справа №754/5705/22 Головуючий у 1 інстанції: Бабко В.В.
провадження №22-ц/824/5586/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
07 березня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У липні 2022 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору K2S4GА00260074 від 28.08.2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 58 000 доларів США на термін до 27.08.2017 року.
Вказував, що в порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов'язання не виконав, а саме: не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. Тому банк змушений був звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Зазначав, що 14 квітня 2014 року апеляційним судом міста Києва було ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Оскільки з відповідача в рахунок погашення заборгованості було звернуто стягнення за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Апеляційного суду міста Києва від 14.04.2014 року, тобто за період від 28.08.2007 року до 09.09.2013 року, то за період після ухвалення Апеляційним судом міста Києва рішення, від 25.04.2015 року до 23.06.2022 року відповідач має заборгованість у розмірі 11 519,70 доларів США, яка є 3% річних від простроченої суми на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, і яку просив стягнути з відповідача на користь позивача.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року у позові відмовлено повністю. Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що Банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 18.07.2022 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, визначеного ст.257 ЦК України.
АТ КБ «ПриватБанк» не погоджується з висновком суду та вважає, що суд ухвалив незаконне рішення, оскільки не дослідив належним чином докази по справі та невірно застосував норми матеріального права.
Щодо порушення судом норм права зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28.08.2007 року уклали кредитнй договір №К2840А00260074.
Згідно договору АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідачу кредит у розмірі 63 800 Євро на термін до 27.08.2017 року.
У 2013 році АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідача.
14.04.2014 року Апеляційним судом міста Києва було ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №К2Б4СА00260074 від 28.08.2007 року у розмірі 1 006 028 грн 54 коп.
Вважає, що застосовуючи строк позовної давності у даній справі, суд першої інстанції не врахував, що позивач пропустив строк позовної давності за вимогами за період до 19.07.2019 року (дата, що передувала трирічному строку перед датою звернення до суду з позовною заявою), однак має право на стягнення заборгованості згідно ст.625 ЦК України за період від 19.07.2019 року до 23.06.2022 року.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі.
Судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Також просить стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені ним у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Вказує, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14.04.2014 року у справі №22- ц/796/1979/2014 рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10.10.2013 року змінено і викладено другий абзац резолютивної частини наступним чином:
Звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 51.30 кв.м., житловою площею 30.70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №K2S4GA00260074 від 28 серпня 2007 року у розмірі 1 006 028 грн. 54 коп., визнавши за ПАТ КБ «ПриватБанк» права на продаж будь-якій особі - покупцю, з дотримання процедури, визначеної ст.38 ЗУ «Про іпотеку», з наданням усіх повноважень продавця, необхідних для здійсненню продажу, визначивши початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 493 000 гривень.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Тобто, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14.04.2014 року у справі №22- ц/796/1979/2014:
1) зафіксована (встановлена) сума заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ПриватБанк» за кредитним договором №K2S4GA00260074 від 28 серпня 2007 року у розмірі 1 006 028, 54 грн.
Таким чином, твердження позивача у позовній заяві про те, що «Прострочена сума заборгованість становить 53597,08 Євро є надумані, безпідставні, необґрунтовані та суперечать рішенню Апеляційного суду м. Києва від 14.04.2014 року у справі №22- ц/796/1979/2014.
В будь-якому випадку, якщо казати про заборгованість по кредитному договору №K2S4GA00260074 від 28 серпня 2007 року, то слід виходити саме з суми 1 006 028 грн. 54 коп. та грошової одиниці - гривні.
2) звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 51.30 кв.м., житловою площею 30.70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» права на продаж будь-якій особі - покупцю, з дотримання процедури, визначеної ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», з наданням усіх повноважень продавця, необхідних для здійснення продажу.
Зазначає, що згідно з ч.1, 3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.
Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати самостійно (подібний висновок міститься у п.86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 року у справі №910/17048/17).
Шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законом (зокрема на підставі рішення суду), кредитор задовольняє свої вимоги за основним зобов'язанням в межах предмету іпотеки.
Проте, від 14.04.2014 року (з дати ухвалення рішення Апеляційного суду м. Києва від 14.04.2014 року у справі 22-ц/796/1979/2014) і на теперішній час (протягом восьми років) позивач не вжив жодних дій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 51.30 кв.м., житловою площею 30.70 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про бездіяльність позивача та ігнорування ним правами та повноваженнями, наданими вказаним судовим рішенням. В разі негайного звернення стягнення на предмет іпотеки (зразу після ухвалення рішення Апеляційного суду м. Києва від 14.04.2014 року у справі 22- ц/796/1979/2014 - 14.04.2014 року), заборгованості в сумі 1 006 028 грн. 54 коп., станом на сьогоднішній день, не існувало б.
Таким чином, позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми вважає безпідставною та не обгрунтованою.
Як встановлено судом, позивач АТ КБ «ПриватБанк», звертаючись до суду з позовом, посилався на те, що між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір K2S4GА00260074 від 28.08.2007 року, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 58 000 доларів США на термін до 27.08.2017 року, та зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити відсотки у встановленому кредитним договором строки.
28.08.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, предметом якого стала квартира АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов'язання за кредитним договором і у зв'язку з чим ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10.10.2013 року позов задоволено частково.
Однак рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14.04.2014 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10.10.2013 року змінено та викладено в такій редакції. Звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором K2S4GА00260074 від 28.08.2007 у розмірі 1006028 грн. 54 коп, визнавши за ПАТ КБ «ПриватБанк» права на продаж будь-якій особі-покупцю, з дотриманням процедури, визначеної ст.38 Закону України «Про іпотеку», з наданням усіх повноважень продавця, необхідних для здійсненню продажу, визначивши початкову ціну предмета іпотеки у розмірі 493 000 грн. В частині позову про виселення відмовлено.
За ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Посадових чи службових осіб та громадян в підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Як вбачається з матеріалів справи, з відповідача в рахунок погашення заборгованості було звернуто стягнення за кредитним договором за період від 28.08.2007 року до 09.09.2013 року, а за період від 25.04.2015 року до 23.06.2022 року відповідач має основну суму заборгованості за договором в сумі 53 597,08 євро, з якої відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, 3% річних від простроченої суми становить 11519,70 євро, що за курсом 30,75 відповідно до службового розпорядження НБУ від 23.06.2022 року становить 3 554 230 грн 78 коп., що підтверджується наданим Банком розрахунком суми заборгованості.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
За статтею 11 ЦК України зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
За ч.1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов'язання. Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань.
Цивільний кодекс України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.
У частині 1 статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.1 ст.575 ЦК України).
Згідно з частинами 1, 3 ст.33 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати самостійно (подібний висновок міститься у п.86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 року у справі №910/17048/17).
Шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законом (зокрема на підставі рішення суду), кредитор задовольняє свої вимоги за основним зобов'язанням в межах предмету іпотеки.
В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки засвідчує факт неналежного виконання стороною свого зобов'язання відповідно до цивільно-правових договорів кредиту та іпотеки.
Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц).
Як зазначено судом, з аналізу положень статей 526, 575, 599, 611, 625 ЦК України вбачається, що наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому вказана заборгованість за кредитним договором, який боржник належним чином не виконав, свідчить про наявність у кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за невиконання грошового зобов'язання за весь час прострочення.
Оскільки відповідач ОСОБА_4 має заборгованість за кредитним договором, яка на час подачі зазначеного позову не сплачена, то позивач просив стягнути з відповідача 3% річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за період від 25.04.2015 до 23.06.2022 в сумі 11519,70 євро.
Представником відповідача - адвокатом Башуцьким І.Я. було заявлено про застосування строку позовної давності.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Невиконання боржником грошового зобов'язання, яке встановлено на підставі рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (в резолютивній частині якого вказана заборгованість за кредитним договором, виконання якого забезпечується іпотекою) є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Також, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Згідно із ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Оскільки період за який Банк просив суд стягнути 3% річних від простроченої суми зазначено станом на 25.04.2015 року, однак звернувся до суду із зазначеним позовом лише 18.07.2022, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, визначеного ст.257 ЦК України.
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у позовних вимогах у зв'язку з пропуском строків позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками.
Відповідно до матеріалів справи, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 28.08.2007 року уклали кредитнй договір №К2840А00260074.
Згідно договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав відповідачу кредит у розмірі 63800,00 Євро на термін до 27.08.2017 року.
У 2013 році АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки Відповідача.
14.04.2014 року Апеляційним судом міста Києва було винесено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № К2Б4СА00260074 від 28.08.2007 року у розмірі 1006028,54 грн.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 статті 267 ЦК України).
Відповідно до ч.1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, за зобов'язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252, 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, та право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
В постанові від 08.11.2019 року у цивільній справі №127/15672/16 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, застосовуючи строк позовної давності у даній справі, суд першої інстанції не врахував, що позивач пропустив строк позовної давності за вимогами за період до 19.07.2019 року (дата, що передувала трирічному строку перед датою звернення до суду з позовною заявою), однак має право на стягнення заборгованості згідно зі ст.625 ЦК України за період від 19.07.2019 року до 23.06.2022 року.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов помилково висновку, відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі.
Стосовно витрат на правничу допомогу, то оскільки позовні вимоги Банку є правомірними, то витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню.
Згідно розрахунку, наданого представником позивача до апеляційного суду, сума боргу за кредитним договором К2S4GA00260074 від 28 серпня 2007 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», а саме: 3% річних за період від 23 червня 2019 до 23 червня 2022 року становить 4 828,14 Євро.
Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зокрема, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму боргу, а саме: 3% річних за період від 23 червня 2019 до 23 червня 2022 року за кредитним договором К2S4GA00260074 від 28 серпня 2007 року у розмірі 4 828,14 Євро.
Також, в порядку ст.141 ЦПК України, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 5 313 грн 46 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 7 970 грн 19 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) суму боргу, а саме: 3% річних за період від 23 червня 2019 до 23 червня 2022 року за кредитним договором К2S4GA00260074 від 28 серпня 2007 року у розмірі 4 828,14 Євро.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 5 313 (п'ять тисяч триста тринадцять) 46 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 7 970 (сім тисяч дев'ятсот сімдесят) грн. 19 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 14 березня 2023 року.
Головуючий:
Судді: