.
Більш того, сам скаржник в жодне судове засідання для розгляду апеляційної скарги не з'явився, правами, наданими йому ст.22 ГПК України, як позивачу у справі, не скористався.
Наявні ж у справі матеріали, а саме, належним чином підписаний обома сторонами кредитний договір, платіжний документ на підтвердження отримання позивачем банківського кредиту, відсутність з боку позивача /скаржника/ доказів жодної спроби відмовитись від укладення спірного договору або внести зміни у п.6.1. останнього щодо розміру пені, а також, сам факт звернення позивача до суду про визнання договору недійсним лише після спроби банку у судовому порядку стягнути з останнього кредитну заборгованість, на думку судової колегії, свідчить лише про спробу позивача ухилитись від виконання договірних зобов'язань.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із думкою господарського суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Викладені в апеляційній скарзі заперечення апеляційний господарський суд вважає голослівними, не доведеними документально, а, отже, необґрунтованими.
Натомість, оскаржуване рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.05.2010р. у справі №16/52 винесено за умов всебічного та об'єктивного дослідження матеріалів справи, з наданням належної юридичної оцінки наявним у справі доказам, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.05.2010р. у справі №16/52 -залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства “Автомир”, м.Кіровоград, -без задоволення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний термін.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Суддя І.М. Науменко
Суддя О.В. Джихур