26 січня 2023 року
м. Харків
справа № 624/896/20
провадження №22-ц/818/199/23
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря: Сватенко Н.В.
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним)- ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 поданої її представником ОСОБА_3 на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 16 серпня 2022 року постановлене суддею Крапівки Т.В.,
08 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення боргу у розмірі 53858 гривень, 3% річних від простроченої суми за весь період прострочення грошового зобов'язання у розмірі 4245 гривень 20 копійок, а всього 58103 гривні 20 копійок.
Позов вмотивований тим, що 23.04.2018 між позивачем та відповідачем був укладений усний договір позики грошових коштів, за умовами якого позивач надав відповідачу у борг 53858 гривень, а відповідач зобов'язалась повернути взяті кошти в борг до 23.07.2018. Факт отримання у борг коштів та боргові зобов'язання підтверджуються письмовою розпискою відповідача. Ні у вказаний у розписці термін, ні до дня подання позовної заяви відповідач борг не повернула та не виконала свої боргові зобов'язання, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду.
15 березня 2021 року ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву про визнання усного договору позики грошових коштів, відповідно до розписки недійсним.
В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що вона в період з 17.10.2008 по 02.07.2018 працювала продавцем продуктових товарів у ФОП « ОСОБА_1 » за трудовим договором №20270800377 від 17.10.2008. Після проведення ревізії, а саме підрахунку товарів в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який знаходиться за адресою: с. Андріївка, Кегичівського району, Харківської області, вул. Центральна було взято до уваги і борговий зошит фізичних осіб, які брали товар у борг, а потім після отримання заробітної плати розраховувалися за отриманий товар. 23.04.2018 ОСОБА_4 створила тяжку психологічну, скандальну ситуацію, тому нею була написана розписка про отримання в борг грошових коштів. В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до неї та вимагав повернення грошових коштів відповідно до укладеного договору позики. Зазначила, що ніяких грошових коштів від ОСОБА_1 не отримувала, під час написання розписки вона перебувала в пригніченому психологічному стані та під моральним тиском позивача у справі, а тому просила визнати усним договір позики грошових коштів недійсним.
Рішенням Кечівського районного суду Харківської області від 16 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 борг у розмірі 53858 (п'ятдесят три тисячі вісімсот п'ятдесят вісім тисяч) гривень, три проценти річних від простроченої суми за весь період прострочення грошового зобов'язання у розмірі 4245 (чотири тисячі двісті сорок п'ять) гривень 20 копійок, а всього стягнути - 58103 (п'ятдесят вісім тисяч сто три) гривні 20 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок судового збору та 7600 (сім тисяч шістсот) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання усного договору позики грошових коштів, відповідно розписки недійсним відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Задовольнити її зустрічну позовну заяву у повному обсязі.
Зазначає, що боргова розписка написана нею під тиском, при закритих дверях, під примусом. Позивач не підтвердив факту наявності в нього наданих у борг коштів.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не отримувала грошові кошти у борг, не надано. Показання свідтків не можуть спростувати факт написання відповідачкою розписки. Крім того, показання вказаних свідків не узгоджуються одне з одним та не підтверджуються жодними об'єктивними даними. Крім того, свідок ОСОБА_5 також писала боргову розписку в цей же день, є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо стягнення суми боргу на користь ОСОБА_1 , з яким вона погодилась та як зазначила в судовому засіданні має намір виконати, шляхом погашення боргу. Доказів якіб свідчили про тиск чи інший вплив на відповідачку не надано.
Також суд не знайшов підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 оскільки остання його не довела.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 23.04.2018 між ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Красноградським РВ УМВС України в Харківській області 10.04.2001, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Кегичівським РВ УМВС України в Харківській області 09.12.2003, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) було укладено договір позики, що підтверджується розпискою наданою позивачем, відповідно до якого позивач передав, а відповідач, отримала кошти в борг в розмірі 53858 гривень та взяла на себе зобов'язання провернути кошти до 23.07.2018, що підтверджується матеріалами справи.
ОСОБА_2 кошти позивачу не повернула, тому ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України. Згідно з частиною першою цієї статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст.11 ЦК України).
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Наведене відповідає правовій природі реального договору, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 640 ЦК України (якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії).
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Частиною першою статті 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2022 у справі № 753/1349/20, від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц.
Статтею 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Цією статтею передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
Згідно із частиною першою ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст.610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених речовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася на його банківських рахунок.
Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором позики, в тому числі розписок або квитанцій про грошові перекази коштів, відповідач та її представник в ході судового розгляду не надали. Про факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позики свідчить також наявний у позикодавця оригінал боргового документу (розписки) від 23.04.2018.
Факт укладення договору позики, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення ним зобов'язання щодо їх повернення підтверджується матеріалами справи.
Зі змісту розписки від 23.04.2018 вбачається, що позикодавець виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику у борг грошові кошти в розмірі 53858 гривень.
Розписка від 23.04.2018 містить всі елементи договору позики, а саме дату її складання, отримання грошових коштів (в борг) в конкретно визначеній сумі та зобов'язання щодо їх повернення.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив первісний позов та стягнув з ОСОБА_2 заборгованість за борговою розпискою.
Судова колегія також погоджується з тим, що здійснений позивачем розрахунок заборгованості з урахуванням трьох процентів річних у розмірі 4245 гривень 20 є вірним, розрахованим відповідно до норм чинного законодавства на суму заборгованості, яка утворилась за відповідний період.
Щодо вимог зустрічної позовної заяви судова колегія зазначає наступне.
Звертаючись з зустрічним позовом про визнання недійсним договору позики, відповідач та її представник посилався на відсутність у неї статусу позичальника і відсутність між ними позикових правовідносин, які регулюються положеннями статей 1046-1050 ЦК України, зазначили, що розписка ОСОБА_2 була написана вимушено, під тиском позивача.
Так, в матеріалах справи міститься заява щодо звернення відповідача з цього приводу до правоохоронних органів, але з пояснень представника позивача, проти чого не заперечувала представник відповідача, вбачається, що на даний час кримінальне провадження закрито з підстав відсутності складу кримінального правопорушення.
Також, представником відповідача - адвокатом Каніщевою В.С. заявлялося клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, але в подальшому в судовому засіданні остання відмовилась від розгляду даного клопотання. Інших клопотань заявлено не було.
Судова колегія вважає, що ОСОБА_2 не довела факту неотримання грошових коштів у борг.
В супереч вимог ст.ст.12,81 ЦПК України доказів на підтвердження доводів позовної заяви та апеляційної скарги про примус та тиск на неї з боку відповідача не надано.
Також, ОСОБА_2 не надано доказів фіктивності договору позики.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 поданої її представником ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 16 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2023 року.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук