Справа № 357/14380/21 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1372/2023
Категорія - ч. 2 ст. 286 КК України
18 січня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
представника потерпілого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2022 року у кримінальному провадженні №12021111030002710 стосовно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в
смт. Ставище Київської області, зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2022 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
Судом також вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні, залишено без розгляду цивільний позов ОСОБА_10 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_11 .
Суд визнав доведеним, що 03 листопада 2021 року близько 17 год 40 хв водій ОСОБА_9 , керуючи технічно-справним автобусом «Mercedes-Benz 312d» державний номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Незалежності зі сторони вул. Поповича у напрямку до вул. Заводська в м. Узин Білоцерківського району Київської області, на нерегульованому перехресті вул. Незалежності та вул. Авіаторів, в порушення вимог п.2.3(б), 10.1, 16.13, 16.6 Правил дорожнього руху України, невірно оцінив дорожню обстановку, проявив неуважність, перед виконанням маневру повороту ліворуч не надав дорогу та допустив зіткнення з моторолером марки «Хонда Діо» без державних номерних знаків під керуванням неповнолітнього ОСОБА_11 , який рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо через вказане перехрестя доріг, у напрямку до вул. Поповича в м. Узин та мав перевагу в русі.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій моторолера ОСОБА_11 отримав такі тілесні ушкодження: перелом лобної кістки, перелом клиноподібної кістки, перелом лівої гайморової пазухи, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя.
Порушення водієм ОСОБА_9 указаних вимог Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого, просить вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2022 року змінити в частині призначеного основного покарання, ухвалити новий вирок, яким на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного основного покарання з випробовуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник звертає увагу на те, що під час судового розгляду обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, а органом досудового розслідування у кримінальному провадженні було встановлено дві обставини, які пом'якшують покарання: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Проте суд безпідставно виключив таку пом'якшуючу обставину, як щире каяття, з огляду лише на те, що ОСОБА_9 не відшкодував заподіяні збитки потерпілому, залишивши при цьому поза увагою, що на момент вчинення кримінального правопорушення транспортний засіб, яким керував обвинувачений, був застрахований згідно полісу №АТ 83301 та відповідно цивільну відповідальність за заподіяну шкоду повинно нести ПАТ «НАСК «Оранта», але потерпілий не звертався до страхової компанії. Крім того, в суді ОСОБА_9 пояснив, що самостійно не відшкодував шкоду потерпілому з тих підстав, що постійно перебуває у скрутному матеріальному становищі та у зв'язку із постійними погрозами зі сторони батька потерпілого.
Не погоджується захисник і з висновком суду про відсутність у обвинуваченого утриманців і в цьому контексті звертає увагу, що він має міцні соціальні зв'язки та на його утриманні перебувають донька ОСОБА_12 , яка на даний час не працює, та її малолітні діти, оскільки чоловік доньки помер, а саме: ОСОБА_13 , 2020 року народження, ОСОБА_14 , 2018 року народження, ОСОБА_15 , 2014 року народження та ОСОБА_16 , 2010 року народження, що підтверджується довідкою Ставищенської селищної ради про склад сім'ї та місце проживання ОСОБА_9 .
Захисник також звертає увагу на те, що ОСОБА_9 характеризується позитивно, являється пенсіонером за віком і на даний час не працює, має незадовільний стан здоров'я, раніше не притягувався до відповідальності адміністративної або кримінальної, що свідчить про його відповідальне ставлення до ПДР та Законів України. В справі відсутні обставини, які б обтяжували покарання.
Сукупність таких відомостей та ставлення ОСОБА_9 до своїх дій, як вважає захисник, свідчить про можливість його виправлення та перевиховання без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, в умовах застосування вимог ст. 75 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, заперечення прокурора та представника потерпілого щодо апеляційного прохання, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду, за встановлених у вироку обставин, про доведеність винуватості ОСОБА_9 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження,є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними у ньому доказами, які досліджувалися в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України, при цьому ніким із учасників судового провадження не оспорюються, а тому колегія суддів, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків у цій частині, не переглядає їх відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України.
З огляду на фактичні обставини, встановлені судом, та доведеність винуватості, правильною є і кваліфікація дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України.
Що стосується покарання, то колегія суддів враховує таке.
Статтями 50 та 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Як убачається з вироку, обґрунтовуючи висновок щодо виду та міри покарання ОСОБА_9 , суд першої інстанції взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до тяжкого злочину; особливості конкретного кримінального правопорушення, поведінку обвинуваченого до і після його вчинення; відношення обвинуваченого до скоєного та позицію потерпілої сторони; тяжкі наслідки, що настали та невідшкодування заподіяної шкоди; активне сприяння розкриттю злочину, як обставину, що пом'якшує покарання; відсутність обставин, що обтяжують покарання; особу обвинуваченого ОСОБА_9 , який раніше не судимий, є пенсіонером та не працює, утриманців не має, за медичною допомогою до лікарів нарколога і психіатра не звертався, позитивно характеризується за місцем проживання, та дійшов висновку про доцільність призначення йому покарання в межах санкції статті у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, а також щодо неможливості виправлення ОСОБА_9 без ізоляції від суспільства.
Обґрунтовуючи своє рішення про неможливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень без реального відбування покарання з ізоляцією від суспільства, суд першої інстанції окремо зазначив, що враховує суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, який хоча і вчинений з необережності, проте відноситься до категорії тяжких злочинів; порушення правил дорожнього руху, як причину вчинення злочину; ступінь тяжкості наслідків, а саме спричинення тяжких тілесних ушкоджень неповнолітньому потерпілому та відсутність відшкодування заподіяної шкоди; позитивні дані про особу обвинуваченого; за відсутності обставин, що обтяжують покарання, обставину, що його пом'якшує.
Разом із тим, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги захисника про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України заслуговують на увагу.
Дотримання загальних засад призначення покарання на підставі статей 50, 65 КК України є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини справи.
Як убачається з матеріалів провадження, ще на початку розслідування кримінального провадження ОСОБА_9 визнавав свою вину та своєю поведінку сприяв розкриттю кримінального провадження. В суді він пояснив, що після того, як потерпілий потрапив у лікарню, цікавився станом його здоров'я, але в подальшому між ним і батьками потерпілого виникли досить напружені стосунки, його пропозиція про матеріальну допомогу невеликими сумами, з огляду на скрутне матеріальне становище, прийнята не була, а безпосередньо з потерпілим він не мав можливості поспілкуватися.
Такі пояснення обвинуваченого суд не піддав сумніву, тому, враховуючи позицію ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції, засудження ним своїх дій та щирий жаль з приводу наслідків, з урахуванням того, що його цивільна відповідальність застрахована та завдані потерпілій стороні матеріальні збитки підлягають відшкодуванню за рахунок страхової компанії, колегія суддів визнає обставиною, яка також пом'якшує покарання - щире каяття.
Оцінюючи відомості про особу обвинуваченого, який вперше притягується до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, хоча тяжкого за ступенем тяжкості, але з необережною формою вини, колегія суддів приймає до уваги і надані стороною захисту документальні дані про склад сім'ї ОСОБА_9 , який постійно проживає з донькою та чотирьома малолітніми онуками, якими, маючи невеликий матеріальний дохід від пенсії, все рівно опікується. Суд першої інстанції у вироку зазначив, що обвинувачений не має утриманців, але його соціальні, в тому числі сімейні зв'язки, залишив поза увагою, не дивлячись на те, що такі обставини також впливають на обрання заходів кримінально правового впливу.У цьому ж контексті колегія суддів враховує, що на даний час в Україні діє воєнний стан, тому погоджується з доводами сторони захисту про те, що більш корисним своїй родини - доньці, чоловік якої помер, та чотирьом онукам, обвинувачений буде в умовах застосування до призначеного йому основного покарання у виді позбавлення волі інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, що також позитивно буде впливати на процес виправлення.
З урахуванням викладеного, виходячи з конкретних обставин кримінального провадження та наслідків вчиненого з необережності злочину, пенсійного віку та усіх даних про особу ОСОБА_9 , який характеризується виключно позитивно, відсутності обставин, які обтяжують покарання, та обставин, які його пом'якшують, а це щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, колегія суддів доходить висновку, що виправлення ОСОБА_9 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень можливо досягти без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. При цьому іспитовий строк необхідно визначити тривалістю 3 роки, бо саме такий термін є достатнім, щоб ОСОБА_9 довів своє виправлення.
За таких обставин апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції - зміні.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 задовольнити.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 серпня 2022 року щодо ОСОБА_9 змінити в частині призначеного покарання.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного йому основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком терміном на 3 (три) роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_9 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
У решті вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
____________________ ________________________ _______________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4