Номер провадження: 22-ц/813/2617/23
Справа № 522/13906/20
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
Доповідач Комлева О. С.
08.02.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,
з участю секретаря Хухрова С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2021 року, ухваленого під головування судді Свяченої Ю.Б., повний текст рішення складений 24 листопада 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який був зареєстрований 17.10.1998 року.
В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 17.10.1998 року сторони знаходяться в зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу у сторін є дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З часу реєстрації шлюбу і до лютого 2018 року сторони проживали разом, однак з лютого 2018 року шлюбні стосунки були припинені та ОСОБА_2 став проживати окремо і з цього часу стосунки не поновлювалися.
Оскільки стосунки між подружжям остаточно розірвані, втрачені почуття любові, зникли повага та довіра, що суперечить інтересам позивача, ОСОБА_2 просив про припинення шлюбних відносин.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2021 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зареєстрований 17 жовтня 1998 року Чорноморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис 336 від 17.10.1998 року.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду посилання на те, що сторони не підтримують подружніх стосунків з лютого 2018 року, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення неправомірно та безпідставно зробив висновок щодо припинення подружніх стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з лютого 2018 року, оскільки такі обставини не підтверджені жодними доказами та вони не відповідають дійсності.
Рішення суду в частині розірвання шлюбу не оскаржується.
Відзиву до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
Учасники справи про призначене судове засідання на 08 лютого 2023 року були сповіщені належним чинному відповідності до ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 49, 55-57, 58-59 т. 2).
Від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутністю (а.с. 53-54 т. 2).
Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
Клопотань про розгляд справи у режимі відеоконференції учасниками справи до суду подано не було.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, щоміж ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , 17 жовтня 1998 року Чорноморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області був зареєстрований шлюб, актовий запис №336, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу у сторін є дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітніх дітей немає.
Спір з приводу спільного майна вирішується окремо.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що подружнє життя у сторін не склалось у зв'язку з несумісністю характерів. Сімейні стосунки постійно погіршувались. В результаті вищевказаного вони втратили почуття любові, дружби та взаємоповаги. Кожен з них живе своїм життям, не турбуючись проблемами один одного. Сторони подружніх стосунків не підтримують з лютого 2018 року. Примирення між ними неможливе, а подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить їх інтересам.
Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч.2 ст.104, ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
ОСОБА_2 , звертаючись до суду з даним позовом посилався на те, що з лютого 2018 року шлюбні стосунки між сторонами були припинені, він став проживати окремо та окремо вести господарство, і з цього часу стосунки вже не поновлювалися.
Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказувала на те, що вона не заперечує проти розірвання шлюбу, однак не погоджується з тим, що в мотивувальній частині рішення суд неправомірно зробив висновок про припинення подружніх стосунків між сторонами з лютого 2018 року, на підтвердження чого позивач не надав доказів.
Суд першої інстанції, встановивши, що сім'я фактично розпалась та зберегти її неможливо, оскільки збереження сім'ї призведе до порушення інтересів кожного з подружжя, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), а також враховуючи посилання позивача про те, що з лютого 2018 року сторони проживають окремо, задовольнив позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення неправомірно та безпідставно зробив висновок щодо припинення подружніх стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з лютого 2018 рокує безпідставними, оскільки ОСОБА_1 спростовуючи факт припинення шлюбних стосунків у лютому 2018 року не надала будь-яких доказів про те, що з лютого 2018 року дійсно шлюбні стосунки припинені не були.
Крім того, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
Також судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з апеляційною скаргою, не спростувала доводів позовних вимог ОСОБА_2 про те, що сторони не проживають разом з лютого 2018 року, також доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 не надала.
Також колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, ОСОБА_6 , представник ОСОБА_1 в судовому засіданні 23 листопада 2021 року під час судових дебатів вказала, що ОСОБА_1 не заперечує проти розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та просила задовольнити позовні вимоги, однак, щодо спростування позовних вимог про те, що сторони не проживають разом з лютого 2018 року представником під час судових дебатів суду заявлено не було (а.с. 205-206 т. 1).
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 10 лютого 2023 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк
______________________________________ Т.В. Цюра