14 лютого 2023 року справа №200/1976/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 р. у справі №200/1976/22 (головуючий І інстанції Загацька Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.01.2022 №056650003625 про відмову в призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п."а" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2020 у справі № 200/3858/20-а, рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та Рішення Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20-а, відповідно до заяви від 17.03.2020 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.01.2022 № 056650003625 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як правонаступника призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п."а" ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2020 у справі № 200/3858/20-а, рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 та Рішення Верховного Суду від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20-а з 17.03.2020 (саме дати першого звернення позивачки до органів Пенсійного фонду України).
Не погодившись з таким судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просило скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Подана позивачем 10.01.2022 заява з документами Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області по суті взагалі не розглядалась і рішення про відмову у призначенні пенсії не приймалось. В даному випадку спірне рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Також зазначає, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд зобов'язати відповідача призначити пенсію.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
17 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додано заява про призначення пенсії № 2084 від 17 березня 2020 року, копія трудової книжки від 13 серпня 1991 року НОМЕР_1 , копію паспорту, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
Рішенням № 2084 від 18 березня 2020 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки позивач на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах по списку №1, згідно з частиною 1 пункту 2 статті 114 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не досягла 49 років, передбачених законодавством, тому відсутні підстави в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по списку №1 згідно з частиною 1 пункту 2 статті 114 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Крім того позивачу не враховано 07 днів відпустки без збереження заробітної плати в листопаді 2002 року та не враховано до страхового та пільгового стажу за списком №1 період роботи з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року, так як в індивідуальних відомостях відсутні дані про страховий стаж та сплату страхових внесків.
При цьому відповідачем у рішенні вказано, що на підставі наданих позивачем документів, враховуючи дані індивідуальних відомостей про застраховану особу, загальний страховий стаж позивача складає 22 років 02 місяць 29 днів, в тому числі 11 років 03 місяці 00 днів - за списком №1.
Вказані обставини встановлені рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.09.2020 в справі № 200/3858/20-а, яке набрало законної сили 30.11.2020, яким позов ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення № 2084 від 18 березня 2020 року Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецькій щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов'язано Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 2084 від 17 березня 2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХП, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23 січня 2020 року рішенні №1-р/2020, як особі, які працювала до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Також проведено розподіл судових витрат.
10.01.2022 ОСОБА_1 звернулась з заявою про призначення пенсії. Автоматичним розподілом справ в електронній підсистемі було визначено, що розгляд заяви ОСОБА_1 здійснюється відділом пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
10.01.2022 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №056650003625, у зв'язку з тим, що позивач не досягла віку, який дає право на пенсію за списком №1, а саме 49 років. Згідно рішення ОСОБА_1 та доданих до неї документів встановлено, що страховий стаж становить 22 роки 2 місяці 29 днів, пільговий стаж роботи - 11 років 3 місяці 2 дні. На дату звернення з заявою про призначення пенсії позивачка досягла віку 48 років 3 місяці.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
За змістом пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статт 14, пункт "а" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015.
В пункті 3 цього рішення визначено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015, в наступній редакції: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції, висловленій у рішенні Верховного Суду від 17 грудня 2021 у справі №160/9272/20 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.
В цих судових рішеннях суд вказав на наявність колізії між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Суд не приймає доводи відповідача про те, що визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах визначається лише Законом № 1058-IV, який є пріоритетним та основним над іншими Законами України, адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.
Велика палата Верховного суду в межах зразкової справи №360/3611/20 дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим ля особи, а не Закону №1058-ІV. При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
На момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 1 у березні 2020 року норми Закону № 1788-ХІІ були чинними. Цей закон не скасований Верховною Радою України, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.
Умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначалися Законом № 1788-ХІІ на момент виникнення спірних правовідносин. Отже, при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком за Списком № 1 орган ПФУ повинен був призначати позивачу пенсію за Законом №1788.
Щодо доводів апелянта, що подана позивачем 10.01.2022 заява з документами Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області по суті взагалі не розглядалась і рішення про відмову у призначенні пенсії не приймалось, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону № 1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Колегія суддів вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, з огляду на приписи п. п. 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зобов'язаний прийняти рішення про призначення пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Щодо доводів апелянта, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд зобов'язати відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Матеріали справи свідчать, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач відповідала вказаним умовам, з огляду на що вона мала право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №1.
Згідно частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 р. у справі № 200/1976/22 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 р. у справі № 200/1976/22 - змінити.
В абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 р. у справі №200/1976/22 слова «Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як правонаступника» замінити на «Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області».
В решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 р. у справі № 200/1976/22 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 14 лютого 2023 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко