Справа № 459/3760/21 Головуючий у 1 інстанції: Мельникович М.В.
Провадження № 22-ц/811/1527/22 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
16 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на рішення Червоноградського міського суду Львівської області в складі судді Мельникович М.В. від 30 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області про стягнення моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, -
рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 30 травня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (ЄДРПОУ 41322361, вул. Героїв УПА, 73, корпус 8, м.Львів) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 10 000 (десять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди. В решті вимог відмовлено.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на користь держави 151 (сто п'ятдесят одна) гривня 33 коп. судового збору.
Вказане рішення, оскаржили ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 30 травня 2022 року змінити, стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області в його користь 60 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва.
Зазначає, що у зв'язку з погіршенням стану його здоров'я він після втрати працездатності надалі звертається за медичною допомогою, що підтверджується записами у моїй медичній карточці.Внаслідок отриманого професійного захворювання йому завдано великої моральної шкоди у вигляді фізичних та душевних страждань, які виражаються в тому, що він втратив частково працездатність, став інвалідом, відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, в нього наявний сухий кашель, біль в грудній клітці, підвищена пітливість, загальна слабкість, наявне обмеження рухів, порушення ходи, посилення болю при рухах, зменшення сили руках, тремтіння рук, погано бачить, змушений користуватися окулярами.Факт заподіяння моральної шкоди наявний, оскільки він частково на 50% безтерміново втратив професійну працездатність внаслідок професійного захворювання, що спричиняє фізичні та моральні страждання. Відчуває незручності в повсякденному житті, змушений терпіти фізичні болі та моральні страждання, відчувати себе неповноцінною людиною, як вдома перед рідними так і перед сторонніми та людьми.У зв'язку отриманим професійним захворюванням він не в змозі вести активне життя, займатися улюбленою справою, змушений звертатися за медичною допомогою та витрачати значні кошти для купівлі ліків. Постійний кашель викликає небажану увагу людей. Він весь час знаходиться у пригніченому та депресивному стані.Всі вказані факти та обставини моральних страждань та переживань, значним чином змінили ритм та порядок його життя, порушили нормальні життєві зв'язки для чого він повинен прикладати значні додаткові зусиллядля продовження свого життя.Змушені зміни в життєвих відносинах, сімейних обставинах, викликають у нього також значні моральні переживання, почуття безвихідності і відсутності перспектив на майбутнє. Тому, вважає, що стягнута сума відшкодування в 10 000 грн не відповідає глибині завданих йому моральних страждань, вимогам розумності і справедливості.
В апеляційній скарзі представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 30 травня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Вважає, що позивачем невірно визначено належного відповідача. Відшкодування моральної шкоди, причиненої ушкодженням здоров'я, незалежно від часу настання страхового випадку не є обов'язком для відповідача. Зазначає, оскільки позивач отримав професійне захворювання під час виконання трудових обов'язків, а заподіяна йому шкода випливає із трудових правовідносин, тому має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці. Наголошує, що позивач не долучив жодного доказу про наявність факту спричинення йому моральної шкоди, чи страждань у результаті професійного захворювання, також не обґрунтував розмір моральної шкоди.
Відповідно до ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, апеляційних скарг, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга ж позивача підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 2, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, 13, 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», 5, 23 1168 ЦК України, задовольняючи частково позов, виходив з того, що З 09.02.1987 року до 02.04.2004 року позивач працював на різних підприємствах ДП «Львіввугілля» на підземних роботах у шкідливих умовах, що підтверджується копіями з трудової книжки. 14.05.2004 року комісія шахти «Великомостіська» провела розслідування випадку хронічного професійного захворювання працівника ОСОБА_1 про що було складено акт розслідування професійного хронічного захворювання, по формі П-4, згідно якого встановлено, що професійне захворювання виникло внаслідок роботи в шкідливих умовах на протязі стажу з 1987 по 2000 р.р. у Червоноградському ШБУ та з 2000 р. по 2004 р. на шахті «Великомостівська» по професії прохідник дільниці підготовчих робіт при недостатньому виконанні протипилових заходів (робота водяних завіс, обмивка гірничих виробок, зрошення під зубок на прохідницькому комбайні 4 ПП-2М) та заходів по зменшенню шкідливого впливу на поперек (відсутність протирадикулітних поясів) (а.с.15-16). Згідно довідки МОЗ Обласної МСЕК №3, серія ЛВА -1, №135918 від 24.06.2004 року позивачу вперше встановлено третю групу інвалідності, внаслідок професійного захворювання, безтерміново, визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, а саме 50% втрати професійної працездатності. У зв'язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці позивач був змушений періодично звертатися за медичною допомогою, що підтверджується витягами з медичної карти амбулаторного хворого. Суд прийшов до висновку, що згідно довідки МОЗ Обласної МСЕК №3, серія ЛВА -1 №135918 від 24.06.2004 позивачу встановлено третю групу інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності, безтерміново. Таким чином, 50 % втрати професійної працездатності у позивача виникло внаслідок професійного захворювання. Таким чином, вимоги позивача є адресовані належному відповідачу.Вищенаведені обставини справи та правові положення, на думку суду, свідчать про доведення факту спричинення позивачеві відповідачем моральної шкоди унаслідок ушкодження його здоров'я при виконанні трудових обов'язків, що потягло за собою професійне захворювання та трудове каліцтво, а отже, про право позивача на її відшкодування. З врахуванням глибини завданих моральних страждань, вимог розумності і справедливості, належним розміром відшкодування моральної школи на думку суду буде розмір 10 000 гривень.Факт спричинення позивачеві моральної шкоди підтверджується також наявними у справі копіями медичних документів та знаходить своє пояснення згідно із вищевказаними положеннями Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004.Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, однак зроблені без повного та всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи; частина обставин, які суд вважав встановленими не відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, а тому рішення суду підлягає зміні.
23 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, в якому просив стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на його користь 60000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання.
В обґрунтування позову зазначав, що з 09.02.1987 року до 02.04.2004 р. працював на різних шахтах ДП «Львіввугілля» у підземних умовах. З 02.04.2004 звільнений по ст. 38 КЗпП України. Зазначив, що пропрацював в умовах впливу шкідливих факторів 16 років 7 місяців. У зв'язку з тривалою роботою в особливо шкідливих умовах праці у нього погіршився стан здоров'я, внаслідок чого він змушений був звертатись за медичною допомогою. 30.03.2004 року позивачу було вперше встановлено третю групу інвалідності, внаслідок професійного захворювання, безтерміново. Також, визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, а саме 50% втрати професійної працездатності. Через це, він неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні. Вказує, що внаслідок отриманого професійного захворювання та трудового каліцтва, йому завдано великої моральної школи у вигляді фізичних та душевних страждань. Позивач частково втратив працездатність, став інвалідом та відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні. Він не в змозі вести активний спосіб життя, займатись улюбленою справою, змушений звертатись за медичною допомогою та витрачати значні кошти на лікування. Постійний кашель викликає небажану увагу людей, і позивач знаходиться у пригніченому та депресивному стані. Також професійне захворювання значною мірою вплинуло на життєві відносини, сімейні обставини, а тому викликають значні моральні переживання, почуття безвихідності і відсутності перспектив на майбутнє. Враховуючи вищенаведене, просить позов задоволити та стягнути на його користь завдану йому моральну шкоду.
Як вбачається з матеріалів справи, з 09.02.1987 року до 02.04.2004 року позивач працював на різних підприємствах ДП «Львіввугілля» на підземних роботах у шкідливих умовах, що підтверджується копіями з трудової книжки (а.с. 10-13).
14.05.2004 року комісія шахти «Великомостіська» провела розслідування випадку хронічного професійного захворювання працівника ОСОБА_1 , про що було складено акт розслідування професійного хронічного захворювання, по формі П-4, згідно якого встановлено, що професійне захворювання виникло внаслідок роботи в шкідливих умовах на протязі стажу з 1987 по 2000 р.р. у Червоноградському ШБУ та з 2000 р. по 2004 р. на шахті «Великомостівська» по професії прохідник дільниці підготовчих робіт при недостатньому виконанні протипилових заходів (робота водяних завіс, обмивка гірничих виробок, зрошення під зубок на прохідницькому комбайні 4 ПП-2М) та заходів по зменшенню шкідливого впливу на поперек (відсутність протирадикулітних поясів) (а.с.15-16).
Згідно довідки МОЗ Обласної МСЕК №3, серія ЛВА -1, №135918 від 24.06.2004 року позивачу вперше встановлено третю групу інвалідності, внаслідок професійного захворювання, безтерміново, визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, а саме 50% втрати професійної працездатності. ( а.с.14).
У зв'язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці позивач був змушений періодично звертатися за медичною допомогою, що підтверджується витягами з медичної карти амбулаторного хворого (а.с. 17-18).
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, у разі настання зазначеного випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Згідно з пунктом 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-рп/2004, відповідно до статей 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.
Отже, право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язував з настанням страхового випадку.
Встановивши, що право на відшкодування моральної шкоди внаслідок втрати 50% професійної працездатності, яка пов'язана з професійним захворюванням, отриманим у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, виникло у позивача вперше у 2004 році, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.
Факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок втрати професійної працездатності встановлений на підставі доказів, яким суд дав належну оцінку.
При цьому, необхідно зазначити, що за висновком Конституційного Суду України (п.4.1 рішення), ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, вже спричиняють йому моральні і фізичні страждання, а тому громадяни, котрим встановлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення моральної шкоди.
Колегія суддів вважає помилковими покликання відповідача на відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, не передбачено відшкодування моральної шкоди потерпілим за рахунок Фонду, з огляду на наступне.
Так, згідно з ч.8 ст.36 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань та членам їхніх сімей не є страховою виплатою і здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.2 п.11.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.
Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині першій статті 58 Конституції України.
До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Водночас, Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Згідно ж висновків Конституційного Суду України, викладених в пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), положення частини першої статті 58 Конституції України про дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що «вона починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».
20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», згідно з яким виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.
Проте, Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 зазначив, що право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).
Отже, в контексті рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не встановлював ретроспективно обов'язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, під час дії якої позивачеві завдано моральну шкоду у зв'язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов'язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд.
Якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілому професійної працездатності, виникло у особи до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.
Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16 (провадження №14-463цс18), у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження №14-288цс19).
Оскільки, право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло 24.06.2004 року, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а саме на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, що призвели до втрати працездатності», в редакції станом на вересень 2004 року, за умовами якого обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відшкодування моральної шкоди Фондом не передбачено законодавством, чинним на час ухвалення оскаржуваного рішення, є безпідставними.
Безпідставними колегія суддів вважає й доводи відповідача про те, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, зокрема, висновком МСЕК про встановлення факту заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року №212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов'язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди (підпункт «д» пункту 1.1).
Разом з тим, Закон, який би передбачав можливість встановлення факту заподіяння моральної шкоди потерпілому від встановлення факту стійкої втрати працездатності лише на підставі висновку МСЕК, відсутній. Крім того, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з ушкодженням здоров'я, суд не має встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов'язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди.
Отже, наявність у МСЕК зазначеного обов'язку не обмежує суд у встановленні факту заподіяння моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер ушкодження здоров'я, залишкову працездатність потерпілого тощо, що правильно і враховано судом першої інстанції.
Що стосується висновку суду першої інстанції, в частині стягнення 10000 грн. для відшкодування моральної шкоди та аналізуючи причини та спосіб завдання моральної шкоди позивачу, визначаючи характер, глибину душевних страждань, зважаючи на вимоги розумності та справедливості, враховуючи те, що позивач працював у шкідливих умовах протягом тривалого часу, а отримане у зв'язку з цим професійне захворювання потягло за собою втрату працездатності у розмірі 50%, та встановлення 3-ої групи інвалідності безстроково, колегія суддів вважає визначений судом першої інстанції розмір для відшкодування моральної шкоди до певної міри заниженим та вважає за можливе необхідну до відшкодування моральну шкоду визначити у розмірі 50000 грн.
Зважаючи на вказане, у задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити, визнавши її доводи безпідставними.
Апеляційну ж скаргу позивача слід задовольнити частково, визнавши її доводи частково обґрунтованими.
Рішення ж суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкодислід змінити, збільшивши розмір стягнення з відповідача на користь позивача для відшкодування моральної шкоди з 10000 грн. до 50000 грн. В решті рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.3, 376 ч.1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 30 травня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди- змінити, збільшивши розмір стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (ЄДРПОУ 41322361, вул. Героїв УПА, 73, корпус 8, м.Львів) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) для відшкодування моральної шкоди з 10000 грн. до 50000 грн.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 16 березня 2023 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра