Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 384/320/20
провадження № 61-11168св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Вільшанське районне споживче товариство,
відповідачі: ОСОБА_1 , Комунальне підприємство «Благовіщенське міжміське бюро технічної інвентаризації»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2021 року у складі судді Галицького В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року Вільшанське районне споживче товариство (далі - Вільшанське РСТ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Благовіщенське міжміське бюро технічної інвентаризації», в якому, з урахуванням уточнень, просило скасувати запис у реєстрі прав власності на нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до свідоцтва про право власності від 27 лютого 2004 року споживче товариство є власником нежитлового приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_1 .
Серед об'єктів основних засобів (будівель) підприємства обліковуються магазини: № 76 площею 148,5 кв. м, № 77 площею 190,73 кв. м, № 79 площею 206,23 кв. м та буфет площею 117,95 кв. м. Належність цих магазинів та буфету товариству підтверджується також сплатою сільській раді орендної плати за землю, на якій ці об'єкти розміщені.
10 березня 2010 року голова правління Вільшанського РСТ Кіровоградської області та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу будівлі магазину АДРЕСА_2 , який у подальшому переданий останньому на підставі акту передачі.
10 грудня 2010 року Вільшанський районний суд у Кіровоградській області у справі № 2-300/2010 ухвалив рішення, яким у порядку купівлі-продажу визнав за ОСОБА_1 право власності на зазначену будівлю магазину № НОМЕР_1 .
На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_1 оформив право приватної власності на усе нежитлове приміщення, включаючи і магазини за № № НОМЕР_2 , 79 та буфет, що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав, посвідченим 23 березня 2012 року Ульяновським комунальним міжміським Бюро технічної інвентаризації (на теперішній час - Комунальне підприємство «Благовіщенське міжміське бюро технічної інвентаризації») за № 33578486, незважаючи на те, що він є власником лише 1/4 частки вказаного нежитлового приміщення (магазину № НОМЕР_1 ).
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 незаконно користується усім нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 , а Вільшанське районне споживче товариство, у свою чергу, не може користуватися своєю власністю (магазинами № № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та буфетом), за яку сплачує земельний податок, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2021 року позов Вільшанського районного споживчого товариства задоволено.
Скасовано запис від 23 березня 2012 року № 36276995 в реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на протиправність оспорюваного запису, що порушує права позивача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції та вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить її задовольнити та скасувати оскаржені судові рішення.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Єдиним документом, який підтверджував право власності позивача на нежитлову будівлю магазина, є свідоцтво про право власності від 27 лютого 2004 року, видане Сухоташлицькою сільською радою на підставі рішення виконкому Сухоташлицької сільської ради та на підставі якого було укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі - магазину.
Не може бути належним та допустимим доказом довідка, видана Вільшанським РСТ 01 червня 2020 року, про те, що комплекс магазинів, що знаходиться по АДРЕСА_1 , складається з магазинів та буфету. Вказана довідка лише дублює технічний паспорт, але ніяким чином не є тим документом, який може стверджувати про відокремлення чи поділ нежитлової будівлі на частки, як вважає позивач. У свідоцтві про право власності чітко визначено, що нежитлова будівля є в цілому магазином.
При прийнятті документів для реєстрації права власності за ОСОБА_1 реєстратор БТІ дотримався всіх вимог законодавства щодо перевірки особи, що подала заяву про реєстрацію права власності та об'єкта нерухомого майна. При проведенні інвентаризації не було встановлено інших користувачів майна, яке підлягало реєстрації.
Суди попередніх інстанцій не надали жодної належної оцінки та правового обґрунтування того, що скасування запису про державну реєстрацію прав фактично позбавило ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення, що є недопустимим та порушує його конституційні права.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Вільшанського районного суду Кіровоградської області цивільну справу № 384/320/20 за позовом Вільшанського районного споживчого товариства до ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Благовіщенське міжміське бюро технічної інвентаризації» про скасування державної реєстрації прав.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року справу № 384/320/20 призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Обставини справи
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва № НОМЕР_4 про право власності на магазин, виданого Сухоташлицькою сільською радою на підставі рішення виконкому Сухоташлицької сільської ради від 27 лютого 2004 року № 6, магазин, який розташований по АДРЕСА_1 , належить Вільшанському РСТ на праві колективної власності.
Згідно довідки, виданої Вільшанським РСТ 01 червня 2020 року, комплекс магазинів, що знаходиться по АДРЕСА_1 , складається з магазинів № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та буфету, загальна площа яких складає 663,41 кв. м.
Відповідно до копій технічного паспорту та реєстраційної відомості Вільшанського районного споживчого товариства за вказаною адресою серед об'єктів основних засобів (будівель) зазначеного підприємства обліковуються магазини № № НОМЕР_1 , 77, 79 та буфет.
Рішенням Вільшанського районного суду Кіровоградської від 10 грудня 2010 року у справі № 2-300/2010 за ОСОБА_1 визнано право власності в порядку купівлі-продажу на будівлю магазину АДРЕСА_2 .
Магазини № № 77, АДРЕСА_3 та буфет належать Вільшанському районному споживчому товариству, яке сплачує орендну плату за землю, на якій вони розміщені, сільській раді.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 набув право власності лише на будівлю магазину № НОМЕР_1 , який, серед інших магазинів, зокрема № № 77, 79 та буфету, розташований у приміщенні по АДРЕСА_1 , а не на всі магазини та буфет у приміщенні за вказаною адресою.
Згідно з витягом про державну реєстрацію прав, виданим 23 березня 2012 року Ульяновським комунальним міжміським Бюро технічної інвентаризації (на теперішній час - Комунальне підприємство «Благовіщенське міжміське бюро технічної інвентаризації»), ОСОБА_1 є власником 1/1 частки нежитлової будівлі магазину по АДРЕСА_1 на підставі рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської від 10 грудня 2010 року.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 є посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Позиція Верховного Суду
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив скасувати запис про державну реєстрацію прав від 23 березня 2012 року № 36276995, здійснений Ульянівським комунальним міжміським бюро технічної реєстрації в реєстрі прав власності на нерухоме майно, як такий, що є протиправним та порушує його права.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).
У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 15 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
В абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов'язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.
При розгляді справи цієї категорії суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).
Положення Закону № 1952-IV регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.
Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.
Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV встановлює, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
Чинне нині положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.
Отже, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.
Обов'язок суду скасовувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав (обтяжень) слід розуміти як обов'язок суду вирішити наявний спір про право.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).
До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди встановили, що згідно з рішенням Вільшанського районного суду Кіровоградської від 10 грудня 2010 року (справа № 2-300/2010) ОСОБА_1 набув право власності на будівлю магазину АДРЕСА_2 .
Тобто, відповідно до цього судового рішення він є власником лише магазину № НОМЕР_1 , який серед інших магазинів, зокрема № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та буфету, розташований у приміщенні, яке знаходиться по АДРЕСА_1 .
Магазини № № 77, АДРЕСА_3 та буфет належать Вільшанському районному споживчому товариству на підставі свідоцтва про право власності на магазин, виданого Сухоташлицькою сільською радою на підставі рішення виконкому Сухоташлицької сільської ради від 27 лютого 2004 року.
Проте на підставі рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2010 року Ульяновське комунальне міжміське Бюро технічної інвентаризації за зареєстровало за ОСОБА_1 право власності на 1/1 частку нежитлової будівлі магазину по АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку заявленим позивачем позовним вимогам, правильно виходив із того, що права останнього підлягають захисту.
Колегія суддів, надаючи оцінку оскарженим судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, загалом погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які дійшли по суті обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на таке.
В первісно поданій до суду позовній заяві позивач, зокрема просив скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1 , виданий Комунальним підприємством «Благовіщенське міжміське бюро технічної інвентаризації» 23 березня 2012 року за № 33578486 на ім'я ОСОБА_1 . У ході судового розгляду справи позивач просив про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Між тим для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставами позову.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
З викладеного випливає, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Таким чином, зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, правильним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права власності), колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають зміні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, - зміні з викладенням резолютивної частини щодо вирішення позовних вимог шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, в іншій частині оскаржені судові рішення залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2021 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, змінити, виклавши резолютивну частину щодо вирішення позовних вимог у такій редакції:
«Скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, здійснену Комунальним підприємством «Благовіщенське міжміське бюро технічної інвентаризації» 23 березня 2012 року за № 33578486».
В іншій частині рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов