Єдиний унікальний номер справи 761/34006/20
Провадження №22-ц/824/5310/2023
09 березня 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року у справі за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування,
У жовтні 2020 року Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація звернулася до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування позову зазначила, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 року №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1-10 до цього розпорядження.
Так, додатком 10 таблиці 5 Житлове господарство п. 855 будинок АДРЕСА_1 передано до сфери управління Шевченківської РДА.
Рішенням виконавчого комітету Старокиївської ради народних депутатів від 13.02.1998 р. № 24 ОСОБА_2 (наймач), був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_2 .
На підставі довіреності від 07.09.2017 р., наданоюї ОСОБА_2 гр. ОСОБА_3 (чоловік відповідача) за вищезазначеною спірною адресою була зареєстрована ОСОБА_1 (відповідач).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (наймач) помер, тому строк дії договору найму спірного житлового приміщення закінчився.
Позивач зазначає, що вказане спірне житлове приміщення не приватизоване та знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Києва.
Відповідач не є членом сім'ї наймача ОСОБА_2 та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , де фактично проживає зі своїм чоловіком ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 не є особою, якій надано право користуватись житлом на підставі ордеру № 24 від 13.02.1998 нарівні з ОСОБА_4 , та спірне приміщення не є для відповідача постійним місцем проживання.
Також, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29.11.2012 належить частка квартири АДРЕСА_4 .
Як зазначає позивач, на протязі двох років було здійснено неодноразовий вихід працівників організацій обслуговуючих житловий будинок АДРЕСА_1 , але двері квартири № 19 ніколи ніхто не відчиняв. Так, комісією у складі майстрів ТОВ «Індустріально будівельний холдінг» був складений Акт обстеження від 26.12.2018 про те, що при неодноразовому відвідуванні 22.12.2018 та 26.12.2018 квартири АДРЕСА_2 двері ніхто не відчинив. Комісією у складі майстрів технічної дільниці № 2 обслуговуючої організації ТОВ «Будівельна компанія Фасад Констракшн» ВОП «Михайлівська» був складений Акт обстеження від 05.08.2020 про те, що при неодноразовому виході до квартири АДРЕСА_2 двері ніхто не відчинив. Також, повторно комісією у складі майстрів технічної дільниці № 2 обслуговуючої організації ТОВ «Будівельна компанія Фасад Констракшн» ВОП «Михайлівська» складений Акт обстеження від 16.09.2020 про те, що при неодноразовому виході до квартири АДРЕСА_2 двері ніхто не відчинив. Зі слів мешканця кв. АДРЕСА_6 , ОСОБА_3 , з'ясовано, що у спірному житловому приміщенні проживає ОСОБА_1 .
Крім того, згідно довідки про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_1 , виданої КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» з'ясовано, що за період з 01.07.2018 по 01.09.2020 заборгованість за комунальні послуги по спірній квартирі складає 20 995, 85 грн.
Оскільки відповідач не має права користуватись квартирою, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
У зв'язку з вищевикладеним позивач просив суд:
- визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_7 ;
- усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого приміщення.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права користування.
В обґрунтування зустрічної позовної заяви вказала, що 18.10.2017 року ОСОБА_1 зареєструвалась за адресою: АДРЕСА_7 за згодою наймача ОСОБА_2 та проживала з останнім, вела з ним спільне господарство, що свідчить про проживання однією сім'єю за вищевказаною адресою. Наймач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. ОСОБА_1 , вселившись у жиле приміщення, набула права та обов'язки користування останнім нарівні з наймачем. ОСОБА_1 проживає та користується житловим приміщенням на законних підставах, однак позивач заперечує вказані обставини, тому ОСОБА_1 звернулась до суду з метою визнання свого права.
З врахуванням заяви від 25.05.2021 року ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року первісний позов задоволено частково; усунуто перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого приміщення; вирішено питання судового збору; в задоволенні зустрічного позову - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити.
15.02.2023 року до Київського апеляційного суду від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до Рішення виконавчого комітету Старокиївської ради народних депутатів від 13.02.1998 р. №24 ОСОБА_2 (наймач) був виданий ордер на квартиру АДРЕСА_2 .
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1-10 до цього розпорядження.
Додатком 10 таблиці 5 Житлове господарство п. 855 будинок АДРЕСА_1 передано до сфери управління Шевченківської РДА. Будинок АДРЕСА_1 , зокрема кв. №19 , перебуває у комунальній власності та в управлінні Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.
Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що реєстрація місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_7 відбулась на законних підставах, договір найму з ОСОБА_2 припинено, відповідач мала на праві власності інше житлове приміщення, тому відсутні підстави для задоволення первісного позову в частині вимоги про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування кв. АДРЕСА_2 , однак з урахуванням тієї обставини, що договір найму квартири припинився у зв'язку зі смертю наймача а ОСОБА_1 не набула права користування квартирою, первісний позов в частині вимоги про виселення ОСОБА_1 без надання іншого приміщення підлягає до задоволення. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив із відсутності доказів проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як однієї сім'ї та ведення ними спільного господарства.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що всі доводи апелянта були представлені нею й до суду першої інстанції та були враховані судом при вирішенні справи.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначала про те, що вселилася до спірної квартири на законних підставах. При цьому в ході розгляду справи відповідач так і не змогла визначитися щодо характеру своїх відносин з померлим ОСОБА_2 , зазначаючи декілька різновидів таких взаємовідносин, зокрема як фактичні шлюбні відносини, так і проживання з ним однією сім'єю з веденням спільного господарства. Такі пояснення надавав й представник апелянта в судовому засіданні в ході розгляду апеляційної скарги.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
З точки зору апеляційного суду відповідачем не було доведено факту ведення нею спільного господарства з ОСОБА_2 . Дану обставину належним чином не підтвердили ні допитані по справі свідки, які не змогли зазначити саме про ведення спільного господарства відповідача з померлим, ні представлені до суду квитанції про сплату коштів за житлово-комунальні послуги та придбання товарів (ліків), оскільки вказані квитанції, оплачені за період життя ОСОБА_2 , не містили посилання на здійснення їх оплати саме ОСОБА_1 . При цьому обидві сторони підтвердили той факт, що ОСОБА_1 має доступ до спірної квартири, відтак сам по собі факт наявності у неї квитанцій про сплату коштів за житлово-комунальні послуги ОСОБА_2 , а також придбання ліків для нього, не є беззаперечним доказом про здійснення таких витрат ОСОБА_1 . За таких умов, факт вселення до квартири та проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі саме як члена сім'ї наймача, як і ведення з ним спільного господарства, належним чином доведений не був.
Не може свідчити про дану обставину і факт відмови в задоволенні позову Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 у справі №761/29074/19, оскільки в рамках вказаної справи вирішувалося питання щодо дотримання процедури реєстрації відповідача в спірній квартирі, а питання наявності у ОСОБА_1 права проживання в квартирі не було предметом дослідження.
З урахуванням вищевикладеного суд і прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання за ОСОБА_1 права проживання у спірній квартирі. В свою чергу такий висновок обумовив задоволення вимоги про виселення відповідача з квартири, право проживання в якій у неї відсутнє.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про визнання відповідача такою, що втратила право проживання у спірній квартирі. В своєму позові позивач об'єднала дві вимоги, а саме: визнання особи такою, що втратила право проживання, а також виселення без надання іншого житлового приміщення. Як вже зазначалося вище, одну вимогу було задоволено, а у задоволенні вимоги про визнання втрати права проживання було відмовлено. Позивач не оскаржує рішення суду в частині вищевказаної вимоги. За таких умов, надання правової оцінки актам про непроживання позивача у спірній квартирі, якими саме й було обґрунтовано вимоги про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право проживання, не є доцільним.
Не може погодитися колегія суддів апеляційного суду і з посиланням апелянта на практику ЄСПЛ щодо неможливості виселення ОСОБА_1 з приміщення без надання їй іншого житла.
Як було встановлено в ході розгляду справи, на момент пред'явлення позову позивачу належала 1/2 частка квартири у м. Старокостянтинів Хмельницької області. В подальшому апелянтом було представлено більш пізній витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого вказане нерухоме майно відповідачу вже не належало. Як пояснив представник апелянта в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, зазначену частку апелянтом було добровільно відчужено на користь її родича. Крім того, як було встановлено судом першої інстанції з пояснень представника ОСОБА_1 , квартира АДРЕСА_6 належала ОСОБА_3 , з яким відповідач перебуває у шлюбі, однак була подарована доньці ОСОБА_5 .
За таких умов, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про штучне погіршення позивачем умов свого проживання. В свою чергу це обумовлює наявність підстав для виселення без надання іншого житлового приміщення і спростування доводів апелянта в цій частині.
Щодо доводів апелянта стосовно відсутності збільшення боргу за житлово-комунальні послуги по спірній квартирі від часу смерті ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що дана обставина не має вирішального значення для розгляду справи по суті.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько