14 лютого 2023 року справа №200/3833/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року (повне судове рішення складено 05 вересня 2022 року) у справі № 200/3833/22 (суддя в І інстанції Крилова М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості,
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області) про:
- визнання протиправним протокольне рішення від 10.01.2022 у частині перерахунку пенсії виходячи із 70% грошового забезпечення згідно з довідки № 33/25-906 від 20.05.2021, виданої ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області»;
- зобов'язання здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років згідно довідки № 33/25-906 від 20.05.2021, виданої ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області» виходячи із 90% грошового забезпечення, без обмеження по розміру виплати.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач не погоджується з протиправними діями відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру його пенсії з 90% до 70% сум грошового забезпечення під час перерахунку пенсії на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2021 № 200/12983/21, що і стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 виходячи із 70% грошового забезпечення згідно з довідки № 33/25-906 від 20.05.2021, виданої ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області».
Зобов'язано відповідача здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 згідно довідки № 33/25-906 від 20.05.2021, виданої ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області» виходячи із 90% грошового забезпечення, без обмеження по розміру виплати.
У решті позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована незгодою з висновками місцевого суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині перерахунку пенсії без обмеження виплати максимальним розміром 10 прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність. Відповідач наголошує на тому, що застосуванню підлягає та редакція Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), яка чинна на момент перерахунку та якою обмежено відсотковий розмір пенсії 70% від грошового забезпечення.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 . Має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 14 листопада 2014 року №0000403893, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
ГУ ПФУ в Донецькій області, код ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, є суб'єктом владних повноважень, який здійснює у спірних правовідносинах владні управлінські функції.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області, як пенсіонер за вислугу років, відповідно до Закону № 2262-ХІІ, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 від 14.10.2011. При цьому, пенсію призначено виходячи з 90% сум грошового забезпечення, що не є спірним між сторонами.
23.07.2021 позивач звернувся із заявою ГУ ПФУ в Донецькій області для перерахунку пенсії, на підставі довідки № 33/25-906 від 20.05.2021 виданої ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області». Листом № 11082-10513/О-15/8-0500/21 від 25.08.2021 ГУ ПФУ в Донецькій області було відмовлено у перерахунку пенсії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2021 № 200/12983/21, яке набрало законної сили 22.12.2021, ГУ ПФУ в Донецькій області зобов'язано здійснити мені перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ від суми грошового забезпечення на підставі довідки ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області» № 33/25-906 від 20.05.2021, починаючи з 01.12.2019, з урахуванням фактично виплачених сум.
28.12.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області із заявою про надання інформацію про виконання рішення суду від 15.11.2021 № 200/12983/21 та надання довідки про виплату заборгованості по пенсійному забезпеченню.
Листом від 25.01.2022 № 0500-1502-8/16050 ГУ ПФУ в Донецькій області направило копію протоколу від 10.01.2022 та розрахунок суми боргу за рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2021 № 200/12983/21.
Згідно з протоколом за пенсійною справою 0503019140 (МВС) від 10.01.2022 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії виходячи з 70% сум грошового забезпечення, а саме у розмірі 21 173,30 грн.
Позивач, вважаючи, протиправними дії щодо здійснення відповідачем перерахунку пенсії з грудня 2019 року у розмірі 70% грошового забезпечення, замість 90%, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з такого.
Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволенні позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон № 2262-ХІІ.
Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Згідно з ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.
Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені ч. 2 ст. 51 цього Закону. У разі, якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій, звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ (в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1,-100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Пунктом 8 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року та пунктом 23 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон № 1166-VII), який набрав чинності з 1 травня 2014 року, до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» було внесено зміни та цифри "90" замінено цифрами "80", а цифри "80" замінено цифрами "70" відповідно.
При цьому, згідно з пунктом 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3668-VI обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 22 Конституції України не допускається звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Таким чином, зміна максимального відсоткового розміру пенсії, що відбулася у ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ вже після призначення пенсії позивачу, не є підставою для зменшення вже призначеної пенсії під час проведення її перерахунку з 01.12.2019.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що при перерахунку пенсії позивача відповідач повинен був застосувати норми частини 2 статті 13 Закону № 2262-ХІІ в редакції, що діяла на час призначення пенсії, якою максимальний розмір грошового забезпечення для призначення пенсії встановлювався не більше 90% від розміру грошового забезпечення.
Внесені Законом № 3668-VI та Законом № 1166-VII зміни до ст.13 Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються лише порядку призначення пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяких інших осіб у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, та в жодному разі не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Крім того, частиною 3 статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак, Законом № 2262-ХІІ та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також не передбачено зменшення встановленого на момент призначення пенсії відсотку основного розміру пенсії у разі проведення її перерахунку.
Отже, оскільки перерахунок пенсії був пов'язаний з переглядом розміру вже призначеної пенсії, при визначенні її відсоткового розміру не може поширюватися законодавство, яке було прийняте після призначення вказаної пенсії, крім випадків покращення становища позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 686/12623/17 (№К/9901/849/17), в рішенні Верховного Суду від 04.02.2019 в справі № 240/5401/18, адміністративне провадження № Пз/9901/58/18 (зразкова справа).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "Аррас та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії").
У рішенні Європейського суду з прав людини за заявою " ОСОБА_2 проти України" № 43331/12 від 03 червня 2014 року щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому статями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.
Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
З урахуванням викладеного, правильним є висновок місцевого суду, що у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії позивачу при здійсненні перерахунку з 01.12.2019, тому дії відповідача щодо перерахунку пенсії виходячи з 70 % суми грошового забезпечення, замість 90% є протиправними.
Щодо вимоги про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.
Так, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зауважував, що частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ встановлено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлено для осіб, які втратили працездатність.
Проте такі доводи відповідача є безпідставними з огляду на те, що внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ ніякого відношення до перерахунку пенсії позивача, оскільки встановлювали конкретний період обмеження, а саме по 31 грудня 2017 року в той час, як предметом спірних правовідносин є обмеження пенсії позивача під час здійснення його перерахунку з 01.12.2019 максимальним розміром.
Наведений висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17.
Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Так у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) ЄСПЛ вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя: наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
З огляду на викладене, перерахунок пенсії позивача повинен бути проведений з 01.12.2019, без обмеження максимальним розміром.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову в частині задоволених позовних вимог, відповідач суду не надав.
Щодо посилань апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 3 липня 2018 року у справі № 557/8998/16-а та у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 553/3616/16-а, які, на переконання останнього, не враховані судом першої інстанції під час розгляду цієї справи.
Слід зазначити, що Єдиний державний реєстр судових рішень не містить постанови Верховного Суду від 3 липня 2018 року у справі № 557/8998/16-а, а предметом розгляду в адміністративній справі № 553/3616/16-а були спірні правовідносини з приводу перерахунку пенсії позивачу з 1 січня 2016 року на підставі його заяви від вересня 2016 року, тобто, спірні правовідносини виникли до прийняття Конституційним Судом України Рішення № 7-рп/2016.
Відтак, розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 200/3833/22 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 14 лютого 2023 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук