Номер провадження: 11-кп/813/863/23
Справа № 496/1328/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
08.02.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в письмовому провадженні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Біляївського райсуду Одеської обл. від 01.02.2023 якою під час судового розгляду к/п №12022163250000036 від 27.01.2022 відносно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Канельська Попівка Жажківського р-ну Черкаської обл., громадянина України, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України, раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 01.04.2023
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваною ухвалою Біляївського райсуду Одеської обл. від 01.02.2023 було задоволено клопотання прокурора та був продовжений строк тримання під вартою до 01.04.2023 із утриманням в Державна установа "Одеський слідчий ізолятор" відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у к/п №12022163250000036 від 27.01.2022 із визначенням застави у розмірі 124 050 грн..
Обґрунтовуючи ухвалу, суд 1-ої інстанції вказував на те, що обвинувачений, не працевлаштований, не має законних джерел до існування, має погашену судимість, зареєстрований в іншій області, що у своїй сукупності свідчить про снування ризиків, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваною ухвалою, захисник ОСОБА_6 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій вказує на те, що ухвала суду є незаконною і необґрунтованою з таких підстав:
- ризики, заявлені стороною обвинувачення у клопотанні не доведені, фактично є припущенням, окрім того, ОСОБА_7 утримується під вартою тривалий час, а саме з 27.01.2022;
- в порушення вимог ст. 184 КПК України прокурором до клопотання не долучені будь-які матеріали, яким він обґрунтовує клопотання;
- обвинувачений має постійне місце проживання, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей;
- прокурором не наведено достатньо доказів для доведення причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого злочину та неможливості застосування до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу;
За таких обставин, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Біляївського райсуду Одеської обл. від 01.02.2023 та ухвалити нову ухвалу, якою застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 . Зменшити заставу до мінімального розміру.
В судове засідання апеляційного суду захисник та прокурор не з'явилися, направили на адресу суду клопотання про розгляд апеляційної скарги за їх відсутності, тому колегія суддів, керуючись вимогами ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд провести за відсутності учасників судового розгляду.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Біляївському райсуді Одеської області перебуває к/п №12022163250000036 від 27.01.2022 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду 1-ої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Таким чином, перевіряючи доводи захисника відносно того, що прокурором не надано доказів причетності обвинуваченого до інкримінованого злочину, колегія суддів наголошує, що апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Водночас, зважаючи на можливу міру покарання, яка може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винуватим, зокрема, у вигляді позбавлення на строк від 3 до 6 років, ту обставину, що обвинувачений не працевлаштований, постійного джерела доходів не має, раніше притягувався до відповідальності за вчинення корисливих злочинів, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки виходячи з цього є підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Більш того, апеляційний суд враховує, що на теперішній час на розгляді у Приморському райсуді м. Одеси перебувають кримінальні провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні аналогічного злочину, що свідчить про існування ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Також, враховуючи те, що остаточне рішення по справі відносно обвинуваченого ОСОБА_7 не прийнято та на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, не всі учасники судового розгляду допитані судом та не досліджені всі докази.
Що стосується посилання захисника відносно того, що обвинувачений має на утриманні двох неповнолітніх дітей, апеляційний суд зауважує, що матеріали, які надані апеляційному суду не містять підтвердження вказаним доводам.
Апеляційний суд звертає увагу на суперечності, які містяться в прохальній частині апеляційної скарги, зокрема захисник просить застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту і в той же час порушує питання про визначення мінімального розміру застави.
Так, колегія суддів враховує, що судом 1-ої інстанції у відповідності до приписів ст. 182 КК України була визначена застава у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що не перевищує встановлені КПК України межі, окрім того визначений судом розмір застави не є максимальним, є помірним для обвинуваченого, та достатньою мірою гарантує виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Перевіряючи доводи захисника відносно порушення прокурором вимог ст. 184 КПК України, колегія суддів зауважує, що незалежно від наявності клопотань відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України суд повинен вирішити питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого під вартою.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованого злочину, судом 1-ої інстанції прийняте обґрунтоване рішення, а стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 183, 370, 404, 405, 407, 409, 422, 532 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Біляївського райсуду Одеської області від 01.02.2023, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України, під час судового розгляду кримінального провадження, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 01.04.2023 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4