Єдиний унікальний номер справи 759/16652/20
Провадження №22-ц/824/2457/2023
09 березня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором,
В жовтні 2020 року позивач звернулась до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів коштів у сумі 46 253 440,00 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що позивач є спадкоємцем за законом за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (батько позивача) з часткою у спадщині, що відповідає 1/5. Відповідачі є подружжям. Після прийняття спадщини у квітні 2020 позивач випадково дізналася, що між її покійним батьком - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу від 01.10.2013 року, за умовами якого ОСОБА_1 за згодою свого чоловіка - ОСОБА_2 , про яку зазначено в п. 5.3. попереднього договору, взяла на себе обов'язок укласти зі ОСОБА_4 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Компанії «Форкис БГ ЕООД», зареєстрованої згідно законодавства Республіки Болгарія, за яким передати йому у власність частку в зазначеній компанії, яка відповідає 100% статутного капіталу.
Основний договір укладено не було, строк для його укладення сплив. Пунктом 4.2. попереднього договору передбачено, що у випадку невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань згідно цього договору, грошове забезпечення в розмірі 4 000,00 грн. підлягає поверненню нею у повному обсязі, при цьому вона також виплачує додатково ОСОБА_4 суму у розмірі 76563347,00 грн., що є еквівалентом 7000000,00 євро за курсом НБУ на дату підписання попереднього договору.
Позивач вважає, що як спадкоємець та правонаступник померлого ОСОБА_4 з часткою 1/5 у всій спадщині він має право на отримання 1/5 передбачених попереднім договором суми забезпечення та компенсації збитків за неукладення основного договору купівлі-продажу. Враховуючи те, що сторони попереднього договору встановили еквівалент суми, що підлягає сплаті, в іноземній валюті - євро, позивач вважає, що виплата має відбуватися виходячи з цього еквіваленту.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року позов задоволено; стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках на користь ОСОБА_3 в якості повернення частини грошового забезпечення за попереднім договором 800 грн. та збитків в сумі 46252640 грн. а всього 46253440 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 5250 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 5250 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідачі направили апеляційну скаргу, в якій зазначили, що оскаржуване рішення вважають незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказують на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянти просили апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
07.02.2023 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
07.03.2023 року на електронну адресу Київського апеляційного суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання для забезпечення можливості участі в ньому позивача. В обґрунтування клопотання позивач зазначала, що вона постійно проживає в Республіці Хорватія та у зв'язку відсутністю авіасполучення з Україною та складний маршрут, не встигне прибути у судове засідання 09.03.2023 року.
Колегія суддів апеляційного дослідила вищевказане клопотання у судовому засіданні і дійшла висновку, що клопотання не підлягає до задоволення з огляду на те, що до нього не додано доказів об'єктивної неможливості позивача в призначене по справі судове засідання про яке вона була повідомлена завчасно. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не з'являлася ні на одне судове засідання з початку розгляду справи, провадження по якій було відкрите ще 07 жовтня 2020 року, а її інтереси в засіданнях завжди представляв адвокат. Окрім того в дане судове засідання також прибув належним чином уповноважений представник ОСОБА_3 - адвокат Хасін І.Б., що додатково обумовлює відсутність підстав для задоволення вищевказаного клопотання.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_3 є спадкоємцем за законом за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 з часткою у спадщині, яка відповідає 1/5, що підтверджується доданою до позовної заяви копією Свідоцтва про право на спадщину, виданого 27.04.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук О.М.
Також судом встановлено, що між покійним батьком позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу від 21.10.13, за умовами якого ОСОБА_1 взяла на себе обов'язок укласти зі ОСОБА_4 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Компанії «Форкис БГ ЕООД», зареєстрованої згідно законодавства Республіки Болгарія, за яким передати йому у власність частку в зазначеній компанії, яка відповідає 100% статутного капіталу, за визначеною попереднім договором ціною.
Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тиминюк М.В. 21.10.2013.
В пункті 5.3. попереднього договору міститься твердження ОСОБА_1 про те, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , а частка належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_2 надана згода на укладення цього попереднього договору та на продаж частки. Згода надана в нотаріально посвідченій заяві.
Згідно п. 1.1. попереднього договору основний договір купівлі-продажу частки мав бути укладений до 10.10.2015 р.
Пунктом 4.2. попереднього договору передбачено, що у випадку невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань згідно цього договору, грошове забезпечення в розмірі 4000,00 грн. підлягає поверненню нею у повному обсязі, при цьому, вона також виплачує додатково ОСОБА_4 суму у розмірі 76563347,00 грн., що є еквівалентом 7000000,00 євро за курсом НБУ на дату підписання попереднього договору.
Свої вимоги в даній справі позивач ґрунтує на тому, що вона є спадкоємцем 1/5 усього майна після смерті ОСОБА_4 . При цьому між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21.10.2013 року було укладено попередній договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язалася в строк до 10.10.2015 року відчужити ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу 100% в статутному капіталі Компанії «Форкис БГ ЕООД».
З точки зору позивача факт неукладення основного договору купівлі-продажу свідчить про порушення ОСОБА_1 умов попереднього договору, відтак виникнення у неї та її чоловік на підставі п. 4.2 попереднього договору обов'язку сплатити 7 000 000,00 євро, право на отримання 1/5 яких успадкувала позивач.
З даною позицією позивача колегія суддів апеляційного суду погодитись не може з огляду на наступне:
Поняття попереднього договору встановлено ст. 635 ЦК України, відповідно до якої попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
В досліджуваному попередньому договорі його сторони передбачили розділ 4 - «Відповідальність сторін». При цьому окрім пункту 4.2, який встановлював відповідальність ОСОБА_1 у випадку невиконання нею своїх зобов'язань за попереднім договором, вказаний розділ містить ще й пункт 4.1, який передбачає санкції для ОСОБА_4 у разі невиконання ним своїх зобов'язань за попереднім договором.
Також попередній договір містить ще й розділ 2, в якому передбачені обов'язки як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_4 . Саме за невиконання вказаних обов'язків для обох сторін розділом 4 попереднього договору й були передбачені штрафні санкції.
Як було встановлено судом, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто майже через три з половиною років з моменту сплину встановленої попереднім договором дати, до якої сторони зобов'язалися укласти основний договір. При цьому основного договору так укладено і не було.
Враховуючи правову структуру відповідальності за попереднім договором та умови, передбачені розділом 4 вищевказаного попереднього договору, відповідальність ОСОБА_1 виникає лише за умови порушення нею своїх зобов'язань та неукладення основного договору саме з її вини. У разі, коли основний договір не буде укладено з вини ОСОБА_4 , передбачена попереднім договором відповідальність виникає вже у нього.
Зважаючи на викладене, питання про те, з чиєї вини не було укладено основного договору, є основоположним для вирішення питання, на кого саме мають бути покладені передбачені для такого випадку попереднім договором санкції.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Зважаючи на наведені норми, побудувавши свої позовні вимоги на твердженні, що основний договір не було укладено саме з вини ОСОБА_1 , позивач відповідним чином мала надати до суду належні та допустимі докази на підтвердження такої тези, чого в даному випадку зроблено не було. За таких умов позиція про виникнення у ОСОБА_1 обов'язку сплатити 7 000 000 євро ґрунтується виключно на припущеннях позивача, що відповідним чином не може бути прийнято судом.
Зважає апеляційний суд при вирішенні справи також і на те, що від моменту дати, до якої сторони попереднього договору погодились укласти основний договір, до моменту смерті ОСОБА_4 , минуло три з половиною роки. При цьому ОСОБА_4 за життя не звертався до ОСОБА_1 з приводу невиконання нею попереднього договору, принаймні жодного доказу з цього приводу до суду також надано не було. За таких умов, колегія суддів апеляційного суду констатує непідтвердження в ході розгляду справи виникнення у ОСОБА_1 зобов'язань сплатити санкції за неукладення основного договору.
Окрім вищевказаного, колегія суддів апеляційного суду вважає позов таким, що не підлягає до задоволення, ще й з іншої підстави.
Позивач є спадкоємцем сторони попереднього договору - ОСОБА_4 .
У відповідності до ст.. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 року у справі №327/370/16 зазначив, що у відповідності до вимог Цивільного кодексу України склад спадщини має певні особливості: у порядку спадкування переходять лише ті права та обов'язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; права та обов'язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень.
Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті і немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не установлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з його особою й у зв'язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.
Позивач, заявляючи вимоги у даній справі, зазначила, що вищевказана сума у 7 000 000,00 євро є збитками, що були завдані спадкодавцю у договірному зобов'язанні, відтак право вимоги такої суми може бути успадкована спадкоємцем. В той же час, колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з таким трактуванням позивача.
Відповідно до ч. 2ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, як би її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме:
1. наявність протиправної поведінки;
2. факт понесення збитків;
3. причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;
4. вини (є необов'язковою у випадках, прямо передбачених законом).
З врахуванням наведеного, передбачена розділом 4 попереднього договору відповідальність за не укладення основного договору, жодним чином не може трактуватися саме як збитки сторони, а за своєю суттю є санкцією за невиконання договірного зобов'язання, яка відповідно до ст. 1230 ЦК України може бути успадкована виключно за умови присудження її судом за життя спадкодавця, що в даному випадку є відсутнім.
Вказані обставини додатково до вже зазначених вище обумовлюють відсутність підстав для задоволення позову. В той же час суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько