20 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 521/7133/14-ц
провадження № 61-1468ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Горбачовою Наталією Володимирівною, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , про розірвання договору довічного утримання,
У травні 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом та просила розірвати договір від 19 листопада 2010 року, посвідчений нотаріусом сьомої одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 3-2942, про довічне утримання ОСОБА_2 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що їй виповнилося 72 роки, вона часто хворіє та родичів у неї немає. ОСОБА_4 запропонувала їй свою допомогу у догляді за нею. 19 листопада 2010 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_4 договір довічного утримання, відповідно до умов якого остання зобов'язалася забезпечувати її матеріально (їжа, одяг, необхідна допомога, ліки, оплата комунальних послуг). Тобто, надавати їй кожного місяця матеріальну допомогу в розмірі 1000 грн з урахуванням інфляції.
Після укладання договору відповідачка почала передавати їй кожного місяця 500 грн, а не 1000 грн, інколи передавала їжу, не відвідувала її, а продукти передавала через балкон. Останній раз ОСОБА_4 була у її квартирі 09 травня 2013 року та більше її не відвідує. З вересня 2013 року ОСОБА_4 не виконує обов'язки за договором довічного утримання.
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, позов задоволено, договір довічного утримання від 19 листопада 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом сьомої одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №3-2942, розірвано.
Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем своїх обов'язків, передбачених договором довічного утримання, що є підставою для розірвання вказаного договору. В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження тої обставини, що ОСОБА_4 сплачувала грошові кошти за договором довічного утримання та виконувала свої обов'язки, оскільки відповідачем не надано жодної квитанції про сплату майнового забезпечення, придбання одягу, харчів, здійснення оплати комунальних послуг та надання допомоги.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність доводів позивачки щодо неналежного виконання відповідачкою своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду). Надані апеляційному суду відповідачем квитанції про придбання ліків не є належними доказами, оскільки не підтверджують їх придбання саме для ОСОБА_2 . Крім того, більшість з них відноситься до періоду після ухвалення 17 вересня 2014 року заочного рішення про розірвання договору довічного утримання. Квитанції від 04 лютого 2013 року та від 11 лютого 2013 року про проходження ОСОБА_2 обслідування у лікаря окуліста та придбання оправи та лінз колегія суддів приймає до уваги, але вони не підтверджують виконання договірних обов'язків у тому обсязі, який передбачений пунктом 6 договору довічного утримання. Відповідачем не надано доказів оплати комунальних послуг.
Колегія суддів апеляційного суду взяла до уваги, що згідно пункту 5 договору довічного утримання відповідачка зобов'язувалася не лише забезпечувати позивачку довічним матеріальним забезпеченням (їжа, одяг, ліки, оплата по комунальним послугам) у щомісячному розмірі 1000 грн, а також зобов'язалася забезпечувати її довічною необхідною допомогою, тобто доглядом. У позовній заяві, ОСОБА_2 як на одну із підстав для розірвання договору вказувала на те, що відповідачка не виконує обов'язку щодо забезпечення позивачки доглядом, останній раз навідувалася до неї у травні 2013 року. Вказані обставини відповідачем не спростовані.
Апеляційний суд зазначив, що відповідачка ОСОБА_4 у порушення умов договору не здійснювала догляду за ОСОБА_2 , яка є особою похилого віку та потребує сторонньої допомоги, не у повному обсязі надавала матеріальне утримання, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову та розірвання договору довічного утримання. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів.
24 січня 2023 року ОСОБА_1 через представника засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення.
Ураховуючи положення абзацу другого частини першої статті 390 ЦПК України, строк на касаційне оскарження ОСОБА_1 не пропустила, оскільки повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції складений 27 грудня 2022 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, оскільки суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 755/2545/15-ц, від 14 лютого 2018 року в справі № 686/2676/15-ц. Зазначає, що умовами договору довічного утримання не передбачено розписок, квитанцій, поштових переводів на підтвердження виконання набувачем вказаного договору; будь-які види догляду (опікування) договором не передбачені; не поховання відповідачем відчужувача не може бути підставою для розірвання договору, а може бути підставою для відшкодування збитків особі, яка здійснила поховання. Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги квитанції про придбання ліків через не підтвердження їх придбання саме для ОСОБА_2 , оскільки квитанції не містять прізвище особи, якій купують ліки, продукти харчування або товари споживання. Зазначає, що ОСОБА_4 мала інші квитанції на підтвердження виконання умов договору, фінансовий зошит, проте вони не збереглися. Крім цього, не знаючи про існування судового рішення, ОСОБА_4 продовжувала виконувати умови договору навіть після його розірвання.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу, суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Суди встановили, що 19 листопада 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Михальовою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за №3-2942.
Відповідно до пункту 1 договору ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,6 м2.
ОСОБА_2 на час укладення договору була особою похилого віку.
Згідно з пунктами 5, 6 вказаного договору ОСОБА_4 зобов'язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_2 , забезпечувати її їжею, одягом, ліками, необхідною допомогою, зберігати в її безкоштовному довічному користуванні вказану квартиру. Сторонами визначено грошову вартість матеріального забезпечення у розмірі 1000 грн на місяць, з урахуванням комунальних послуг. Таким чином, між сторонами по справі виникли правовідносини з договору довічного утримання.
Суд першої інстанції встановив, що згідно фінансово-платіжних документів, наявних у справі, житлово-комунальні послуги оплачувались ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідачка ОСОБА_4 не виконує взяті на себе істотні договірні обов'язки.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що позивач ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року до участі в справі як її правонаступника залучено ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року до участі в справі в якості її правонаступника залучено ОСОБА_1 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 753/10508/18 (провадження № 61-16804св21) вказано, що «тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов'язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19 (провадження № 61-5955св21) зазначено, що «відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що укладеним між сторонами договором передбачено обов'язки набувача довічно повністю утримувати ОСОБА_2 , забезпечувати її їжею, одягом, ліками, необхідною допомогою, зберігати в її безкоштовному довічному користуванні квартиру. Розмір щомісячного грошового утримання визначено 1000 грн, з урахуванням комунальних послуг. Відповідач не надала суду докази на підтвердження виконання зобов'язань за договором довічного утримання.
За таких обставин, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.
Посилання ОСОБА_1 на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 755/2545/15-ц, від 14 лютого 2018 року в справі № 686/2676/15-ц, є необґрунтованими, оскільки вони зроблені у справах за інших фактичних обставин.
Доводи касаційної скарги про те, що умовами договору довічного утримання не передбачено розписок, квитанцій, поштових переводів на підтвердження виконання набувачем вказаного договору, не беруться до уваги, оскільки саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України надати суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Не заслуговують на увагу і посилання на те, що ОСОБА_4 , не знаючи про існування судового рішення, продовжувала виконувати умови договору навіть після його розірвання, оскільки апеляційний суд виходив з того, що остання не обґрунтовувала апеляційну скаргу такою підставою, тому ним не досліджувалися обставини щодо належного сповіщення відповідача.
Аналіз змісту касаційної скарги та постанови апеляційного суду свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Горбачовою Наталією Володимирівною, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2014 року та на постанову Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук