Справа № 420/14462/22
10 березня 2023 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін клопотання відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
У провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування “щомісячної додаткової грошової винагороди” та “індексації грошового забезпечення” при обрахунку ОСОБА_1 “грошової допомоги на оздоровлення” передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” за 2014,2015, 2016, 2017 рік;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 “грошову допомогу на оздоровлення” за 2014, 2015, 2016, 2017 роки передбачену статтею 10- 1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” з урахуванням “щомісячної додаткової грошової винагороди” та “індексації грошового забезпечення” виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 року у справі №420/3761/20;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування “індексації грошового забезпечення” при обрахунку ОСОБА_1 “грошової допомоги на оздоровлення” передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІ1 “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” за 2018 рік;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 “грошову допомогу на оздоровлення” за 2018 рік передбачену статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” з урахуванням “індексації грошового забезпечення” виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 року у справі №420/3761/20;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування “індексації грошового забезпечення” при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу передбачену частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” з урахуванням “індексації грошового забезпечення” виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 року у справі №420/3761/20;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо неврахування “індексації грошового забезпечення” при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 - 2018 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 - 2018 роки, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з урахуванням “індексації грошового забезпечення” виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 року у справі №420/3761/20.31.01.2023 року
Відповідач звернувся до суду з клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.
В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначив, що грошова допомога на оздоровлення, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки та одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а отже ч. 2 ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком до спірних правовідносин не застосовується.
Також у клопотанні зазначено, що позивач отримував щомісяця грошове забезпечення на свій картковий рахунок, отже останньому було відомо про розмір та час виплати грошового забезпечення, аналогічно Позивачу було відомо про час та розмір виплати одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2015 роки, а про виплату індексації грошового забезпечення позивач знав в день такої виплати - 16.02.2022 року, тобто саме з цієї дати позивач був усвідомлений про порушення його прав.
На підставі викладеного, враховуючи, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, відповідач просить залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії без розгляду.
Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд прийшов до наступного.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Водночас частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною 2 цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Такі положення щодо застосування строків звернення до суду існували в Кодексі законів про працю України до 19.07.2022 року.
З 19.07.2022 року набули чинності зміни внесені Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 до ст. 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Разом з цим, п. 1 Глави XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до положень статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абзац перший частини першої).
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що грошова допомога на оздоровлення, одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки є складовими заробітної плати і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду за їх стягненням.
Разом з цим, оскільки станом на теперішній час в Україні діє карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) ще в березні 2020 року, суд дійшов висновку, що, з урахуванням статті 233 Кодексу законів про працю України та п. 1 Глави XIX Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України, строк звернення до суду позивачем не пропущено, а тому клопотання відповідача є необґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 120, 122, КАС України, суд
У задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Радчук А.А.