ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01 лютого 2023 року м. ОдесаСправа № 923/1424/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Аленіна О.Ю., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання Земляк А.В.,
за участю представників:
від прокуратури - Наумова Т.О.,
від Державного агентства меліорації та рибного господарства України - участі не брали,
від Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" - Тинів І.Д.,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗІС ЕНЕРДЖИ" - Лобода І.О.,
розглянувши апеляційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021, прийняте суддею Пригузою П.Д., м. Херсон, повний текст складено 26.05.2021,
у справі №923/1424/20
за позовом: першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗІС ЕНЕРДЖИ"
про припинення права власності та повернення майна
У грудні 2020 р. перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД", в якому просив припинити право приватної власності відповідача на будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м (реєстраційний номер майна: 25779658) та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу (реєстраційний номер майна: 25498340), а також повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м вартістю 315244,80 грн та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу вартістю 1144695,60 грн (загальною вартістю 1459940,40 грн), отримані Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" за договорами купівлі-продажу, укладеними 24.11.2008 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю вибуття вищенаведеного спірного майна (будівлі насосної станції з устаткуванням та гідроспоруд ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу) з державної власності у приватну власність Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД", оскільки вказане майно не підлягало приватизації.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 04.01.2021 відкрито провадження у справі №923/1424/20.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021 у справі №923/1424/20 (суддя Пригуза П.Д.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення мотивоване недоведеністю прокурором наявності правових підстав для припинення права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" на спірне майно та повернення цього майна у державну власність, а також неправильністю обраних прокурором способів захисту.
Не погодившись з прийнятим рішенням, перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021 у справі №923/1424/20 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що позовні вимоги прокурора у даній справі були заявлені з урахуванням того, що спірне майно є майном, яке не підлягає приватизації і в силу закону не вибуває з державної власності, у той час як правочини щодо такого майна є нікчемними і їх визнання недійсними у судовому порядку не вимагається, а тому, за твердженням апелянта, заявлені ним в інтересах титульного власника вимоги про припинення права власності та повернення майна виступають належними способами захисту, адже застосування останніх за відсутності будь-яких інших вимог є достатнім для поновлення права власності держави у відповідному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 19.08.2021 (вх.№6517/21 від 19.08.2021) Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД", посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити апеляційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зокрема, відповідач зауважує на тому, що адресована йому позовна вимога прокуратури про повернення спірного майна (будівлі насосної станції з устаткуванням та гідроспоруд ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу) у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України вже була розглянута по суті в межах іншої судової справи, між тим, не зважаючи на наявність відповідного чинного судового рішення, яке набрало законної сили, прокурор в межах даної справи повторно звернувся з аналогічною вимогою, яка випливає з тих самих правовідносин, що є неприпустимим в силу процесуального закону. Крім того, відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" не лише юридично, але й фактично володіє, користується та розпоряджається спірним майном протягом 12-ти років, при цьому зареєстроване у встановленому законом порядку право приватної власності останнього не є припиненим, у той час як прокурор не надав до суду доказів володіння державою цим майном, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для обрання такого способу захисту як негаторний позов.
23.12.2021 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗІС ЕНЕРДЖИ" надійшли письмові пояснення №23-12-2021 від 23.12.2021 (вх.№2658/21/Д9 від 23.12.2021), в яких останнє просить залишити без змін рішення Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021 у справі №923/1424/20. У даних письмових поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗІС ЕНЕРДЖИ", як іпотекодержатель спірного майна, посилається на неправильність обраних прокурором способів захисту та неправомірність повторного звернення з вимогою про повернення майна, що вже була розглянута по суті у відповідному рішенні суду, яке набрало законної сили, є чинним та було ухвалено з результатами вирішення між сторонами спору в межах іншої справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Мишкіної М.А., суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В. від 19.07.2021 за апеляційною скаргою першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021 у справі №923/1424/20 відкрито апеляційне провадження та призначено дану справу до розгляду на 14.09.2021 о 10:00.
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 було відкладено розгляд справи №923/1424/20 на 07.10.2021 о 10:00.
Між тим судове засідання у справі №923/1424/20, призначене на 07.10.2021 о 10:00, не відбулось у зв'язку із перебуванням головуючого судді Мишкіної М.А. з 05.10.2021 по 08.10.2021 у відпустці, а тому ухвалою суду від 11.10.2021 розгляд даної справи призначено на 26.10.2021 о 10:45.
