справа №753/369/21 Головуючий у 1 інстанції: Савлук Т.В.
провадження №22-ц/824/1114/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
07 березня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням трьох відсотків річних та установленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, -
У січні 2021 року ОСОБА_1 звренувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму позики у розмірі 1 655 640 гривень заборгованість за договором позики №8277 від 28 грудня 2009 року, розмір інфляційних втрат в сумі 2 375 грн. 80 коп, 3% річних в розмірі 322 919 грн. 33 коп та судові витрати по сплаті судового збору.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 28.12.2009 року між сторонами укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за №8277, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 745 600 грн, що становило 93 200 доларів США, а вона прийняла ці кошти і зобов'язалась повернути цю суму у строк до 28.06.2014 року. При цьому, у разі девальвації національної валюти ОСОБА_2 мала повернути позивачу суму, еквівалентну 93 200 доларів США.
Отримання ОСОБА_2 вищевказаних коштів підтверджується виданою нею розпискою від 28.12.2009 року.
У пункті 3 Договору сторони погодили, що повернення позики має здійснюватися щомісячно рівними частинами до десятого числа кожного місяця, починаючи від лютого місяця 2010 року. На підтвердження повернення певної грошової суми ОСОБА_1 видає ОСОБА_2 розписку про отримання частини позики.
Пункт 7 Договору передбачає, що якщо боржник своєчасно не поверне позику, тобто до 28.06.2014 року, а також у разі якщо вона не поверне встановлену договором частину суми позики, передбачену пунктом 3 цього договору більш ніж як за 6 місяців, ОСОБА_1 вправі пред'явити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України.
Вказував, що ОСОБА_2 , в порушення умов договору свої зобов'язання не виконала, суму позики за Договором повністю не повернула, у зв'язку з чим 28.10.2015 року та 30.04.2016 року ОСОБА_1 направляв на її адресу вказану у Договорі та адресу її реєстрації, претензії за №1 та №2.
В цих претензіях зазначено, що ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 за Договором лише 34 800 доларів США та вимагав сплатити залишок боргу у розмірі 58 400 доларів США. У разі несплати нею в семиденний термін цієї суми боргу повідомляв, що зазначена заборгованість буде вважатися погодженою та безспірною.
Зазначав, що в січні 2018 року Боржник у рахунок погашення боргу за Договором передала йому грошові кошти в розмірі 900 доларів США та 10 000 грн.
За розписками ОСОБА_2 повернула йому лише 32 400 доларів США.
Звертав увагу, що всі вищевказані обставини встановлені рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.07.2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду, у справі №361/3295/17 (провадження 22-ц/824/1528/2020) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а тому за вимогами частини четвертої статті 82 ЦПК України вони не підлягають доказуванню.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не отримав в примусовому порядку кошти за виконавчим написом, який був предметом оскарження у вказаній справі, а також, що в межах суми цього напису не враховано інфляційне збільшення суми заборгованості, відсотки за користування Боржником позикою за Договором, а також девальвацію національної одиниці України відносно курсу долара США (пункт 3.1 Договору), вважав за необхідне звернутись до суду з цим позовом.
Вважав, що враховуючи достеменно встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, обставини, а також наведені позивачем правові обґрунтування, ОСОБА_2 має сплатити на його ( ОСОБА_1 ) користь 1 655 640 грн суми неповернутої позики за Договором, а також 2 375 859 грн 80 коп. інфляційних втрат від вказаної суми та 322 919 грн 33 коп., 3% річних за користування грошовими коштами, що разом складає 4 354 419 грн 13 коп.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 - представник ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову, застосувати позовну давність до заборгованості, яка складається з
1 655 640 грн заборгованості за договором позики, до 2 375 859 грн 80 коп. інфляційних втрат та до 322 919 грн 3% річних.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов задовольнити.
Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не з'ясував обставин, що мають значення для справи, зокрема, стосовно наявності у відповідачки заборгованості за Договором та її обсягу, а його висновки про недоведеність існування у відповідачки боргу за Договором у національній валюті в розмірі, еквівалентному 58 400 доларів США та про відсутність преюдиційної сили судових рішень.
Також зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до відмови у задоволенні позову до ОСОБА_2 , незважаючи на невиконання нею умов Договору в частині повернення позики, що є підставою для стягнення з неї суми основного боргу з урахуванням положень пункту 3.1 Договору.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представник ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Вказує, що позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив виникнення у ОСОБА_2 заборгованості за договором та порядок стягнення коштів саме в грошовому еквіваленті доларів СІНА.
Проте, відповідач не погоджується з даним твердженням, оскільки судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Бурлакою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №8277, відповідно до якого, позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 745 600 гривень, за середнім курсом продажу доларів США комерційними банками міста Києва на день підписання цього договору становить 93 200,00 (дев'яносто три тисячі двісті доларів США) 1 долар США = 8,00 гривень, а позичальник приймає і зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених цим договором.
На підтвердження передачі коштів обумовлених договором відповідачем складено розписку від 28 жовтня 2009 року.
З розписки про отримання позики від 28 жовтня 2009 року вбачається, що ОСОБА_2 28 жовтня 2009 року отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 745 600 грн., що становить в еквіваленті 93 200 доларів США згідно Договору позики від 28 грудня 2009 року за
№8277.
Вказує, що договір позики, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів, а також інші істотні умови.
Згідно з п.3 Договору позики позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі, що були передані йому позикодавцем), згідно умов цього договору у строк до 28 червня 2014 року. При цьому повернення позики має бути здійснюватися щомісячно, рівними частинами до 10 числа кожного місяця починаючи з лютого місяця 2010 року. На підтвердження повернення певної грошової суми позикодавець видає позичальнику розписку про отримання повернення частини позики.
При цьому, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про те, що сума заборгованості у ОСОБА_4 перед позивачем
ОСОБА_1 за Договором позики від 28 грудня 2009 року становить в умовних одиницях - доларах США в еквіваленті до гривні України, оскільки, відповідно до Договору позики та власноручної розписки про отримання коштів, зазначено сума коштів, яка виражена та отримана відповідачем, саме у гривні.
Відповідач вважає доводи суду першої інстанції обґрунтованими, а також, що суд в повній мірі дослідив цивільно-правові відносини між сторонами, а посилання позивача на те, що судом не в повній мірі досліджені договір позики та боргові розписки, спростовуються самим змістом рішення суду першої інстанції. Вказані твердження позивача ґрунтуються виключно на його припущеннях та не погодженням з рішенням суду першої інстанції.
При цьому, відповідач хоче наголосити, що твердження позивача про те, що саме відповідачка ОСОБА_2 повинна була надати суду докази повернення коштів за Договором позики від 28 грудня 2009 року, ґрунтуються на його трактуваннях норм законодавства України та не відповідають принципам цивільного судочинства.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч.2 ст.77 ЦПК України.
Зазначає, що з врахуванням сутності принципу змагальності, саме позивач повинен довести наявність заборгованості у відповідача перед ним. Разом з тим, позивач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що відповідачка повинна довести відсутність у неї заборгованості перед позивачем, що суперечить принципах цивільного судочинства. При цьому, саме позивач повинен був надати суду належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, однак такі не були надані суду першої інстанції.
Щодо посилання позивача на те, що існування заборгованості ОСОБА_2 встановлено також рішенням суду у справі №361/3295/17, то вказане не відповідач дійсності, а судові рішення у справі №361/3295/17 не можуть бути належними і допустимими доказами існування заборгованості, оскільки предметом позову у справі №361/3295/17 було визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Відтак, будь-які обставини, встановлені судовими рішеннями у вказаній справі не можуть бути преюдиційними при розгляді судом позову про стягнення грошових коштів.
При цьому, відповідачка вважає за необхідне відмітити, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.07.2019 року (справа №361/3295/17) у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлака Олег Вікторович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - відмовлено. Вказане рішення було оскаржене та постановою Київського апеляційного суду від 17.06.2020 року залишено без змін.
Так, вказаний позов стосувався виконавчого листа, виданого щодо здійснення примусового стягнення за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлакою О.В., зареєстрований в реєстрі за №8277 від 28 грудня 2009 року.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувану можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником.
Вказує, що позивач ОСОБА_1 , звернувшись до приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлаки О.В. із заявою про видачу виконавчого напису про стягнення заборгованості за договором позики №8277 від 28 грудня 2009 року, фактично реалізував своє право на захист прав в один із способів, передбачених Главою 3 ЦК України. За вказаним виконавчим написом вже триває виконавче провадження в рамках якого накладено арешт на майно відповідачки. Зазначені обставини в суді першої інстанції повідомив сам позивач.
При цьому позивач також підтверджує факт отримання виконавчого напису від 03 листопада 2016 року щодо стягнення заборгованості за позики №8277 від 28 грудня 2009 року, а фактично посилається на нього, як на підтвердження заборгованості та обґрунтовує ним свої вимоги, посилаючись на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.07.2019 року, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Так, відповідач наголошує, що вказаний виконавчий напис є чинним станом на час звернення позивача до суду із вказаним позовом, та не був визнаний таким, що не підлягає виконанню, перебуває на виконанні у виконавчій службі, а виконавче провадження - не припинено. Тому звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики є проявом можливого подвійного стягнення за вказаним договором зі сторони позивача.
Щодо пропуску позивачем строку позовної давності звернення до суду, то позивач звернувся до суду з вказаним позовом 05.01.2021 року, при цьому договір позики був укладений 28.12.2009 року, а позивач довідався про порушення свого права ще у 2016 році, що підтверджується матеріалами справи та зверненням позивача до приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Бурлаки О.В. із заявою про видачу виконавчого напису про стягнення заборгованості за договором позики №8277 від 28 грудня 2009 року, а отже позивач звернувся до суду уже після спливу позовної давності.
Вказує, що позивачем не надано суду будь-яких доказів переривання строку позовної давності, а розписка, на яку позивач посилається, як на доказ, не є належним доказом, оскільки датується не 2018 роком, а 05.01. 2017 року. Копію такої розписки надано до матеріалів справи та в запереченнях, які подано до суду першої інстанції і які містяться в матеріалах справи обґрунтовано, тому обставини, встановлені в рішенні Броварського міськрайонного суду Київської області не є преюдиційними, а дата написання розписки, підтверджується саме таким доказом, як розписка.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування до відносин, що склались, санкцій цивільно-правового характеру, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено факту виникнення у відповідача зобов'язання щодо сплати боргу за Договором, в розмірі визначеному позивачем та відсутності доведених обставин, щодо невиконання відповідачем, як позичальником, грошового зобов'язання у заявленому розмірі та без врахування попередньо виплаченої суми боргу, тому вирішив відмовити у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми.
Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Так, 28.12.2009 року сторони у справі уклали Договір, який посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Бурлакою О. В. та зареєстрований в реєстрі за №8277, відповідно до пункту 1 якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 745 600 грн, що за середнім курсом продажу доларів США комерційними банками міста Києва па день підписання цього договору становило 93 200 (дев'яносто гри тисячі двісті доларів США) 1 долар США = 8,00 гривень, а позичальник приймає і зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених цим договором.
За пунктом 2 Договору грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем позичальнику під час підписання цього договору. На підтвердженням отримання всієї суми позики позичальник видає позикодавцеві розписку про отримання своєї суми позики.
Відповідно до п.3 Договору позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі, що були передані йому позикодавцем), згідно умов цього договору у строк до 28.06.2014 року. При цьому, повернення позики має бути здійснюватися щомісячно, рівними частинами до 10 числа кожного місяця, починаючи від лютого місяця 2010 року. На підтвердження повернення певної грошової суми позикодавець видає позичальнику розписку про отримання повернення частини позики.
За п.3.1 Договору, в разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов'язується повернути суму грошей у гривнях еквівалентну 93 200 (дев'яносто три тисячі двісті доларів США) за середнім курсом продажу доларів США комерційних банків м. Києва на день повернення суми (або частини) позики.
Згідно з пунктом 5 Договору позика вважається повернутою в момент отримання позичальником розписки від позикодавця про отримання всієї суми позики, після сплати останньої суми повернення позики.
Відповідно до пункту 7 Договору позики в разі, коли позичальник своєчасно не повернув позикодавцю позику згідно визначеного у п.3 цього договору строку, а також в разі якщо позичальник не поверне частину суми позики, передбачену пунктом 3 цього договору, більш ніж як за шість місяців, позикодавець вправі буде пред'явити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України
28.10.2009 року на підтвердження передачі коштів, обумовлених Договором, ОСОБА_2 склала розписку, за якою вона цього ж дня отримала від ОСОБА_1 за Договором грошові кошти у сумі 745 600 гри, що становить в еквіваленті 93 200 доларів США.
В порушення вимог закону та умов Договору ОСОБА_2 свої зобов'язання належним чином не виконала, суму позики за Договором повністю не повернула, і у зв'язку з чим 28.10.2015 року та 30.04.2016 року ОСОБА_1 направляв на її адресу, вказану у Договорі та адресу її реєстрації, претензії за №1 та №2.
У претензіях ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_2 повернула за Договором лише суму, еквівалентну 34800 доларів США та вимагав сплатити залишок боргу в розмірі, еквівалентному 58400 доларів США. У разі несплати Боржником в семиденний термін цієї суми боргу Кредитор повідомляв, що зазначена заборгованість буде вважатися погодженою та безспірною.
В січні 2018 року Боржник у рахунок погашення боргу за Договором передала Кредитору грошові кошти в розмірі 900 доларів США та 10000 гри.
Згідно розписок ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 лише суму, еквівалентну 32400 доларів США.
03.11.2016 Нотаріус вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №6471 про звернення стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за Договором в розмірі 467 200 гри.
Всі ці обставини встановлені рішенням Броварського міськрайоппого суду Київської області від 30.07.2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду у справі №361/3295/17 (провадження 22-ц/824/1528/2020) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Так як грошові кошти за виконавчим написом не були стягнуті, а також, що в межах суми цього напису не враховано інфляційне збільшення суми заборгованості, відсотки за користування боржником позикою за Договором, а також девальвацію національної одиниці України відносно курсу долара США, що передбачено пунктом 3.1 Договору, ОСОБА_1 звернувся з ним позовом до суду, але суд відмовив у його задоволенні, що зумовило необхідність апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції вважав безпідставними доводи позивача про те, що сума заборгованості у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за Договором становить в умовних одиницях - доларах США в еквіваленті до гривні України, оскільки, відповідно до Договору та власноручної розписки про отримання коштів, зазначено суму коштів, яка виражена та отримана відповідачем, саме у гривні.
Відповідно до рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 взагалі не довів виникнення у ОСОБА_2 заборгованості за Договором.
З такими висновками колегія суддів не може погодитися.
За статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
З аналізу норм статтей 1046, 1047 ЦК України вбачається, що оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо в тексті останнього сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.
За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частинами першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Проте, якщо факт передання грошових коштів відрізняється від моменту підписання договору між сторонами, то він може підтверджуватися розпискою або іншими документами, тобто письмовими доказами. При цьому чинне законодавство України не встановлює обов'язковості написання розписки про передачу грошових коштів, якщо між сторонами укладений договір позики в письмовій формі або ними використовуються інші документи на підтвердження факту передання грошових коштів.
В разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки
Так як під час розгляду справи про стягнення заборгованості за договором позики до предмету доказування входять факти, що свідчать про укладення між сторонами договору позики, його умови, передання та повернення грошових коштів, то наявні в матеріалах справи копії договорів позики та прибуткові ордери є належними доказами.
Позивач довів належним чином доказами, які додані до позовної заяви, а саме: Договом позики №8277 від 28.12.2009 року, розпискою від 28.12.2009 року, яка свідчить про передання ОСОБА_2 грошових коштів у сумі, еквівалентній 93200 доларів США.
Докази повернення цих коштів, які мала надати ОСОБА_2 , в матеріалах справи відсутні.
Наведені докази свідчать про те, що у ОСОБА_2 виникла заборгованість перед ОСОБА_1 за Договором в розмірі еквівалентному 58 400 доларів США, а в позовній заяві міститься детальний розрахунок позовних вимог.
Суд першої інстанції у своєму рішенні підтвердив подання позивачем вищевказаних доказів (договору та Розписки) та встановив їх зміст, але жодним чином не обгрунтував їх неналежність чи недостовірність, а також не зазначав, чому цих доказів недостатньо для підтвердження обставин виникнення у відповідачки заборгованості за Договором.
Також слід зазначити, що відповідачка у цій справі взагалі не заперечувала наявність у неї перед позивачем несплаченої заборгованості за Договором у розмірі, еквівалентному 58 400 доларів США, не спростовувала своїми доказами жодної з наведених у позовній заяві обставин справи по суті, не надавала доказів повернення заборгованості та власного розрахунку позовних вимог.
До предмету доказування у справі №361/3295/17 між тими самими сторонами, що і у справі №753/369/21 належали, зокрема, обставини існування договірних зобов'язань за Договором, невиконання ОСОБА_2 своїх обов'язків з повернення позики за ним договором і визначення обсягу її заборгованості. Всі ці обставини були досліджені та встановлені судами двох інстанцій, що знайшло своє відображення у мотивувальних частинах їх рішень, а їх повторний розгляд є неприпустимим.
ОСОБА_2 не оскаржувала постанову суду апеляційної інстанції від 17.06.2020 року у справі №361/3295/17, отже погодилась з усіма викладеними у ній обставинами.
Хоча судовими рішеннями у справі №361/3295/17 і встановлено, що ОСОБА_2 , повернула ОСОБА_1 лише 32 400 доларів США, однак у позовній заяві він добросовісно повідомив, що вона повернула більшу суму, а саме 34 800 доларів США, виходячи з чого в сукупності з принципом диспозитивності і була обрахована сума основної заборгованості.
Отже, обставини існування заборгованості ОСОБА_2 за Договором в розмірі еквівалентному 58 400 доларів США встановлені та підтверджені окрім Договору та розписки також і судовими рішеннями у справі.
Наявність виконавчого напису нотаріуса про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, яка відповідачем не погашена, не свідчить про подвійне притягнення боржника до відповідальності за одне й те саме правопорушення. Аналогічні правові висновки викладені у постанові КЦС ВС від 28.07.2021 у справі № 641/6811/17 (провадження № 61-17111 св19).
Враховуючи наведені правові висновки ВП ВС та КЦС ВС обставини, які стосуються виконавчого напису, не мають значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки жодних коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за виконавчим написом не було стягнуто і такі докази в матеріалах справи відсутні. Отже, наявність виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_2 частини заборгованості за Договором, яка ОСОБА_2 не погашена, не свідчить про подвійне притягнення боржника до відповідальності за одне й те саме правопорушення.
При цьому ОСОБА_1 (кредитор) не може бути обмежений у виборі застосованого способу задоволення своїх вимог до ОСОБА_2 (боржника).
Зокрема, позивач не може бути штучно обмежений у своєму праві на звернення з цим позовом до суду через те, що він раніше скористався можливістю позасудового врегулювання спору між сторонами.
Відповідно до п. 6 Договору позики, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов'язаний повернути грошову суму відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК
З огляду на те, що відповідач, як встановили суди попередніх інстанцій, прострочив виконання грошового зобов'язання, він на вимогу позивача повинний сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми. Висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц.
Щодо позовної давності, то судовими рішеннями у справі №361/3295/17 встановлено, що ОСОБА_2 у січні 2018 року на виконання умов Договору позики сплатила ОСОБА_1 частину заборгованості, що свідчить про визнання нею її заборгованості за вказаним правочином, у зв'язку з чим строк позовної давності був перерваний в силу положень статті 264 ЦК України та розпочався заново в січні 2018 року, а тому позов у цій справі мав бути поданий до січня 2021 року, що і було зроблено.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Таким чином, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.
Саме таке переривання перебігу позовної давності відбулось у правовідносинах сторін, пов'язаних з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за договором у даній справі.
Відповідно до матеріалів справи позов було подано засобами поштового зв'язку 30.12.2020 року в межах вищевказаного строку позовної давності, що підтверджується описом - вкладенням у цінний лист від 30.12.2020 року, фіскальним чеком 215600426655 від 30.12.2020 та поштовою накладною №0210100586635 від 30.12.2020 року, а також відміткою на конверті, в якому надійшла позовна заява до суду, що міститься в матеріалах справи.
Цей позов було подано до Дарницького районного суду міста Києва, оскільки обидві відомі позивачу на той час адреси відповідачки знаходяться у Дарницькому районі міста Києва.
Ухвалою від 20.01.2021 року суддя Дарницького районного суду міста Києва передав матеріали цивільної справи № 753/369/21 до Дніпровського районного суду міста Києва за підсудністю, оскільки згідно з відомостями електронного реєстру територіальної громади м. Києва, наданими на запит суду, зареєстрованим місцем проживання відповідачи є: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Дніпровського району міста Києва.
Станом на день подання позову (30.12.2020 року) позивач не мав змоги довідатись, що відповідачка змінила місце реєстрації свого проживання, оскільки він не мав доступу до відомостей електронного реєстру територіальної громади м. Києва.
Враховуючи ці обставини, позов у цій справі подано в межах поновленого строку позовної давності, а клопотання відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності не підлягали до задоволення.
Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №8277 від 28 грудня 2009 року у розмірі 1 655 640 гривень, суму інфляційних втрат у розмірі 2 375 гривень 80 копійок, 3% річних у розмірі 322 919 гривень 33 копійки.
Також, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 10 510 гривень та за подання апеляційної скарги у розмірі 15 765 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням трьох відсотків річних та установленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики №8277 від 28 грудня 2009 року у розмірі 1 655 640 (один мільйон шістсот п'ятдесят п'ять тисяч шістсот сорок) гривень, суму інфляційних втрат у розмірі 2 375 (дві тисячі триста сімдесят п'ять) гривень 80 копійок, 3% річних у розмірі 322 919 (триста двадцять дві тисячі дев'ятсот дев'ятнадцять) гривень 33 копійки, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 10 510 (десять тисяч п'ятсот десять) гривень та за подання апеляційної скарги у розмірі 15 765 (п'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят п'ять) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 14 березня 2023 року.
Головуючий:
Судді: