іменем України
27 лютого 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 748/1955/22
Головуючий у першій інстанції - Олещенко В. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/354/23
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь 2 800 євро заборгованості за договором позики, оформленим борговою розпискою від 24 червня 2019 року, та 251,77 євро - три відсотки річних, а всього 3 051,77 євро.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 указував на те, що 24 червня 2019 року надав ОСОБА_2 кошти в сумі 2 800 євро на строк в три місяці, що підтверджується борговою розпискою. Відповідач у вказаний строк грошові кошти не повернув. Позивач неодноразово направляв відповідачу вимогу про погашення заборгованості за розпискою від 24 червня 2019 року, але останній ухиляється від повернення боргу, що стало підставою для звернення з цим позовом.
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 3 051 євро 77 центів, з яких: 2 800 євро - за розпискою від 24 червня 2019 року; 251,77 євро - три відсотки річних. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 100,99 грн судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи рішення суду першої інстанції необґрунтованим і таким, що порушує норми процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що районний суд, відмовивши у задоволенні клопотання про перенесення розгляду справи, позбавив ОСОБА_2 права захищати права та інтереси в судовому засіданні.
Скаржник стверджує, що розписка хоч і могла надаватися позивачу, але виключно в межах іншої угоди і на іншу суму. З дня складання розписки пройшов значний проміжок часу внаслідок чого відповідач не пам'ятає, на яку суму складено розписку, - 1 500 євро чи 2 800 євро. Після отримання у 2019 році вимоги від ОСОБА_1 про повернення грошових коштів, відповідач був готовий повернути зазначену суму, але мав сумніви щодо існування розписки. Указує, що повідомив позивача про готовність виконати зобов'язання після пред'явлення оригіналу такої розписки або її нотаріально завіреної копії, у чому позивач відмовив.
Наполягає на тому, що існує ймовірність підробки розписки, тому не виключає можливість звернення із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи.
У наданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 необґрунтованою, просить відмовити у її задоволенні і залишити рішення суду першої інстанції без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що відповідач направив районному суду клопотання про відкладення судового засідання, але жодних підтверджень поважності причин неявки не надав. З огляду на те, що відповідач подав відзив на позов і не зазначив поважних причин неявки, районний суд обґрунтовано розглянув справу у відсутність відповідача, з урахуванням наявних доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі розписки від 24 червня 2019 року ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти в сумі 2 800 євро, які в установлений строк не повернув, у зв'язку з чим з нього на користь позивача слід стягнути 2 800 Євро і 251,77 євро - три відсотки річних, що передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що 24 червня 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 2 800 євро на строк три місяці, що підтверджується оригіналом розписки (а.с. 41).
10 грудня 2019 року, 14 січня 2020 року ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 з письмовими вимогами про погашення заборгованості за розпискою від 24 червня 2019 року (а.с. 19, 22).
Звернувшись з вимогою про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики та трьох процентів річних, ОСОБА_1 посилався на невиконання відповідачем боргового зобов'язання.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Зважаючи на вищенаведені норми та оцінивши обставини справи в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
За змістом наявного у матеріалах справи оригіналу розписки, 24 червня 2019 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти у розмірі 2 800 євро на строк в три місяці.
Боргова розписка на момент звернення до суду знаходилась у позичальника.
Відповідач у відзиві на позов та апеляційній скарзі не заперечував факт написання ним розписки і готовність виконати зобов'язання, в тому числі після отриманої від ОСОБА_1 вимоги, проте оспорював отримання грошових коштів саме у борг і отримання коштів у розмірі 2 800 євро, посилаючись на укладення 24 червня 2019 року між ним та ОСОБА_1 усного договору приєднання про співробітництво і ймовірного складання такої розписки як додаткової гарантії повернення позивачу коштів, які мав вкласти, виданої перед самим вкладенням. Колегія суддів вважає такі доводи неспроможними, оскільки доказів на підтвердження наведених обставин ОСОБА_2 не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, а за змістом ст. 81 ЦПК України доказування (а отже і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях. Про отримання ОСОБА_2 саме 2 800 євро чітко вказано у тексті розписки, яка складена та підписана ним особисто.
Посилання відповідача на те, що існує імовірність підробки розписки також не знайшли свого підтвердження, оскільки доказів на користь таких заперечень проти позову матеріали даної цивільної справи не містять. ОСОБА_2 договір позики не оспорював, а отже він є дійсним в силу дії презумпції правомірності правочину.
Дослідивши боргову розписку, оцінивши її зміст, апеляційний суд приходить до переконання, що за своєю правовою природою вона є підтвердженням укладення між сторонами договору позики, оскільки засвідчує боргове зобов'язання відповідача. Оригінал цієї розписки знаходився у позивача, що, з урахуванням положень статті 545 ЦК України, свідчить про те, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано, доказів протиправності її знаходження у останнього відповідач не надав.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Установивши, що ОСОБА_2 належним чином не виконав зобов'язання за договором позики, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення з нього на користь позивача заборгованості за договором позики у сумі 2 800 євро та три відсотки річних у сумі 251,77 євро, що нараховано відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Посилання скаржника про порушення районним судом норм процесуального права при вирішенні даного спору не знайшли свого підтвердження, виходячи з такого.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2022 року відкрито позовне провадження у цій справі і призначено її до розгляду на 03 листопада 2022 року о 14 год. 00 хв. Роз'яснено відповідачу у разі заперечення проти позову право на подачу відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження та в цей же строк право на подачу зустрічного позову, який має відповідати вимогам ст. 175, 177 ЦПК України (а.с. 27-28).
Копію даної ухвали разом з копією позовної заяви з додатками ОСОБА_2 отримав 13 жовтня 2022 року (а.с. 31).
01 листопада 2022 року ОСОБА_2 подав до районного суду відзив на позовну заяву (а.с. 35-36).
03 листопада 2022 року ОСОБА_2 скерував до суду першої інстанції клопотання, в якому просив перенести судове засідання у зв'язку з незадовільним станом здоров'я (а.с. 37). Доказів на підтвердження викладених обставин відповідачем до клопотання не додано.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, а саме: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Ураховуючи, що ОСОБА_2 до клопотання про перенесення розгляду справи не надав доказів на підтвердження зазначених у ньому обставин, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи районним судом, що підтверджується зворотнім повідомленням, яке міститься у матеріалах справи (а.с. 31), виклав свої доводи по справі у відзиві на позов, районний суд обґрунтовано визнав причини неявки відповідача неповажними і розглянув справу по суті. Розгляд справи у суді першої інстанції за відсутності ОСОБА_2 не призвів до неправильного встановлення обставин справи та її вирішення. При подачі апеляційної скарги відповідач виклав доводи, які є аналогічними з зазначеними у відзиві на позов.
Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права або неправильно застосовано норми матеріального права, тому апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, належить поновити дію рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2022 року, зупиненого ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 09 січня 2023 року.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2022 року без змін.
Поновити дію рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 03 листопада 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуюча Н.В. Шитченко
Судді О.Є. Мамонова
О.І. Онищенко