Справа № 953/662/23 (1-кс/953/680/23) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/225/23 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: домашній арешт
06 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 26 січня 2023 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання слідчого ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 12022221100000939 від 20.10.2022 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем мешкання в межах строку досудового розслідування - до 25.03.2023 року, -
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 26 січня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання слідчого ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 12022221100000939 від 20.10.2022 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосовано відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем мешкання, а саме: заборонено підозрюваному цілодобово залишати будинок АДРЕСА_1 в межах строку досудового розслідування - до 25.03.2023 року.
На зазначену ухвалу слідчого судді прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого та застосувати стосовно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування.
Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу прокурор посилався на те, що у цьому кримінальному провадженні існують ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, які також були встановлені слідчим суддею суду першої інстанції. Також посилався на те, що підозра, яка оголошена ОСОБА_7 є обґрунтованою і цей факт був встановлено слідчим суддею суду першої інстанції. А тому, на думку прокурора, враховуючи наявність ризиків та обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України, суд першої інстанції був зобов'язаний застосувати стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виходячи з вимог ч.6 ст. 176 КК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_6 , який підтримав подану апеляційні скарги та просив їх задовольнити, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що СУ ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12022221100000939 від 20.10.2022 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України.
Слідчим було подано до слідчого судді суду першої інстанції клопотання про застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, в якому він посилався на те, що наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, що полягають у можливості переховуватись від органів досудового розслідування і суду, впливати на потерпілих, свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення та у такий спосіб перешкоджати кримінальному провадженню, продовжують існувати.
Слідчий суддя суду першої інстанції встановив наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення; те що інкриміноване кримінальне правопорушення є нетяжким, відомості про особу підозрюваного, те що він є інвалідом 1 групи, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця проживання, відсутність попередніх судимостей, а також не доведення прокурором підстав, визначених п.3 ч.2 ст. 183 КПК України, належну процесуальну поведінку підозрюваного, та вважав, що застосування відносно ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу достатнє для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а тому відмовив у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відповідно до ч.4 ст. 194 КПК України, обрав підозрюваному більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками слідчого судді з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Згідно з вимогами ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Кримінальний процесуальний кодекс України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).
Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні "Murray v. the United Kingdom".
При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Відповідно до вимог п.п.4,5 ч.1 ст.277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором. Повідомлення має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
З матеріалів цього провадження об'єктивно вбачається, що в повідомленні про підозру ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється останній, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, підтверджується відомостями, які містяться у: показаннях свідків, інформаційній довідці, протоколі огляду транспортного засобу та інших доказах.
Поряд з цим, прокурором в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції поза розумним сумнівом доведено існування ризиків, а колегія суддів встановила та приймає до уваги наявність обставин, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.п.1, 3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Поряд з цим, відповідно до вимог ч.6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-0442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Отже це є імперативна норма, визначена законодавцем.
Тобто, відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України, а тому враховуючи вимоги ч.6 ст. 176 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що стосовно ОСОБА_7 суд першої інстанції незаконно обрав запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Поряд з цим відповідно до вимог п.3 ч.2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Зокрема, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції прокурор повідомив, що ОСОБА_7 є обвинуваченим у іншому кримінальному провадженні, яке розглядається Орджонікідзевським районним судом м. Харкова за ч.3 ст. 152 КК України.
ОСОБА_7 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції підтвердив цей факт та пояснив, що йому дійсно орган досудового розслідування повідомляв про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 152 КК України, а на теперішній час це кримінальне провадження за його обвинуваченням розглядається в Орджонікідзевському районному суді м. Харкова.
Тобто, прокурор в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, поза розумним сумнівом довів, що ОСОБА_7 було повідомлено про підозру в іншому кримінальному провадженні.
Отже, враховуючи вимоги ч.6 ст. 177 та п.3 ч.2 ст. 183 КПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого та застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що обумовлює скасування ухвали слідчого судді суду першої інстанції.
Таке рішення, на думку колегії суддів, не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції захисник повідомив, що ОСОБА_7 має поганий стан здоров'я, є інвалідом 1 групи, що унеможливлює його перебування під вартою.
Колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити, що наявність захворювань, які унеможливлюють перебування підозрюваного в умовах СІЗО повинні підтверджуватися відповідними висновками судово-медичної експертизи, щодо проведення якої підозрюваний має процесуальне право заявляти клопотання.
Відсутність вищевказаного висновку судово-медичних експертів позбавляє суд апеляційної інстанції процесуальної можливості враховувати зазначені доводи, без їх підтвердження певними висновками експертів, як підстави для не застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Отже такі твердження сторони захисту є необґрунтованими.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвали слідчого судді суду першої інстанції та застосування стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування, оскільки саме такий запобіжний захід забезпечить його належну процесуальну поведінку та може запобігти встановленим ризикам та буде належною мірою гарантування виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 26 січня 2023 року- скасувати.
Клопотання слідчого ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 12022221100000939 від 20.10.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 - задовольнити.
Застосувати стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» в межах стоку досудового розслідування, а саме до 25.03.2023 року включно.
Під варту ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взяти в залі суду - негайно.
Зобов'язати старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 негайно повідомити близького родича підозрюваного ОСОБА_7 про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді