8 лютого 2023 року місто Київ
справа № 761/10620/22
провадження№22-ц/824/4094/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ягічевим Сергієм Олексійовичем,
на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 6 вересня 2022 року, ухвалене у складі судді Осаулова А.А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконним рішення, зобов'язання вчинити дії,
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконним рішення, зобов'язання вчинити дії .
Позов обґрунтовано тим, що 4 березня 2020 року позивач в інтересах ОСОБА_2 звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив повідомити, чи включена ОСОБА_2 до переліку рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду, який складено уповноваженою особою Фонду; надати витяг чи інший документ, що підтверджує включення ОСОБА_2 до такого переліку; надати засвідчену копію листа, яким ОСОБА_2 повідомлялась про передачу приймаючому чи перехідному банку або спеціалізованій установі її грошових коштів, що знаходились під арештом; повідомити про банківській рахунок, на який перераховані кошти ОСОБА_2 та установу, у якій такий рахунок відкритий та надати копію банківського платіжного доручення, що підтверджує перерахування депозитних коштів ОСОБА_2 , що перебували під арештом, на відкритий банківський рахунок.
Розпорядником запитуваної позивачем інформації є саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки його уповноважена особа під час процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку складає перелік вкладників неплатоспроможного банку, на рахунки яких за рішенням суду накладений арешт, та передає з письмовим повідомленням особи, в інтересах якої накладено обтяження, тобто ОСОБА_2 , на розпорядження, перехідному/приймаючому банком.
У відповіді на запит від 11 березня 2020 року директор - розпорядник Фонду ОСОБА_4 повідомила, що ОСОБА_2 включена до загального реєстру вкладників АТ «Банк «Фінанси та кредит» і може отримати гарантовану суму відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду у наведеному у відповіді переліку банків.
Викладене свідчить, що за своїм змістом відповідь, надана директором - розпорядником Фонду, не містить інформації на сформовані адвокатом запитання, яка необхідна останньому для надання правової допомоги ОСОБА_2 .
Крім цього, заступник директора розпорядника Фонду ОСОБА_3 не надав інформації на адвокатський запит №6220 від 15 грудня 2020 року, за що постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у справі №761/7079/21 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.
До цього часу відповіді на адвокатський запит №6220 від 15 грудня 2020 року позивач не отримав, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 6 вересня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням представник адвоката ОСОБА_1 адвокат Ягічев С.О. подав апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, прийнятим на підставі неправильно установлених обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів та неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин.
Суд не звернув уваги на встановлені судом обставини при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Вина ОСОБА_3 у ненаданні інформації на запит адвоката ОСОБА_1, в частині, що не містить банківську таємницю, - встановлена судовим рішенням.
При цьому, фактично судом першої інстанції ці обставини грубо проігноровані, застосовано до спірних правовідносин Закон України " Про доступ до публічної інформації" всупереч застосуванню Закону України " Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Закону України " Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ФГВФО - адвокат Шилець А.Р. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. В додаткових поясненнях зазначив про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки адвокатський запит ОСОБА_1 за № 6220 в одній частині стосується надання інформації що містить банківську таємницю, правильність відмови в наданні якої встановлена постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у справі №761/7079/21, а в іншій частині стосується надання належним чином завірених копій документів від суб'єкта владних повноважень, а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначив, що спір є цивільно-правовим, оскільки неправомірність дій посадової особи Фонду вже встановлена судовим рішенням, а тому підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
В судовому засіданні представник відповідача ФГВФО - адвокат Музичук Л.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що запитувана адвокатом Осикою С.О. інформація, яка стосується ОСОБА_2 ,є таємною інформацією, що становить банківську таємницю, тобто інформацію з обмеженим доступом.
Враховуючи те, що до адвокатського запиту № 6220 від 15 грудня 2020 року не було надано письмового дозволу фізичної особи ОСОБА_2 на розкриття банківської таємниці, як передбачено п.3.1 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених Постановою Правління НБУ № 267 від 14 липня 2006 року, адвокату ОСОБА_1 правомірно відмовлено у наданні запитуваної інформації.
Крім того, суд першої інстанції зауважив, що позивач ОСОБА_1 у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до суду із позовом, в якому просив визнати незаконним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ненадання інформації на адвокатський запит адвоката Осики С.О. № 6220 від 15 грудня 2020 року та зобов'язати відповідача надати інформацію на адвокатський запит № 6220 від 15 грудня 2020 року. Між тим обраний позивачем ОСОБА_1 такий спосіб захисту не є ефективним та не призведе до відновлення його порушеного права, як на цьому наполягає позивач, оскільки рішення відповідачем по суті не приймалось, відповідь на адвокатський запит була надана, а зобов'язання надання інформації, яка містить банківську таємницю, у такий спосіб є неприпустимим. При цьому, зазначив суд, адвокат ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до відповідача повторно з адвокатським запитом з урахуванням положень щодо розкриття інформації, що становить банківську таємницю.
Разом з тим, суд першої інстанції відкриваючи провадження у даній справі та розглядаючи справу, не звернув уваги на те, що заявлені позивачем вимоги не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, а тому дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.
За правилами ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначаються Законом України "Про доступ до публічної інформації".
Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України "Про доступ до публічної інформації".
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації'публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч.1 ст. 2 Закону).
Статтею 4 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації, яке згідно зі ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" забезпечується, зокрема, систематичним та оперативним оприлюдненням інформації: в офіційних друкованих виданнях, на офіційних вебсайтах у мережі Інтернет; а також шляхом надання інформації на запити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 цього Закону розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
За частинами 1-3 ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити, зокрема, відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Тобто, доступ до публічної інформації може забезпечуватися шляхом надання розпорядником інформації, до числа яких належать й суб'єкти владних повноважень, у встановлені законом строки певних відомостей за відповідними запитами, зокрема фізичних осіб.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовані Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Відповідно до абзаців першого та другого частини першої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський запит - це письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту. До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Згідно із ч.2 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
За правилом ч.3 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Отже, адвокатський запит може бути адресований як суб'єктам владних повноважень, так і приватним особам. Такі запити можуть стосуватися як надання публічної, так і будь-якої іншої інформації, необхідної адвокатові для надання правової допомоги клієнтові.
Взявши до уваги наведене, залежно від виду запитаної адвокатом інформації (публічна чи непублічна) спір із розпорядником такої інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до неї підлягає розгляду за правилами адміністративного чи цивільного судочинства відповідно.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 КАС України).
За частинами першою, другою, п'ятою, шостою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Судом установлено, що адвокат ОСОБА_1, діючи в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із запитом № 6220 від 15 грудня 2020 року, в якому просив надати наступну інформацію і документи: 1) Витяг чи інший документ з переліку рахунків, вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду, який було складено відповідно Уповноваженою особою, відповідно до ст.27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», де зазначено про включення ОСОБА_2 до такого переліку; 2) Якщо ОСОБА_2 до такого переліку не включена та/або такий перелік не було складено, повідомити письмово та вказати конкретні підстави з яких ці дії не були вчинені; 3) Повідомити коли, на який конкретно банківський рахунок, якої установи (Банку) із зазначенням посадової особи за вказівкою якої були перераховані кошти ОСОБА_2 , які знаходилися на зазначених вище рахунках в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»; 4) Надати копію банківського платіжного доручення, що свідчить про перерахування коштів з арештованих судом рахунків на іншій банківський рахунок.
Адвокату ОСОБА_1 була надана відповідь від 16 січня 2021 року за вих.№ 60-682/21 за підписом заступника директора - розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_3, зі змісту якої, у Фонду відсутні первинні банківські документи по вкладникам (копії платіжних доручень, інформація про рух коштів по рахункам тощо), інформація про банківські рахунки клієнтів банку, рух коштів по ним та платіжні доручення, які б підтверджували ту чи іншу банківську операцію є інформацією, яка становить банківську таємницю (інформація з обмеженим доступом), перелік вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду є документом уповноваженої особи Фонду, а тому за вказаною інформацією звертатись необхідно до уповноваженої особи Фонду.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року у справі №761/7079/21 ОСОБА_3 , який займає посаду заступника директора - розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.5 ст.212-3 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу за те, що в порушення вимог п.1 ч.1 ст.20 та ч.2 ст.24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» листом від 16 січня 2021 року за № 60-682/21 неповно надав інформацію у відповідь на адвокатський запит адвоката ОСОБА_1 від 15 грудня 2020 року за вих.. № 620.
Позивач вважає рішення відповідача, що виразилися у неповному наданні відповіді на запит адвоката протиправними, що встановлено у судовому рішенні про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, та такими, що порушують його законні права та інтереси, а тому звернувся до суду з даним позовом.
З матеріалів справи вбачається, що запит про надання інформації подавався адвокатом ОСОБА_1 та стосувався питання надання інформації пов'язаної з ліквідаційною процедурою банку ПАТ " Банк " Фінанси та Кредит".
У цих правовідносинах відповідач є суб'єктом владних повноважень та розпорядником відповідної інформації, оскільки згідно зі ст. 3 Закону України " Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд (і його Уповноважена особа відповідно) є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених законом.
Адвокат ОСОБА_1 запитував від суб'єкта владних повноважень надати йому публічну інформацію у вигляді Витягу чи іншого документу з переліку рахунків, вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду, який було складено відповідно Уповноваженою особою, відповідно до ст.27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З цим запитом до ФГВФО позивач звернувся в межах здійснення представництва інтересів ОСОБА_2 .
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання дій протиправними, зобов'язання надати відповідь на його адвокатський запит підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже відповідач діє у спірних правовідносин, як суб'єкт владних повноважень /розпорядник запитуваної інформації/ (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові № 826/1315/18 від 13 травня 2021 року).
Посилання апелянта на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а є безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі № 686/23317/13-а, у якій на відміну від справи, що розглядається апеляційним судом, адвокатський запит був спрямований на контроль за виконанням судового рішення у цивільній справі.
Крім того, в ухвалі від 30 вересня 2020 року № 640/16277/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що у справі № 686/23317/13-а адвокатський запит був спрямований на те, щоб орган місцевого самоврядування надав відповіді щодо стану виконання судових рішень, якими позивачу передано у приватну власність земельну ділянку. Тобто, запитувана інформація стосувалась сфери приватно - правових відносин.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що спір у цій справі має розглядатися у порядку цивільного судочинства, оскільки неправомірність дій посадової особи Фонду ( ОСОБА_3 ) встановлена постановою суду у справі, яка розглянута в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними, оскільки виходячи із суб'єктного складу сторін та предмету спору,- спір у цій справі є адміністративним.
Сам по собі факт притягнення посадової особи ( ОСОБА_3 ) до адміністративної відповідальності не впливає на вирішення питання щодо юрисдикційності цього спору.
Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув дану справу в порядку цивільного судочинства, оскільки застосуванню підлягали норми статті 19, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Відповідно ч. 2 ст. 377 ЦПК України, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Також відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Оскільки в апеляційній скарзі позивач просив скасувати рішення суду з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення із закриттям провадження у справі, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 19, 255, 256, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України,
суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 6 вересня 2022 року скасувати.
Провадження у справі № 761/10620/22 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконним рішення, зобов'язання вчинити дії закрити.
Роз'яснити позивачу наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 14 лютого 2023 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус