Справа № 465/522/20 Головуючий у 1 інстанції: Марьянова С.М.
Провадження № 22-ц/811/2523/22 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія: 63
10 лютого 2023 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Матяш С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України про визнання рішення незаконним, зобов'язання вчинити дії,
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 03.01.2020 року, про відмову у його реєстрації за адресою військової частини НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача прийняти рішення про його реєстрацію за вказаною адресою місцезнаходження військової частини.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що займає посаду командира 2 БГ ЗГСП ОЗСП, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У червні 2019 року він звернувся на ім'я командира окремого загону спеціального призначення з рапортом щодо отримання дозволу на його реєстрацію за адресою військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , у зв'язку з переміщенням для подальшого проходження служби до окремого загону спеціального призначення ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак, оспорюваним рішенням житлово-побутової комісії йому було відмовлено і таку відмову позивач вважає незаконною.
Необхідність реєстрації за місцем розташування військової частини, у зв'язку з проходженням військової служби, позивач пов'язує з подальшим зарахуванням його на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 серпня 2022 року, з урахуванням виправленої у ньому описки ухвалою цього суду від 04 жовтня 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , в особі свого представника -адвоката Яцишина А.В., просить його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Зазначає, що суд не взяв до уваги надані його стороною докази, в повній мірі не врахував положення статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», пунктів 1.4, 1.6 Інструкції з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.2007 №278, Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1081.
Наголошує, що відмовляючи в реєстрації, відповідач не зазначив жодних норм законодавства, які б передбачали відмову у взятті на квартирний облік у зв'язку з наявною реєстрацією місця проживання.
В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому процесуальним законом порядку, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, тому відповідно до вимог ч.2 ст.247, ч.2 ст.372 ЦПК України розгляд справи проведено апеляційним судом у відсутності учасників справи без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 31.01.2023 року, є дата складення повного судового рішення - 10.02.2023 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що предметом оскарження, згідно із заявленими позовними вимогами, є рішення житлово-побутової комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №1 від 03 січня 2020 року, яким відмовлено майору ОСОБА_1 , 1985 року народження, що обіймає посаду командира 2 БГ ЗГСП ОЗСП, у реєстрації по АДРЕСА_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
При прийнятті рішення житлово-побутова комісія керувалася пунктом 1.4 Інструкції з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом МВС від 28.07.2007 року №278, яким передбачено, що військовослужбовці та члени їх сімей мають право до одержання житлового приміщення зареєструватися за місцем розташування військової частини.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами спору, суд виходить із наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Загальний порядок реєстрації військовослужбовців при військовій частині регламентований пунктом 6 розділу 1 наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 року №380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями».
Так, відповідно до вищезгаданого документа, військовослужбовці та члени їх сімей до одержання ними жилого приміщення для постійного проживання мають право зареєструватися у військовій частині за її місцезнаходженням. Водночас, військовослужбовці та члени родин у разі забезпечення службовими жилими приміщеннями реєструють своє місце проживання за адресою розташування цього житла.
Тобто, можливість реєстрації військовослужбовців за адресою місця служби є додатковою гарантією для військовослужбовців, і надана саме у зв'язку з тим, що їх місце служби не залежить від їх волі, при зміні місця служби вони не можуть бути своєчасно забезпечені житловими приміщеннями, в яких можуть бути зареєстровані, а можуть проживати в казармах, на орендованих квартирах та інше. Отже, з метою їх захисту на отримання офіційної адреси і внесення до Демографічного реєстру, а також можливості взяття на квартирний облік за місцем служби їм законодавством встановлена додаткова гарантія щодо реєстрації не у житловому приміщенні, а за місцем знаходження юридичної особи - військової частини.
Також додатковою гарантією для військовослужбовців є те, що вони забезпечуються житлом за місцем служби (місцем реєстрації) Міністерством оборони України. І для взяття його на квартирний облік достатньо реєстрації за місцем служби, а не у житловому приміщенні.
Організація забезпечення і надання житлових приміщень військовослужбовцям Національної гвардії України, а також особам, звільненим у запас або відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, та членам їх сімей, - визначається Інструкцією з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженою наказом МВС України 28.07.2007 року №278 (далі Інструкція).
Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 Інструкції, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб житла, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, установлених законодавством. Питання, пов'язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем перебування їх на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або в судовому порядку. Перелік військових частин, які ведуть квартирний облік, затверджується Головним управлінням Національної гвардії України щороку.
Відповідно до пункту 6 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081, питання, пов'язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем перебування їх на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
Пунктом 22 цього Порядку передбачено, що облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Відповідно до положень статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся до суду з позовом для захисту своїх житлових прав.
Однак, при цьому, суд залишив поза увагою ту обставину, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення його прав та гарантій військовослужбовця щодо забезпечення належним жилим приміщенням - виконання обов'язку щодо зарахування на квартирний облік, який є складовою системи соціального захисту військовослужбовців відповідно до приписів Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.
У постанові від 08 червня 2022 року в справі №362/643/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв'язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
З огляду на викладене, оскільки право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв'язку з проходженням військової служби, тобто спір у цій справі виник з приводу можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця, такий спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Наведене залишилося поза увагою суду першої інстанції, який належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.
Згідно із частинами першою та другою статті 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За вимогами частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм процесуального закону, а саме, статті 19 ЦПК України, а тому, з урахуванням наведених вище норм ЦПК України, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, апеляційний суд роз'яснює позивачу право на звернення до суду з таким позовом в порядку адміністративного судочинства, а також роз'яснює про наявність у позивача права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.255, 256, 367, 374 ч.1 п.4, 377, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 серпня 2022 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення незаконним, зобов'язання вчинити дії, - закрити.
Роз'яснити позивачу ОСОБА_1 право на звернення до суду з таким позовом в порядку адміністративного судочинства, а також роз'яснити про наявність права протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутись до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 10 лютого 2023 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич