18 серпня 2010 р. № 43/126
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., -головуючого (доповідач у справі),
Заріцької А.О.,
Міщенка П.К.,
розглянувши матеріали касаційних скарг 1. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва;
2. ДПА у м. Києві
на постанову від 24.03.2010 р. господарського суду м. Києва
у справі№ 43/126 господарського суду м. Києва
за заявоюТОВ "Фірма Розем" (ліквідатор банкрута), м. Київ
доТОВ "Жевель", м. Київ
пробанкрутство
представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.03.2010 р. порушено провадження у справі № 43/126 про банкрутство ТОВ "Жевель" в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” (далі -Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду м. Києва від 24.03.2010 р. (суддя Пасько М.В.) визнано відсутнього боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута та зобов'язано його вчинити певні дії.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва та ДПА у м. Києві звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами.
Вимоги касаційної скарги ДПІ у Голосіївському районі м. Києва полягають у скасуванні вказаної постанови та направленні справи на новий розгляд з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме ст. 129 Конституції України, ст. 52 Закону про банкрутство, ст. 19 Закону України "Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст. ст. 36, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
ДПА у м. Києві у касаційній скарзі просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 24.03.2010 р. та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 52 Закону про банкрутство та ст. ст. 34, 36, 38, 80, 84 ГПК України.
Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку щодо необхідності припинення касаційного провадження за вказаними касаційними скаргами, виходячи з наступного.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.
Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 12 Закону України “Про судоустрій України”, згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться названим законом в залежність від положень процесуального закону.
Стаття 107 ГПК України (у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2539-III) передбачає, що касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.
Між тим, у відповідності до ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (тобто особливостей процедури банкрутства).
Отже, в силу приписів ст. 41 ГПК України положення ст. 107 цього Кодексу підлягають застосуванню з урахуванням особливостей процедури банкрутства.
Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, передбачені цим Кодексом та Законом про банкрутство (ч. 3 ст. 11113 ГПК України (у редакції Закону України від 21.06.2001 р. N 2539-III).
Таким чином, в силу особливостей процедури банкрутства (ст. 41 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.
Враховуючи те, що у справах про банкрутство, окрім судових рішень у формі ухвал, в одному випадку, у разі визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, виноситься постанова, оскарження такої постанови відбувається з урахуванням особливостей, передбачених Законом про банкрутство.
Відтак, касаційну скаргу на постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть подавати тільки учасники справи про банкрутство.
У відповідності до абз. 22 ст. 1 Закону про банкрутство учасниками провадження у справі про банкрутство визнано таких осіб: сторони (кредитори, боржник), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.
При цьому, колегія суддів бере до уваги, що вищевказаний перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство названа стаття відносить також інших осіб, які у випадках, передбачених Законом про банкрутство, беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
Натомість податкові органи не віднесені чинним законодавством до інших, окрім кредиторів, учасників справи про банкрутство.
В матеріалах справи відсутні докази звернення ДПІ у Голосіївському м. Києва та ДПА в м. Києві та з грошовими вимогами до боржника в установленому порядку.
Крім того, призначаючи до розгляду касаційні скарги, Вищий господарський суд України ухвалою від 02.08.2010 р. зобов'язав заявників касаційних скарг надати докази набуття статусу учасників справи про банкрутство, зокрема шляхом заявлення грошових вимог до боржника.
Втім такі докази надані суду не були.
Таким чином, заявники касаційних скарг не є учасниками справи про банкрутство, оскільки не звернулися з грошовими вимогами до боржника.
У зв'язку з чим на даний момент вказані особи позбавлені можливості оскаржити постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
За таких обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що касаційне провадження у справі про банкрутство за касаційними скаргами неучасників такої справи не може бути здійснене, а тому підлягає припиненню.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у разі набуття у встановленому порядку статусу учасників провадження у справі про банкрутство скаржники не позбавлені процесуального права звернутися з касаційними скаргами на постанову від 24.03.2010 р. з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 55, 129 Конституції України, ст. 12 Закону України "Про судоустрій України", ст. ст. 1, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст. ст. 41, 107, 1115, 1117, 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційне провадження за касаційними скаргами ДПІ у Голосіївському районі м. Києва та ДПА у м. Києві на постанову господарського суду м. Києва від 24.03.2010 р. у справі № 43/126 припинити.
Головуючий Б.М. Поляков Судді А.О. Заріцька
П.К. Міщенко