Справа № 758/6009/20 Головуючий в суді І інстанції Гребенюк В.В.
Провадження № 22-ц/824/640/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
02 березня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Твердохліб В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мужук Анна Володимирівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,
У травні 2020 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що вона проживала разом із ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з серпня місяця 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час спільного проживання 4 травня 2017 року вони частково, за рахунок коштів, які належали особисто ОСОБА_4 , отриманих ним від продажу 20 лютого 2017 року спільної з відповідачами квартири в розмірі 17 500 доларів США, та решти коштів, отриманих нею у борг в розмірі 6 300 доларів США придбали квартиру АДРЕСА_1 , яку було зареєстровано на ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, а спірну квартиру заповів своїй дочці відповідачці ОСОБА_3
22.11.2019 року вона звернулась із заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мужук А.В. про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , однак 16.03.2020 року було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку із тим, що останній залишив заповіт на все майно ОСОБА_3 .
Вказувала, що 15.01.2020 року ОСОБА_3 оформила право власності на спірну спадкову квартиру та подарували її своїй мамі ОСОБА_2 .
На підставі викладеного, просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, встановити факт її проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з серпня 2009 року по 07 липня 2019 року, визнати їх спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на цієї квартири, у порядку поділу майна виділити їй спірної квартири, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом №4, від 15.01.2020, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу МужукА.В., скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50661233 від 15.01.2020, скасувати запис про право власності №35045396 від 15.01.2020, скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_3 з одночасним припиненням її прав на спірну квартиру, визнати недійсним договір дарування №7 від 15.01.2020, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50662764 від 15.01.2020, скасувати запис про право власності №35046862 від 15.01.2020, скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_2 з одночасним припиненням її прав на спірну квартиру
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року позов задоволено частково та визнано юридичний факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як чоловіка та жінки без шлюбу в період з серпня 2009 року по 07 липня 2019 року, у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням в частині відмовлених вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що нею не доведено придбання спірної квартири за рахунок спільних коштів, адже наявні у матеріалах справи докази, а саме договір позики нею грошей та оплата нею комунальних послуг в придбаній квартирі підтверджують її фінансову участь у придбанні та утриманні спірної квартири.
Вважає, що заповіт ОСОБА_4 не порушує її прав, позаяк не містить розпорядження спадкодавця щодо всієї спірної квартири, однак вважає, що спадкуванню підлягає лише частка квартири, тому відповідач не мала права на спадкування всієї квартири, так як і не мала права розпоряджатися всією квартирою, а відтак свідоцтво про право на спадщину за заповітом №4 та договір дарування квартири від 15.01.2020 року підлягають визнанню недійсними, а рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачами підлягають скасуванню.
Крім того, вказує на необґрунтовану та неналежну оцінку судом доказів щодо отримання нею в позику грошових коштів, витрачених особисто нею на придбання спірної квартири.
Не погоджуючись із цим рішенням в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд безпідставно врахував надані позивачем докази на підтвердження факту їх спільного проживання з ОСОБА_5 а також, що, визнаючи не доведеним належними і достатніми документальними доказами факт придбання спільного майна та спірної квартири за рахунок їх спільних сумісних коштів, суд, в порушення вимог закону задовольнив позов в частині встановлення одного юридичного факту проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як чоловіка та жінки без шлюбу, при цьому, суд не зазначив в оскаржуваному рішенні мети і правового значення встановлення такого юридичного факту для позивачки.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання однією сім'єю позивача та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з серпня 2009 року по 07 липня 2019 року є доведеним та підлягає задоволенню, однак, оскільки позивач не довела належними і достатніми доказами, що джерелом набуття спірної квартири були саме спільні сумісні кошти чи спільна праця її і ОСОБА_4 , то наявність лише одного факту їх спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі, без доведення обставин спільності придбання майна на користь сім'ї за спільні сумісні кошти або за рахунок спільної праці сторін, не можуть бути достатньою правовою підставою для задоволення позову в частині визнання цієї квартири об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи,02.07.2009 року та ОСОБА_2 розірвали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 189).
04.05.2017 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Агенція «ДБК Інвест» укладено договір купівлі квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 29-32).
04.07.2019 року ОСОБА_4 склав заповіт, згідно якого на випадок своєї смерті заповів все своє майно своїй дочці ОСОБА_3 (т. 2, а.с.52).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 40).
22.11.2019 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мужук А.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 42).
28.12.2019 року нотаріус відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку із відсутністю документів, які підтверджують факт спільного проживання із померлим ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 44).
15.01.2020 року нотаріусом видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з квартири АДРЕСА_1 .
06.02.2020 року нотаріусом видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається з гаражного боксу № НОМЕР_3 , розташованого за адресою : АДРЕСА_2 , ГБК «Лісний» (т. 1, а.с. 207).
16.03.2020 року винесено постанову про відмову позивачу у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку із відсутністю документів, які підтверджують факт спільного проживання із померлим ОСОБА_4 , а також у зв'язку із тим, що останній залишив заповіт на все належне йому за життя майно (т. 1, а.с. 45).
На підставі договору дарування №7 від 15.01.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мужук Анною Володимирівною, ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 51-52 т.4).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого ними було придбано спірне майно.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2022 року в справі № 149/2697/21 (провадження № 61-10505св22) зроблено висновок, що «проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти спільного проживання однією сім'єю; ведення спільного побуту; взаємних прав та обов'язків (статті 3, 74 СК України). […] Предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є:
1) час набуття такого майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);
3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя».
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 588/350/15.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
З метою встановлення спірного факту, судом першої інстанції задоволено клопотання позивача та допитано в якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтвердили факт спільного проживання позивача та ОСОБА_4 однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Колегія суддів вважає, що показання свідків є особливим видом доказів, пов'язаних із ризиком суб'єктивного відношення до сторін, і що показання допитаних у даній справі свідків про наявність сімейних (фактичних подружніх) відносин між позивачем та ОСОБА_4 є їх особистим сприйняттям відносин, які існували між даними особами, але самі по собі не свідчать про те, що даним відносинам були притаманні ознаки сімейних.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 р. у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 р. у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 р. у справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 р. у справі № 490/10757/16-ц.
Колегія суддів приймає до уваги заперечення відповідача щодо недопустимості доказів на підтвердження оплати позивачем комунальних платежів за період з липня 2017 року по травень 2019 року за адресою: АДРЕСА_3 , з огляду на те, що у спірний період на банківські рахунки ОСОБА_4 було накладено арешт (а.с.219-222 т.1), а доказів того, що позивач сплачувала їх саме за рахунок спільних з ОСОБА_4 чи особистих коштів нею не надано.
Посилання позивача на те, що згідно Тимчасового реєстраційного талону ДАО №330919 (а.с.92,93 т.1), вона мала право користуватися автомобілем Toyota RAV4, д.н. НОМЕР_4 , що належав ОСОБА_4 , також оцінюються колегією суддів критично, позаяк з матеріалів справи вбачається, та не заперечується позивачем, що вона працювала разом з ОСОБА_4 , а тому користування автомобілем не може беззаперечно свідчити про наявність між ними відносин притаманних подружжю.
Також, колегія суддів вважає, що не може бути визнано належним та допустимим доказом по справі Рапорт страхового комісара (а.с.94 т.1), в якому вказано, що вона є жінкою ОСОБА_4 , позаяк з копії Рапорту не вбачається з чиїх слів та хто саме вказав таку інформацію.
При цьому, колегія суддів враховує, що ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Водночас згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
За змістом положень ст. 29 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.
Отже, закон пов'язує місце проживання фізичної особи із фактом реєстрації у такому житлі.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції безпідставно не надано оцінки тій обставині, що в паспортних документах позивача і ОСОБА_4 зареєстровані різні адреси місць проживання, із чого можна дійти висновку щодо їх проживання за різними адресами в період часу, в який позивач просила встановити факт спільного проживання.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04.05.2017 року балансова вартість квартири згідно довідки №91 від 04.05.2017 року, виданої ТОВ «КУА «Роял Фінанс» складає 636 400 грн., що на той час було еквівалентно 23 800 доларів США (т. 1, а.с. 29-30).
Із наданих заяви на видачу готівки № 47591 від 20.02.2017 року та платіжного доручення № 3 від 20.02.2017 року (т. 2, а.с. 16, 17) вбачається, що покупець ОСОБА_10 сплатила ОСОБА_4 за продаж квартири за адресою: АДРЕСА_4 , суму у розмірі 472 957, 41 грн., що еквівалентно сумі 17 500 доларам США.
Позивачем не заперечується той факт, що більшу частину коштів, а саме 17 500 доларам США за придбання спірної квартири було сплачено ОСОБА_4 за рахунок його особистих коштів, отриманих від продажу квартири набутої у шлюбі разом з відповідачами.
Разом з тим, позивач вказує, що різницю у сумі 6300 доларів США на придбання спірної квартири нею було сплачено її особисті кошти, отримані нею в позику, згідно договору позики від 24.03.2017 року, оригінал якого не зберігся, які вона повернула позикодавцю особистими коштами після смерті ОСОБА_4 .
На підтвердження зазначеної обставини позивачка надала суду фотокопію боргової розписки від 24.03.2017 року (т. 1 а.с. 38), та розписку ОСОБА_8 від 22.03.2020 року про повернення коштів (т. 1 а.с. 39).
Однак, оцінюючи ці надані позивачем докази, колегія суддів вважає, що не завірена належним чином у встановленому законом порядку фотокопія розписки від 24.03.2017 року і покази свідка не можуть бути належним і допустимим доказом отримання нею таких коштів, витрати їх на придбання спірної квартири та, що саме ці кошти були витрачені нею на придбання спірної квартири, а інших належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження факту ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя, набуття майна тощо, у спірний період позивачем не надано.
При цьому, колегія суддів вважає, що встановлюючи лише сам факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, місцевим судом також не було враховано, що відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, а відповідно до положень ч.1 ст.319 цього Кодексу у рішенні суду про встановлення такого факту обов'язково повинно бути зазначено мету його встановлення та, що саме лише встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не тягне за собою виникнення, зміну або припинення особистих чи немайнових прав позивача.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту проживання однією сім'єю є таким, що ухвалене за неповного з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, є підставами для його скасування в цій частині з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
З огляду на викладене, оскільки позовні вимоги щодо визнання права власності та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є похідними від позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, то рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні цих позовних вимог колегія суддів вважає законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави, які відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування в цій частині.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині встановлення факту проживання однією сім'єю - скасувати, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року скасувати в частині встановлення факту проживання однією сім'єю та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю - відмовити.
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: