у кримінальних справах у складі:
головуючого-судді
Міщенка С.М.
суддів
Глоса Л.Ф., Мороза М.А.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 серпня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 15 серпня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 15 листопада 2005 року.
Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 15 серпня 2005 року ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. ст. 1 п.»б», 6 та 9 Закону України від 31 травня 2005 року “Про амністію», а справу закрито.
Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 15 листопада 2005 року зазначену постанову залишено без зміни.
ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що 19 листопада 2004 року в квартирі будинку АДРЕСА_1 в м. Луганську, на грунті особистих неприязних стосунків заподіяв потерпілому ОСОБА_1 середньої тяжкості тілесні ушкодження за ознакою тривалого розладу його здоров»я.
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на додаткове розслідування, посилаючись на те, що органами досудового слідства дії ОСОБА_2 мали бути кваліфіковані за ст.ст. 187 ч. 3 та 190 КК України.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає.
Перевіркою матеріалів справи встановлено, що кримінальну справу щодо ОСОБА_2 було порушено за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. В кінцевому рахунку ОСОБА_2 було пред»явлено і обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. За цим же обвинуваченням справа надійшла до суду, де і була розглянута по суті.
Як вбачається із протоколу судового засідання, потерпілий ОСОБА_1 не заперечував проти застосування до ОСОБА_2 акту амністії, а також відкликав своє клопотання про направлення справи на додаткове розслідування (а.с. 196), хоча у касаційній скарзі вказує, що не мав можливості заявити таке клопотання.
Таким чином колегією суддів встановлено, що ні прокурор, ні потерпілий під час досудового та судового слідства не ставили питання про направлення справи на додаткове розслідування для кваліфікації дій ОСОБА_2 за статтею Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин. За таких обставин суд першої інстанції обгрунтовано розглянув справу в межах пред»явленого підсудному обвинувачення, оскільки за власною ініціативою, виходячи із вимог ст. 16-1 КК України, не вправі був ставити питання про вчинення ОСОБА_2 більш тяжкого злочину.
Враховуючи ж що ОСОБА_2 підпадав під дію закону про амністію, просив про застосування амністії, проти чого не заперечували ні прокурор, ні потерпілий, суд обгрунтовано звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст.ст. 1 п.»б», 6 та 9 Закону України від 31.05.2005 року “Про амністію». З цих же підстав апеляційний суд також обгрунтованло залишив апеляцію потерпілого без задоволення.
Оскільки законних підстав для задоволення касаційної скарги потерпілого за викладеними у ній доводами немає, то у задоволенні цієї скарги слід відмовити.
У зв»язку з наведеним, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів
у задоволенні касаційної скарги потерпілого ОСОБА_1 відмовити.
Міщенко С.М. Глос Л.Ф. Мороз М.А.