іменем України
27 лютого 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/3267/22
Головуючий у першій інстанції - Маринченко О. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/341/23
Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді: Шитченко Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігів від 15 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
місце ухвалення рішення суду - м. Чернігів,
час проголошення рішення суду - 11 год. 50 хв,
дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 16 листопада 2022 року.
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), в якому просив: визнати, що протиправні дії ГУ ПФУ в Чернігівській області, встановлені у рішеннях Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 620/3078/20, від 05 січня 2021 року у справі № 620/5577/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 620/7060/21, і тривале невиконання рішень суду призвели до заподіяння моральної шкоди, та стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 60 000 грн за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів ДКСУ з єдиного казначейського рахунку України.
Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що упродовж 2019-2021 років ГУ ПФУ в Чернігівській області систематично порушувало передбачені законом права та свободи позивача на пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим він неодноразово звертався з адміністративними позовами з приводу неправомірності дій управління щодо неправильного обчислення розміру пенсії, безпідставного непроведення перерахунку пенсії та її подальшої виплати. Ухвалені за його позовами судові рішення набрали законної сили, і на їх виконання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснило відповідні перерахунки пенсії, але виплату коштів в загальній сумі 274 371,62 грн відповідачем здійснено не було.
Указував, що протиправні дії ГУ ПФУ, які виразилися в неправильному обчисленні розміру пенсії і виплатою її в заниженому розмірі, та невиконання відповідачем ухвалених на його користь судових рішень призвели до глибоких душевних страждань, порушення життєвих планів, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, погіршення стану здоров'я, нервових розладів та перевтомлення, приниження ділової репутації. Такі моральні страждання оцінив у 60 000 грн.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 серпня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області, ДКСУ про відшкодування моральної шкоди передано на розгляд до Деснянського районного суду м. Чернігова за територіальною підсудністю (а.с. 40).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 6 000 грн у відшкодування моральної шкоди шляхом безспірного списання ДКСУ коштів з єдиного казначейського рахунку України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ДКСУ, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до необґрунтованого залучення казначейства до участі у справі в якості відповідача, оскільки казначейство, як орган державної влади, жодних прав та інтересів позивача не порушувало, у правовідносини з ним не вступало і відповідно шкоди останньому не завдавало, отже не може нести відповідальність за шкоду, завдану діями інших суб'єктів.
Представник ДКСУ зазначає, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та завданням йому моральної шкоди. Позивач, стверджуючи про спричинення ГУ ПФУ в Чернігівській області душевних страждань та посилаючись на нормативні акти, наводить загальні ознаки моральної шкоди та не надає жодних доказів того, які саме моральні страждання він поніс, чим вони підтверджується, які саме втрати нормальних життєвих зв'язків ОСОБА_1 поніс, що зумовило прикладати додаткові зусилля.
Наголошує на тому, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди не випливає з обставин справи та не підтверджується жодними належними доказами.
У наданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та посилається на усталену та прецедентну практику ЄСПЛ щодо презумпції права особи на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення.
Вважає помилковими твердження скаржника про помилковість залучення до участі у справі в якості відповідача ДКСУ, оскільки ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» установлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених ЗУ «Про виконавче провадження», а також особливості їх виконання. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Згідно з п. 4 Положення про ДКСУ центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ДКСУ (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Не погоджується з посиланням скаржника про відсутність належних доказів спричинення позивачу моральної шкоди, оскільки ЄСПЛ у рішенні у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» наголосив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Зауважує на тому, що невизнання відповідачем факту завдання моральної шкоди свідчить лише про низький рівень моральних цінностей працівників державних установ, який проецирується на відносини з особами похилого віку та пенсіонерами, що виходить на рівень знущання над цими особами з боку осіб, які представляють державу, які маніпулюють термінами та розсудами задля невиконання рішення суду на користь пенсіонера.
ГУ ПФУ в Чернігівській області відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції констатував доведеність факту завдання ГУ ПФУ в Чернігівській області позивачу моральної шкоди протиправними діями, встановленими рішеннями Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 620/3078/20, від 05 січня 2021 року у справі № 620/5577/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 620/7060/21, яка полягає у душевних стражданнях, пов'язаних з неправильним обчисленням розміру пенсії та її виплатою у заниженому розмірі, тривалим невиконанням судових рішень, у порушенні життєвих планів позивача та соціальної взаємодії, звичайного способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для його організації.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди районний суд врахував характер страждань, які зазнав позивач, їх тривалість, стан його здоров'я, вимушені зміни в життєвих стосунках, і, враховуючи принципи розумності, справедливості та співмірності, дійшов висновку, що компенсація в сумі 6 000 грн буде належною сатисфакцією понесених душевних страждань.
Суд указав на відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання факту завдання моральної шкоди, зазначивши, що це випливає з мотивувальної частини даного рішення, а сам факт стягнення моральної шкоди свідчить про її завдання позивачу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з прийнятим висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 з 14 червня 2007 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с. 27).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати 75 % суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року, з 05 березня 2019 року. Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року (а.с. 47-51). Рішення суду набрало законної сили 16 листопада 2020 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо не проведення перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки Чернігівського ОТЦК та СП від 12 жовтня 2020 року про грошове забезпечення станом на 05 березня 2019 року. Зобов'язано ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити перерахунок основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 74 % сум грошового забезпечення, на підставі довідки Чернігівського ОТЦК та СП від 12 жовтня 2020 року про грошове забезпечення станом на 05 березня 2019 року та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум (а.с. 52-55).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 після її перерахунку з 01 квітня 2019 року з обмеженням максимального розміру. Зобов'язано ГУ ПФУ України в Чернігівській області здійснити з 01 квітня 2019 року виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Чернігівського ОТЦК та СП від 12 жовтня 2020 року, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 74 % сум грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат (а.с. 56-59). Рішення суду набрало законної сили 20 січня 2022 року.
З повідомлення заступника начальника ГУ ПФУ в Чернігівській області від 22 квітня 2022 року, скерованого на ім'я позивача, вбачається, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року в повному обсязі без обмеження максимальним розміром з урахуванням довідки про розмір грошового забезпечення від 12 жовтня 2020 року, що враховується для перерахунку пенсії за нормами, чинними на 05 березня 2019 року, в розмірі 74 % відповідних сум грошового забезпечення. Різниця пенсії на виконання вищевказаного рішення суду за період з 01 квітня 2019 року по 30 червня 2021 року складає 53 364,07 грн. Виплату зазначеної суми буде проведено в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат. Станом на сьогоднішній день профінансовані доплати пенсій на виконання рішень судів, що надійшли до управління по 10 листопада 2019 року (включно). Дата надходження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року до боржника - 23 жовтня 2021 року (а.с. 17, 19).
На час вирішення спору як районним судом, так і судом апеляційної інстанції виплату ОСОБА_1 суми перерахованої пенсії не проведено. Наведену обставину відповідачами не спростовано.
Звернувшись з позовом про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 зазначав, що моральні страждання заподіяні йому протиправними діями державного органу - ГУ ПФУ в Чернігівській області, а також невиконанням ухвалених на його користь судових рішень.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Це конституційне положення більшу конкретизацію знаходить у ст. 56 Основного Закону, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму ВСУ).
При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування (п. 10-1 постанови Пленуму ВСУ).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадовими особами визначені ст. 1173, 1174 ЦК України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
За матеріалами справи встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Статтями 12, 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено умови призначення пенсій за вислугу років та їх розміри.
Вважаючи дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо обчислення розміру пенсії у заниженому розмірі та невиплати перерахованої пенсії протиправними, ОСОБА_1 звертався до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Протиправність дій ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії позивачу, бездіяльності управління щодо не проведення перерахунку основного розміру пенсії позивача та дій управління щодо проведення виплати пенсії ОСОБА_1 після її перерахунку з 01 квітня 2019 року з обмеженням максимального розміру встановлено судовими рішеннями, зокрема, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 620/3078/20, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 січня 2021 року у справі № 620/5577/21 та рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 620/7060/21, які набрали законної сили.
З наведеного вбачається, що протягом 2020-2021 років ОСОБА_1 , оскаржуючи у судовому порядку дії та бездіяльність уповноважених посадових осіб ГУ ПФУ в Чернігівській області, фактично доводив наявність у нього права на перерахунок розміру пенсії, яка призначена відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Саме через протиправність дій ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо неправильного обчислення розміру пенсії та виплати її у заниженому розмірі позивач був змушений відстоювати свої права та інтереси в судовому порядку, що призвело до погіршення психофізіологічного та психоемоційного стану, руйнування життєвих планів та соціальних зв'язків, необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Тривале та неодноразове порушення відповідачем пенсійного законодавства стало наслідком значного погіршення його стану здоров'я (нервового розладу та перевтомлення), приниження ділової репутації. Указані обставини є доводами позову про відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями органу державної влади.
Верховний Суд у своїх постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. З огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, доводи ОСОБА_1 про завдання йому моральної шкоди протиправними діями ГУ ПФУ в Чернігівській області, що встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв'язку з чим районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.
Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди у сумі 6 000 грн, яку належить стягнути на користь позивача, суд першої інстанції виходив із засад розумності та справедливості, а також врахував характер страждань, які зазнав позивач, їх тривалість, стан його здоров'я, вимушені зміни в життєвих стосунках.
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується фізичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
На думку колегії суддів, з урахуванням тривалості судових процесів, у яких безпосередньо позивач участі не брав, оскільки справи слухались судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, характеру та обсягу душевних страждань позивача, який є особою, звільненою з військової служби за вислугою років, та особою похилого віку, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, розмір моральної шкоди у сумі 6 000 грн судом першої інстанції визначено з урахуванням вимог розумності та справедливості, й підстав для його зменшення чи збільшення не вбачається, у зв'язку з чим апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо невмотивованості судового рішення при визначенні розміру відшкодування.
Відхиляються доводи апеляційної скарги ДКСУ про помилковість визначення казначейства відповідачем у справі, оскільки у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 265/6121/18 зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган.
За змістом ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.
Згідно з п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. В межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, а кошти на відшкодування шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Отже, ДКСУ є належним відповідачем у справі, і завдана позивачу моральна шкода має бути відшкодована саме з Державного бюджету України.
Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла до переконання, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги цього висновку суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скарг Державної казначейської служби України залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 листопада 2022 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуюча: Н.В. Шитченко
Судді: О.Є. Мамонова
О.І. Онищенко