справа №761/13847/15 Головуючий у І інстанції - Савицький О.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/966/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
17 січня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна про визнання договорів недійсними, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» та ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна про визнання договору про іпотечний кредит недійсним, -
установив:
У травні 2015 року ПАТ «Платинум Банк» звернулось до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи свої вимоги тим, що 25.06.2008 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір про іпотечний кредит №2.08062557, до якого в подальшому вносилися зміни та доповнення, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 150000 доларів США, а останні зобов'язувались повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування ним у сумі, строки та умовах, що передбачені кредитним договором.
При цьому, з метою забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором, 25 червня 2008 року між ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір №2.08062557, згідно умов якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцеві на праві власності.
Враховуючи викладене та посилаючись на те, що позичальник свої зобов'язання по договору про іпотечний кредит не виконує, у нього виникла заборгованість у розмірі 7052425,07 грн. з яких: заборгованість за кредитом 3434855,75 грн., заборгованість за відсотками 820744,45 грн. та пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 19 квітня 2016 року по 18 квітня 2017 року в розмірі 2796824,87 грн.
Просило суд, в рахунок погашення заборгованості в сумі 7052425 грн. 07 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №2.08062557 від 25 червня 2008 року, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 10 січня 2016 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з наказом від 23 грудня 2005 року №2451-С/КІ, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження», визначивши початкову ціну продажу на рівні 8574176 грн.
19 червня 2017 року Шевченківським районним судом м. Києва прийнято до спільного розгляду з первісним позовом позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_1 , третя особа: ПН КМНО Малиновська О.Ю., про визнання недійсним Іпотечного договору №2.08062557 від 25 червня 2008 року та Договору про іпотечний кредит №2.08062557 від 25 червня 2008 року, укладеними між ЗАТ «Платинум Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 .
Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали у спільну власність під час їхнього спільного проживання, без реєстрації шлюбу, за їх спільні кошти, отримані від ведення спільного господарства, при придбанні вказаної квартири ОСОБА_2 сплатив власні кошти в розмірі близько 290000 грн.
За таких обставин, посилаючись на те, що відсутність згоди ОСОБА_2 на передачу в іпотеку ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум банк» всієї квартири, а відповідно і відсутність повноважень у ОСОБА_1 на укладення такого договору та неузгодженість предмету іпотеки призвело до порушення його прав, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про визнанням вказаного договору недійсним.
29 травня 2018 року Шевченківським районним судом м. Києва прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 , третя особа: ПН КМНО Малиновська О.Ю., про визнання договору про іпотечний кредит недійсним.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що в червні 2008 року у позивача за зустрічним позовом та її членів сім'ї виникла необхідність в отриманні додаткових кредитних коштів для використання їх на власні потреби.
Банком було розглянута заявка ОСОБА_1 та запропоновано укласти договір споживчого кредиту.
Текст вказаного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано для ознайомлення в день підписання, а тому на думку позивача за зустрічним позовом вона разом з ОСОБА_2 були позбавлені можливості ознайомитися у повному обсязі з договором, внести зміни до його умов та прийняти усвідомлене рішення, чи необхідно підписувати вказаний договір.
25 червня 2008 року на вимогу банку, з метою забезпечення кредитного договору іпотечним майном позивачем за зустрічним позовом було підписано іпотечний договір.
Проте, підписуючи як основний договір про іпотечний кредит від 25 червня 2008 року №2.08062557 ОСОБА_1 була введена в оману з боку банку щодо дійсного розміру непогашеного кредиту за договором №3.07091605.
Крім того, умови договору не відповідають вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки банком нараховуються комісія за надання кредитку, але умовами договору про іпотечний кредит №2.08062557 не передбачено нарахування процентів за користуванням кредиту.
Тому, позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з вимогами, визнати недійсним договір про іпотечний кредит №2.08062557 від 25 червня 2008 року, Додаток до нього, а саме графік повернення кредиту та сплати процентів від 25 червня 2008 року, Додаткові договори до нього від 19 березня 2009 року з новою редакцією графіку повернення кредиту та сплати процентів, 19 червня 2013 року з новою редакцією графіку повернення кредиту та 21 березня 2014 року з новою редакцією графіку повернення кредиту укладеного між позивачем за зустрічним позовом та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум банк» та визнати недійсним договір іпотеки від 25 червня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум банк».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року позов ПАТ «Платинум Банк» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ПАТ «Платинум Банк» за договором про іпотечний кредит №2.08062557 від 25 червня 2008 року в сумі 7052425 грн. 07 коп., з яких: 3126133 грн. 94 коп. - строкова заборгованість за кредитом; 24618 грн. 30 коп. - строкова заборгованість за відсотками; 1104847 грн. 96 коп. - прострочена заборгованість (кредит, відсотки); 2796824 грн. 87 коп. - пеня, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №2.08062557 від 25 червня 2008 року, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 10 січня 2016 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з наказом від 23 грудня 2005 року №2451-С/КІ, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження», визначивши початкову ціну продажу на рівні 8574176 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Платинум Банк» судові витрати в сумі 6729 грн.
Відмовлено третій особі ОСОБА_2 в задоволенні позову до ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_1 , третя особа: ПН КМНО Малиновська О.Ю., про визнання договору недійсним.
Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову до ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 , третя особа: ПН КМНО Малиновська О.Ю., про визнання договору про іпотечний кредит недійсним.
Виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочено до закінчення дії мораторію, встановленого ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Не погодившись із вказаним судовим рішенням відповідач, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
При цьому зазначає, що кредитний договір №2.08062557 від 25 червня 2008 року підписаний під тиском, будучи введеними в оману банком щодо суми непогашеного кредиту за договором №3.07091605, яка підлягала рефінансуванню.
Істотні умови правочину не були належним чином узгоджені сторонами, не відповідали вимогам законодавства, що призвело, на думку апелянта, до порушення її прав, як споживача фінансових послуг.
Вказує, що позивачем не доведено факт надання позичальникам кредитних коштів у повному обсязі.
Суд першої інстанції не встановив дійсного розміру реальної заборгованості за кредитним договором та всіх її складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
Вважає, що суд залишив без уваги її процесуальні заяви та незаконно відмовив у реалізації процесуальних прав на подання доказів.
Крім того, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, третя особа, ОСОБА_2 , також, подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
При цьому зазначає, що відсутня згода обох сторін, кредитора і позичальника, на передачу в іпотеку банку цілої квартири.
Неузгодженість предмету іпотеки, на думку апелянта, має наслідком визнання частково недійсним кредитного договору №2.08062557 (в частині п. 5.1.) та недійсність в цілому, як похідного від даної умови іпотечного договору №2.08062557 від 25 червня 2008 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року залишено без змін.
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Платинум Банк».
Касаційну скаргу мотивувала тим, що розрахунок заборгованості за іпотечним кредитом є неправильним та необґрунтованим.
Суди не застосували до спірних правовідносин положення частини десятої статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», внаслідок чого не звернули увагу на передчасність позовних вимог банку.
Також суди не врахували неможливість нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку виконання зобов'язань за кредитним договором, оскільки між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.
Матеріали справи не містять детального розрахунку заборгованості відповідача перед банком, а з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховано суму несплачених відсотків за користування кредитом.
Умовами кредитного договору, зокрема пунктом 2.5, передбачено сплату комісії за надання кредиту, що суперечить абзацу 2 частини четвертої статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року №168.
Іпотечний кредит було надано на споживчі цілі, тому на спірні правовідносини поширюються положення ЗУ «Про захист прав споживачів», зокрема частини десятої статті 11, якою встановлено обов'язковий порядок надсилання позичальнику та іпотекодавцю вимоги про дострокове повернення кредиту.
Зазначений порядок банком було порушено.
Оскільки ОСОБА_1 , оскаржила рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року лише в частині первісних позовних вимог банку, тому відповідно до статті 400 ЦПК України в іншій частині вказані судові рішення Верховним Судом не переглядались.
Постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в частині вирішення позову ПАТ «Платинум Банк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 365, 367 ЦПК України не встановив характер кредитного договору, а саме, чи є він договором банківського кредиту, чи договором про споживче кредитування, та у зв'язку з цим не надав належної правової оцінки доводам ОСОБА_1 щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини десятої статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Також, з постанови Верховного Суду вбачається, що апеляційний суд не навів жодного арифметичного обґрунтування визначених до стягнення сум, а також, вважаючи доведеними обставини направлення банком досудової вимоги, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо неможливості нарахування процентів та неустойки поза межами строку кредитування.
Відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
З огляду на те, що Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення позову ПАТ «Платинум Банк», то рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року переглядається саме в цій частині.
При новому розгляді справи, апеляційним судом встановлено, що 25 червня 2008 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит №2.08062557 (надалі - Кредитний договір), до якого в подальшому вносилися зміни та доповнення, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 150000 доларів США з розрахунку 10,5% річних на строк 120 місяців.
З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним договором про іпотечний кредит, 25 червня 2008 року між ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір №2.08062557 (надалі - Договір іпотеки), згідно умов якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 , виданого 10 січня 2006 року, на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 23 грудня 2005 року №2451- С/КІ.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором №2.08062557 виконав в повному обсязі, а ОСОБА_1 в свою чергу порушила умови договору, відповідно до яких зобов'язалась проводити необхідні платежі на умовах та в порядку, визначених договором.
Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 та заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що станом на 18 квітня 2017 року наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 7052425,07 грн., з яких: 3434855,75 грн. - заборгованість за кредитом, 820744,75 грн. заборгованість по відсоткам, 2796824,87 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 19 квітня 2016 року по 18 квітня 2017 року.
Позивачем були надіслані боржнику іпотечні повідомлення по кредитному договору, в яких було зазначено про порушення позичальником зобов'язань щодо сплати щомісячних платежів за умовами кредитного договору, вимога про виконання порушеного зобов'язання не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Однак, вказані іпотечні повідомлення виконані не були.
Колегія суддів вважає, що вимога позивача за первісним позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення наявної заборгованості за договором кредиту є обґрунтованою та відповідає приписам чинного законодавства України.
Відповідно до ст.589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави.
За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст.33 ЗУ «Про іпотеку», у разі невиконання або належного виконання боржником основного зобов'язання iпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог iпотекодержателя.
Статтею 38 ЗУ «Про іпотеку» передбачено право iпотекодержателя на продаж предмета іпотека будь-якій особі - покупцеві на підставі рішення суду.
Відповідно до вимог ч.1 ст.39 ЗУ «Про іпотеку», в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотеко держателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог іншого кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Відповідно до п.2.5.3. Іпотечного договору, достроково звернути стягнення на предмет іпотеки можливо, в порядку та умовах, визначених цим договором, у випадку дострокового розірвання кредитного договору і не повернення суми кредитку та/або процентів за користування ним, та інших платежів, що передбачені цим та кредитним договором, а також інших випадках, передбачених цим та кредитним договором.
Разом з тим, як передбачено п.4.1 Іпотечного договору, у випадку невиконання зобов'язань, передбачених п.2.1.2., 2.1.3., 2.1.6. цього договору, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки та/або стягнути з іпотекодавця штраф у розмірі 5% від суми невиконання зобов'язання іпотекодавцем за кредитним договором згідно п.1.3. цього договору.
Положеннями ч.6 ст.38 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей 38,39 ЗУ «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 ЗУ «Про іпотеку».
Згідно висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №851/16-42 від 25 січня 2017 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , станом та в цінах на час проведення оцінки 23 січня 2017 року, складає 8574176 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачка взяті на себе за договором зобов'язання не виконала, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, тому позовні вимоги ПАТ «Платинум Банк» підлягають задоволенню, а саме в рахунок стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Платинум Банк» за кредитним договором в сумі 7052425,07 грн, слід звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності відповідачам, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження», визначивши початкову ціну продажу на рівні 8574176 грн.
До такого висновку дійшов і суд першої інстанції, який на думку колегії суддів є вірним.
Щодо вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 19 жовтня 2022 року, стосовно того, на які потреби був виданий кредит, чи є цей кредит споживчим, задля висновку про те, чи поширюються на спірні правовідносини приписи ЗУ «Про захист прав споживачів», якими також встановлено особливості дострокового повернення споживчого кредиту, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Предметом договору про іпотечний кредит є рефінансування кредитного боргу за іншим іпотечним кредитом та на власні потреби що загалом становить 150000 доларів США, тобто, довгострокове іпотечне кредитування.
Клопотання про рефінансування іпотеки було подано власноручно ОСОБА_1 на ім'я члена правління ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», що підтверджується відповідною заявою про рефінансування (т.1 а.с.247).
До правовідносин, які склались у даній справі неможливо застосувати приписи ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки вказаним Законом регулюються відносини за споживчими кредитами, тоді як ОСОБА_1 було отримано іпотечний кредит.
Слід розрізняти поняття «споживчий кредит» та «іпотечний кредит» оскільки вони різні за своїм змістом і суттю.
Відповідно до п.23 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів» (чинного на момент укладення договору), споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції, тобто, споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг у тимчасове користування, під процент, на умовах строковості та платності.
Споживчий кредит, зазвичай надається для придбання товарів тривалого користування (автомобілі, меблі, складна побутова техніка), на споживчі цілі, на навчання, лікування, тощо.
Споживчий кредит можуть надавати банки, кредитні спілки, ломбарди, а також підприємства торгівлі чи сфери послуг.
Перевагами споживчого кредиту є короткі терміни оформлення та відсутність поручителів або застави.
Такі кредити можуть надаватися на основі кредитної картки.
Іпотечний кредит - довгостроковий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири чи житлового будинку (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) під заставу.
Згідно заяви підписаної ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на отримання іпотечного кредиту, яка передувала укладенню договору про іпотечний кредит, мета використання коштів - будівництво котеджа (будинку), строк кредитування 120 місяців, тобто кредит довгостроковий та не підпадає під поняття «споживчий кредит», а відтак, не може розглядатись в контексті ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки до іпотечних відносин має застосовуватись також і ЗУ «Про іпотеку», ЦК України, які судом першої інстанції вірно і були застосовані.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ПАТ «Платинум Банк».
Викладені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 14 лютого 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана