Провадження №2/359/35/2023
Справа №359/9533/18
Іменем України
06 лютого 2023 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Журавського В.В.
при секретарі Алфімовій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без укладення шлюбу та визнання недійсними договорів дарування квартири, -
1. Короткий зміст пред'явленого позову.
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, який обґрунтувала тим, що з листопада 2008 року вона почала проживати разом з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. 04 лютого 2011 року позивач та ОСОБА_3 уклали шлюб. 04 лютого 2009 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 . В період часу з листопада 2008 року по березень 2009 року позивач передала ОСОБА_3 власні кошти у розмірі 20000 гривень для сплати заборгованості за іпотечним договором. Крім цього, позивач сплачувала вартість спожитих житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 , вартість ремонту у вказаній квартирі, придбання меблів, оплачувала заборгованість за договором про іпотечний кредит. 02 березня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування. За яким ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Позивач вказала на недійсність вказаного договору дарування, зважаючи на те, що даний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме передачу в дар ОСОБА_2 квартири. Оскільки, ОСОБА_3 не передавав ключів від спірної квартири, а разом з сім'єю продовжує проживати в квартирі, сплачувати комунальні послуги, дбати про її стан. Крім цього, спірна квартира була придбана в період проживання позивача та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та є спільною сумісною власністю. В той же час позивач не надавала своєї згоди, в тому числі і нотаріально посвідченої, на відчуження квартири. Тому ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування від 02 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биченком О.О., зареєстрований в реєстрі за №123.
Наприкінці листопада 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, якою просила також визнати недійсним договір дарування від 28 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., зареєстрований в реєстрі за №5063 (т.1 а.с.88-98).
Наприкінці березня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, якою просила також встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 в період з травня 2008 року по 04 лютого 2011 року; визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.103-106).
2. Процесуальні дії у цивільній справі.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2021 року була задоволена заява позивача про відвід судді Борця Є.О., а матеріали цивільної справи були передані до канцелярії суду для визначення іншого судді (т.3 а.с.63-68).
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року головуючим суддею визначено суддю Журавського В.В. (т.3 а.с.70-71).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання, було задоволено клопотання позивача про виклик та допит свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (т.3 а.с.130-131).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2021 року було закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті (т.3 а.с.132).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2022 року, занесеною до протоколу судового засідання, було прийнято відмову представника позивача ОСОБА_10 від допиту свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.3 а.с.206-207).
3. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач та її представник ОСОБА_10 підтримали пред'явлений позов та наполягали на його задоволенні у повному обсязі, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог.
ОСОБА_3 надав до суду заяву, якою визнав пред'явлений до нього позов у повному обсязі та просив суд ухвалити рішення про задоволення позову (т.2 а.с.45-47).
Представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - ОСОБА_11 надав до суду відзив на позовну заяву, яким просив відмовити у задоволенні пред'явленого позову у повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказав на те, що згідно умов договору дарування квартири від 02 березня 2010 року дарувальник підтвердив, що треті особи не мають права на квартиру, а відчужуване майно належить йому на праві особистої приватної власності, а також, що внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх. Представник відповідача вказав на те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт укладення ОСОБА_3 договору про резервування квартири №25-Б від 05 квітня 2007 року та договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-1-0504 від 05 квітня 2007 року в інтересах сім'ї, а також, що позивач сплачувала особисті кошти на виконання вказаних договорів. Крім цього, при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем був порушений строк позовної давності (т.2 а.с.6-10).
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Встановлено, що 05 квітня 2007 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто» договір 26-Б про резервування квартири (т.1 а.с.13-16). За умовами якого ТОВ «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто» зобов'язалось закріпити за ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 , за умови погашення пакету облігацій, а ОСОБА_3 зобов'язався прийняти квартиру у власність.
В той же день АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_3 уклали договір №Б-1-0504 купівлі-продажу цінних паперів. Згідно з яким ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання прийняти цінні папери - облігації безпроцентні іменні в кількості 646 штук номінальною вартістю 570 гривень та сплатити за них грошові кошти у розмірі 368220 гривень протягом 10 робочих днів з моменту укладення цього договору (т.1 а.с.17-18).
04 лютого 2009 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_4 , що підтверджується копією Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04 лютого 2009 року №21772541, виданого КП «Бориспільське БТІ» (т.1 а.с.29).
04 лютого 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_12 уклали шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, про що був складений актовий запис №58 (т.1 а.с.30).
02 березня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биченком О.О., зареєстрований в реєстрі за №123 (т.1 а.с.11-12).
За умовами якого ОСОБА_3 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
28 листопада 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., зареєстрований в реєстрі за №5063 (т.2 а.с.142-143).
За умовами якого ОСОБА_2 передала безоплатно у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 .
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 показала, що для забезпечення сина квартирою було прийнято рішення інвестувати кошти. ОСОБА_3 виступив інвестором та в 2003 році отримав право власності на квартиру в м. Києві. В 2004 році було прийнято рішення інвестувати грошові кошти в ще одну квартиру в м. Борисполі для дочки. Частину грошових коштів за цю квартиру заплатили відразу, а частину коштів отримали в кредит у розмірі 56000 доларів США. Кредитний договір був оформлений на сина, а поручителем - дочка. Через деякий час свідок дізналась про те, що кредит був отриманий сином під іпотеку придбаної в м. Києві квартири. Позивач надала фіктивну довідку про те, що надавала грошові кошти синові для придбання квартири. Син познайомився з позивачем в 2008 році. На той час позивач була одруженою. В 2009 році син зареєстрував право власності на спірну квартиру в м. Бориспіль. З позивачем свідок познайомилась лише влітку 2009 році. Ремонтом в спірній квартирі займались свідок, її чоловік та син. В квартирі не було жодних речей позивача та її дитини. В подальшому було прийнято рішення залишити квартиру в м. Києві - синові, а квартиру в м. Борисполі - дочці. Проте всі домовленості змінились з появою позивача.
Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 показав, що квартира в м. Києві була придбана ним за особисті кошти. З 1998 року він працював помічником народного депутата та проживав в АДРЕСА_5 , народний депутат запропонував свідку інвестувати в будівництво квартири. В 2002 році свідок отримав документи про право власності на квартиру. На той час в батьків були фінансові проблеми, вони не працювали, тому свідок допомагав їм матеріально. На прохання матері в квартирі в м. Києві була зареєстрована сестра свідка. В подальшому свідок поїхав до ОСОБА_13 , а в квартирі почала проживати сестра, яка навчалась в м. Києві. Після повернення з закордону свідка, сестра залишила квартиру та виїхала проживати до гуртожитка. Наприкінці 2006 року свідок познайомився з ОСОБА_1 . Вони разом вирішили придбати квартиру, домовившись про те, що ОСОБА_1 надає кошти, а свідок займається оформленням документів. У зв'язку з цим, свідок написав розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 370000 гривень. Вказані грошові кошти були внесені на рахунок в банку та був сплачений перший внесок за кредитним договором. Починаючи з травня 2008 року свідок та ОСОБА_1 почали проживати разом. У зв'язку з фінансовою кризою 2008 року було прийнято рішення про продаж квартири в АДРЕСА_5 та переїзд до м. Борисполя. Ремонт та меблі для облаштування спірної квартири свідок та ОСОБА_1 придбавали разом.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка позивач показала, що вона проживала разом з ОСОБА_3 , починаючи з 2008 року. За їхнім спільним рішенням був отриманий кредит в ВАТ «Актив-Банк» для придбання квартири, спільними зусиллями зроблений ремонт в квартирі. Позивач особисто передала ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 370000 гривень для придбання квартири. В подальшому ОСОБА_3 повернув вказану грошову суму у зв'язку з отриманням грошових коштів в кредит. Право власності на спірну квартиру було зареєстровано в лютому 2009 року та в липні цього ж року позивач разом з ОСОБА_3 переїхали до неї.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що особисто знайома з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки вони є сусідами та проживають в одному багатоповерховому будинку АДРЕСА_6 . Познайомились вони весною-літом 2009 року, підтримують дружні відносини, відвідують один одного. Майже одночасно робили ремонт в квартирах. Свідку відомо про те, що станом на 2008-2009 роки власником квартири був ОСОБА_3 , оскільки свідок особисто бачила квитанції про оплату житлово-комунальних послуг, які надходили на його ім'я. ОСОБА_2 свідок ніколи не бачила.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що знайомий з ОСОБА_3 зі шкільних років. З позивачем свідок познайомився у 2008 році. Свідку відомо про те, що в той час позивач разом з дочкою та ОСОБА_3 проживали в квартирі в АДРЕСА_5 . В 2009 році свідок був в гостях в спірній квартирі. На той час в ній ще тривав ремонт.
Спірні правовідносини регулюються гл.1 «Сім'я. Регулювання сімейних відносин» та гл.8 «Право спільної сумісної власності подружжя» СК України, а також гл.16 «Правочини» ЦК України.
5. Норми права, якими керується суд при вирішенні спору.
5.1. норми матеріального права щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
За змістом з ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно положення ч.4 ст.3 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01 січня 2012 року доказами, які свідчать про факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Суд також враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №129/2115/15-ц (провадження №61-2080св18), згідно з якою, для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі №695/1732/16-ц (провадження №61-38901св18) вказав, що обов'язковою умовою для визначення чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
5.2. норми матеріального права про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання недійсним договорів дарування.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За правилами ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Як роз'яснив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 червня 2021 року у справі №748/1943/19 (провадження №61-5155св20), а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19)при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.1 ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Згідно з ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
5.3. норми процесуального права.
За правилами ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положення ч.1 та ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
6. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.
6.1. щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Встановлено, що з травня 2008 року по червень 2009 року ОСОБА_3 , а також ОСОБА_1 (на той час - ОСОБА_14 ), ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали в АДРЕСА_7 (т.2 а.с.106,231).
З 2009 року родина у складі: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , а також ОСОБА_15 , проживали в квартирі АДРЕСА_1 , згідно з довідкою №33 від 14 листопада 2018 року, складеною головою правління ОСББ «Альта» (т.1 а.с.33).
В період 2009-2011 років ОСОБА_16 відвідувала ДНЗ №500 «Абетка». В цей час нею постійно опікувались: мати - ОСОБА_1 та вітчим - ОСОБА_3 . Крім зазначених осіб ніхто дитиною не опікувався (т.1 а.с.34). З 2011 року ОСОБА_16 навчалася в Бориспільському НВК «Гімназія «Перспектива». Участь в навчальному процесі дитини, відвідуванні школи приймали її мати та вітчим (т.1 а.с.35).
В період часу 2009-2010 років ОСОБА_1 уклала договори про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту багатоквартирного аудіодомофону та послуг з доступу до мережі Інтернет, замовляла будівельні матеріали та доставку товарів до квартири АДРЕСА_1 , (т.1 а.с.36,37-39,50).
З копії свідоцтва про народження, виданого на ім'я ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.31) вбачається, що вона є дочкою позивача від попереднього шлюбу. В подальшому, до актового запису про народження ОСОБА_16 були внесені зміни, а саме: в графі «батько» замість ОСОБА_17 зазначений ОСОБА_3 та дитині присвоєно прізвище - ОСОБА_18 (т.1 а.с.32).
З фотоілюстрацій (т.1 а.с.69-90), за твердженням позивача, підтверджується, що в період часу з 2008 року по лютий 2010 роки вона та ОСОБА_3 разом відпочивали, відвідували друзів, святкували весілля та хрестини.
Однак, вказані фотоілюстрації (т.2 а.с.69-78,84) суд не може прийняти в якості належних доказів, оскільки з фотоілюстрацій не вбачається дати та часу, коли вони були здійснені, окрім власноручного зазначення року позивачем. В той же час, суд об'єктивно позбавлений можливості перевірити також осіб, які на них зображені.
Тоді як фотоілюстрації (т.2 а.с.79-83,85,86,87,88,89,90) підтверджуються твердження позивача, що в жовтні, грудні 2009 року, а також в січні, лютому 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також неповнолітня ОСОБА_15 проводили разом дозвілля та відпочинок.
Аналізуючи показання свідків, допитаних у судовому засіданні, зокрема ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , позивача та ОСОБА_3 , допитаних в якості свідків, а також вищевказані письмові докази, встановлено, що починаючи з 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом та між ними склались відносини, притаманні подружжю, оскільки оточуючі сприймали їх як сім'ю.
Разом з тим, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 розірвала попередній шлюб з ОСОБА_17 лише 27 листопада 2008 року, що підтверджується копією рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 17 листопада 2008 року з відміткою про набрання законної сили 27 листопада 2008 року (т.2 а.с.209).
Тому факт проживання позивача та ОСОБА_3 однією сім'єю належить встановити саме з 27 листопада 2008 року та по день укладення шлюбу між ними, тобто по 04 лютого 2011 року.
6.2. щодо визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та визнання недійсними договорів дарування цього майна.
Встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу цінних паперів №1-Б-0504 від 05 квітня 2007 року ОСОБА_3 сплатив вартість цінних паперів у розмірі 368220 гривень, що підтверджується копіями платіжних доручень №974 від 12 квітня 2007 року та №355 від 18 квітня 2007 року (т.1 а.с.19).
Таким чином станом на 18 квітня 2007 року ОСОБА_3 у повному обсязі були виконані умови договору про резервування квартири №26-Б від 05 квітня 2007 року. У зв'язку з цим, ТОВ «Інвестиційно-будівна корпорація «Місто» передало йому право власності на спірну квартиру.
Згідно рішення (архівного витягу) виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області №1202 від 09 грудня 2008 року вирішено оформити право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_8 (т.3 а.с.16).
В подальшому рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області від 24 лютого 2009 року частині АДРЕСА_1 було присвоєно назву АДРЕСА_1.
Таким чином, ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 до 27 листопада 2008 року, тобто часу з якого почав проживати з ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
З цієї підстави вказане нерухоме майно не є об'єктом спільної сумісної власності. Відтак ОСОБА_1 не вправі вимагати визнання недійсними договорів дарування, укладених ОСОБА_3 , а в подальшому ОСОБА_2 , з підстав порушення її права на частку у спільному сумісному майні.
6.3. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
За змістом розписки від 05 квітня 2007 року (т.2 а.с.238) ОСОБА_19 передала в борг ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 370000 гривень для купівлі нерухомого майна, згідно договору №26-Б від 05 квітня 2007 року про резервування квартири терміном до 30 червня 2008 року.
Проте, судом критично оцінюється вказана розписка в якості належного доказу, який би підтверджував придбання спірної квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за спільні кошти. Зважаючи на те, що вказана розписка свідчить виключно про виникнення між сторонами, які її підписали, зобов'язальних правовідносин з повернення відповідної суми позики та не свідчить про належність цих грошових коштів до спільного майна подружжя.
20 травня 2008 року між АТ «КБ «Актив-Банк» та ОСОБА_3 був укладений договір про іпотечний кредит №110.1.08/Д(С)-1. За умовами якого АТ «КБ «Актив-Банк» зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 500000 гривень для поліпшення житлових умов, а ОСОБА_3 зобов'язався до 19 травня 2038 року повернути грошові кошти та сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 10,7% річних (т.1 а.с.20-27).
В ході судового розгляду не знайшла свого підтвердження та обставина, що грошові кошти, отримані за договором про іпотечний кредит, заборгованість за яким погашалась спільно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , були використані для придбання спірної квартири.
Зважаючи на те, що станом на дату укладення договору про іпотечний кредит №110.1.08/Д(С)-1. від 20 травня 2008 року ОСОБА_3 вже в повному обсязі була сплачена вартість пакету облігацій на виконання умов договору 26-Б про резервування квартири від 05 квітня 2007 року.
Таким чином доводи позивача стосовно придбання квартири АДРЕСА_1 за спільні грошові кошти з ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.
7. Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З квитанцій (т.1 а.с.10,107) вбачається, що при пред'явленні позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 2241 гривень 60 копійок. Пред'явлений нею позов задоволений частково, а саме в частині вимоги немайнового характеру про встановлення факту проживання однією сім'єю без укладення шлюбу. Тому, з ОСОБА_3 на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 768 гривень 40 копійок.
На підставі викладеного та керуючись ч.2, ч.4 ст.3, ст.60, ч.1, ч.2 ст.65, ст.74 СК України, ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, ч.1 та ч.6 ст.81, ч.1ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без укладення шлюбу та визнання недійсними договорів дарування квартири задовольнити частково.
Встановити факт, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю без укладення шлюбу в період часу з 28 листопада 2008 року до 04 лютого 2011 року .
В задоволенні позову у частині інших вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_3 .
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення суду - 16 лютого 2023 року.
Суддя: В.В. Журавський