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 у судовому засіданні у справі №923/1424/20 було оголошено перерву до 12:00 год 09.11.2021.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 залучено до участі у справі №923/1424/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗІС ЕНЕРДЖИ" та відкладено розгляд цієї справи на 01.12.2021 о 10:00, а в подальшому ухвалою суду від 01.12.2021 відкладено розгляд даної справи на 23.12.2021 о 14:30.
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2021 у судовому засіданні у справі №923/1424/20 було оголошено перерву до 15:00 год 01.02.2022.
Проте, судове засідання, призначене на 01.02.2022 о 15:00, не відбулось у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Лавриненко Л.В. з 24.01.2022 по 02.02.2022 та перебуванням головуючого судді Мишкіної М.А. з 01.02.2022 по 04.02.2022 включно у відпустці.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд справи №923/1424/20 призначено на 22.02.2022 о 10:00.
Однак, у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку з 17.02.2022, судове засідання у справі №923/1424/20, призначене на 22.02.2022 о 10:00, не відбулося.
З огляду на звільнення судді Мишкіної М.А. у відставку, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №923/1424/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду для апеляційного розгляду справи №923/1424/20 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Аленіна О.Ю., Лавриненко Л.В.
В подальшому, беручи до уваги перебування судді Лавриненко Л.В. у відпустці, на підставі відповідного розпорядження керівника апарату суду було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №923/1424/20.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду для апеляційного розгляду справи №923/1424/20 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Аленіна О.Ю., Поліщук Л.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2022 у визначеному складі суддів прийнято справу №923/1424/20 до свого провадження та, з огляду на введення в Україні воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації, вирішено про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021 у справі №923/1424/20 повідомити додатково.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2022 вирішено розглянути апеляційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021 у справі №923/1424/20 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, а також призначено дану справу до розгляду на 28.09.2022 о 10:30.
Протокольною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2022 було відкладено розгляд справи №923/1424/20 на 09.11.2022 о 10:00.
Між тим, проведення вищенаведеного судового засідання 09.11.2022 о 10:00 було унеможливлене з огляду на направлення суддів Таран С.В. та Аленіна О.Ю. відповідно до наказу Голови Південно-західного апеляційного господарського суду №233-к від 26.10.2022 для участі у підготовці суддів апеляційних господарських суддів, яка проходила у період з 07.11.2022 по 11.11.2022, у зв'язку з чим ухвалою суду від 31.10.2022 було призначено справу №923/1424/20 до розгляду на 23.11.2022 о 10:00.
Проте, у зв'язку з відсутністю в Південно-західному апеляційному господарському суді електроенергії, зумовленою проведенням в місті Одеса екстрених відключень з метою збалансування енергосистеми та уникнення аварій на обладнанні, судове засідання у справі №923/1424/20, призначене на 23.11.2022 о 10:00, не відбулося, про що складено відповідну довідку.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 призначено розгляд справи №923/1424/20 на 19.12.2022 об 11:00.
З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні у справі №923/1424/20, яке відбулося 19.12.2022, шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 10:30 год 01.02.2023.
У судовому засіданні 01.02.2023, проведеному в режимі відеоконференції, представник прокуратури апеляційну скаргу підтримав; представники Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗІС ЕНЕРДЖИ" висловили заперечення проти її задоволення; представник Державного агентства меліорації та рибного господарства України участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи.
Державне агентство меліорації та рибного господарства України своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників прокуратури, Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕНЕЗІС ЕНЕРДЖИ", обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Херсонської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 24.11.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області ("Продавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гемма ЛТД" ("Покупець") було укладено та нотаріально посвідчено наступні договори:
-договір купівлі-продажу об'єкта групи А - "Будівля насосної станції з устаткуванням пощею 114,3 кв.м Збур'ївського рибгоспу" шляхом викупу орендарем, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця вказаний об'єкт за адресою: Херсонська обл., Голопристанський р-н, с. Стара Збур'ївка, що знаходяться на балансі Державного підприємства "Укрриба", не увійшов до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Херсонрибгосп" під час приватизації та залишився в державній власності, а Покупець зобов'язується прийняти об'єкти та сплатити за нього 315244,80 грн;
-договір купівлі-продажу об'єкта групи А - "Гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу" шляхом викупу орендарем, за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця вказаний об'єкт за адресою: Херсонська обл., Голопристанський р-н, с. Стара Збур'ївка, що знаходяться на балансі Державного підприємства "Укрриба", не увійшов до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Херсонрибгосп" під час приватизації та залишився в державній власності, а Покупець зобов'язується прийняти об'єкти та сплатити за нього 1144695,60 грн.
В подальшому Херсонським державним бюро технічної інвентаризації було проведено державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" на вищенаведені будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м (реєстраційний номер майна: 25498340) та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу (реєстраційний номер майна: 25779658), що підтверджується витягами з Реєстру прав власності на нерухоме майно (т.І а.с.54-59).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2018 у справі №910/390/17, яке набрало законної сили та є чинним, відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД", Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного підприємства "Укрриба" про визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 04.07.2008 №775 "Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації" в частині включення до цього переліку будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу; про визнання недійсними договору купівлі-продажу шляхом викупу будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м Збур'ївського рибгоспу та договору купівлі-продажу шляхом викупу гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу, укладених 24.11.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гемма ЛТД", а також про вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" та повернення у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України вищенаведених будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу.
Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що спірне майно було передано Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" на підставі відповідних актів приймання-передачі.
У матеріалах справи також містяться докази досудового з'ясування Херсонською обласною прокуратурою наявності підстав для представництва і захисту інтересів держави в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України у спірних правовідносинах, зокрема, матеріали листування між прокуратурою та позивачем.
Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про припинення права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" на будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу, а також про повернення вказаного майна у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на недоведеність прокурором наявності правових підстав для припинення права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" на спірне майно та повернення цього майна у державну власність, а також на неправильність обраних прокурором способів захисту.
Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Херсонської області про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.
У статті 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За умовами частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Колегією суддів враховується, що у рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи №1604(2003) від 27.05.2003 "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятої 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Європейський суд з прав людини у низці справ роз'яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції").
Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статті 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії").
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії").
Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Отже, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).
Визначальним для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) №3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Особливість суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних, їх майже не можливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен за чинної Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Частиною третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).
Особливість сучасного конституційного статусу прокурора в суді, деталізованого в процесуальних кодексах та Законі України "Про прокуратуру", полягає у тому, що представництво прокурором інтересів держави у суді носить допоміжний характер, оскільки основну роль у цьому процесі мають відігравати профільні суб'єкти владних повноважень, які повинні самостійно звертатимуться до суду. Такий підхід до визначення ролі прокурора у сфері представництва інтересів держави у суді було закладено у Перехідних положеннях Конституції України 1996 року та в подальшому втілено в життя з урахуванням досвіду функціонування прокуратури в європейських державах, стандартів Ради Європи, а також висновків та рекомендацій, які надавалися Венеціанською Комісією щодо законопроектів про реформування прокуратури України.
Таким чином, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування або інші суб'єкти владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах), а не прокурор, між тим для того щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. У кожному випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що чинне законодавство України, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", фактично наділяє прокурора правом в окремих випадках здійснювати захист інтересів держави, звертаючись до суду з відповідними позовами в інтересах останньої виключно в особі компетентних суб'єктів владних повноважень.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Вказана правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18 та від 06.08.2019 у справі №912/2529/18.
Водночас суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен встановлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Отже, прокурор, подаючи позов, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Відповідно до Положення про Державне агентство меліорації та рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №895 від 30.09.2015, Державне агентство меліорації та рибного господарства України (Держрибагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об'єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем. Відповідно до покладених на нього завдань Держрибагентство виконує в межах повноважень, зокрема, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, беручи до уваги факт не звернення Державним агентством меліорації та рибного господарства України до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та забезпечив захист інтересів держави, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прокурором підтверджено дотримання умов та наявність підстав для представництва і захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини, при цьому жодних заперечень щодо відсутності зазначених підстав учасниками справи не наведено. Крім того, додані до позовної заяви матеріали листування між Херсонською обласною прокуратурою та позивачем підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Колегія суддів враховує, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі №910/6642/18 судом касаційної інстанції викладено висновок про стадійність захисту права, зокрема, вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
В силу приписів статті 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно.
Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У статті 318 Цивільного кодексу України закріплено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
За умовами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" набуло право власності на спірне майно на підставі договорів купівлі-продажу б/н від 24.11.2008, укладених з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області після прийняття Фондом державного майна України наказу №775 від 04.07.2008 про включення до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м та гідроспоруд ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу, що орендувалися відповідачем.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами цього правочину, повинні безперешкодно реалізовуватись, а прийняті обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19.
Таким чином, до спростування презумпції правомірності вищенаведених договорів купівлі-продажу б/н від 24.11.2008 у апеляційного господарського суду відсутні правові підстави не враховувати зазначені правочини, за умовами яких відповідач набув право приватної власності на спірне майно. Крім того, докази визнання наказу Фонду державного майна України №775 від 04.07.2008 недійсним, незаконним, протиправним або нечинним, як і докази скасування останнього у матеріалах справи також відсутні.
За умовами частин другої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Доводи апелянта про те, що зазначені вище договори купівлі-продажу б/н від 24.11.2008 є нікчемними, у зв'язку з чим визнання їх недійсними у судовому порядку не вимагається, Південно-західним апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки невідповідність договорів купівлі-продажу приватизаційному законодавству виступає підставою для визнання таких договорів недійсними, тобто вказані правочини виступають оспорюваними, а не нікчемними.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 14.03.2018 у справі №910/390/17.
Посилання прокурора на те, що незаконність наказу Фонду державного майна України №775 від 04.07.2008 та договорів купівлі-продажу б/н від 24.11.2008, укладених між відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області, встановлена чинним рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2018 у справі №910/390/17, колегією суддів до уваги не приймаються, адже, по-перше, в силу частини п'ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду, тобто преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; по-друге, зазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 23.08.2018 у справі №910/390/17 повністю відмовлено у задоволенні позову прокурора про визнання вказаного наказу незаконним, а договорів купівлі-продажу - недійсними.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що у рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі").
Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів недійсності правочинів, які стали правовими підставами набуття відповідачем права приватної власності на спірні будівлю насосної станції з устаткуванням та гідроспоруди ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у даній справі.
Щодо обраного прокурором способу захисту колегія суддів зазначає наступне.
Звертаючись з позовом у даній справі, прокурор зазначив про те, що протиправне зайняття спірного майна відповідачем необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави в особі Державного агентства меліорації та рибного господарства України, у зв'язку з чим позов у даній справі є негаторним.
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних нежитлових приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).
Отже, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов'язаних із позбавленням його володіння майном.
Південно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 Цивільного кодексу України, зокрема набуває й право володіння. Отже, з огляду на специфіку речей в обороті, володіння рухомими й нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджено, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Як зазначалося вище, за відповідачем було проведено державну реєстрацію права приватної власності на спірне нерухоме майно, у зв'язку з чим саме Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" є володільцем вказаного майна у розумінні чинного законодаства, що, в свою чергу, виключає можливість застосування у спірних правовідносинах такого способу захисту як негаторний позов, пред'являти який може виключно володіючий власник.
За таких обставин, прокурор, стверджуючи про неправомірність вибуття спірного майна з власності держави у приватну власність, мав звернутися з віндикаційним позовом, предметом якого виступає вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Між тим, зазначаючи про подання негаторного позову, прокурор фактично прагне уникнути розповсюдження на його позовні вимоги позовної давності, пропуск якої став підставою для відмови у задоволенні позову в межах розгляду справи №910/390/17, адже негаторний позов може бути поданий протягом всього часу існування відповідного правопорушення.
Крім того, у позовній заяві прокурором зазначено, шо запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за відповідачем права приватної власності на спірне майно є перешкодою у реалізації державою речових прав на вказане майно, що стало підставою для заявлення позовної вимоги про припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" на вказане майно.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, регламентовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до абзаців 1-3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній з 16.01.2020 по 26.07.2022) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у редакції, яка діяла як на час звернення прокурора до суду з позовом у даній справі, так і станом на час постановлення оскаржуваного рішення суду першої інстанції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. Поряд з цим, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Проте, спрямовуючи позов фактично на припинення державної реєстрації права власності на спірне майно, проведеної за відповідачем, прокурор при цьому не заявляє вимог про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або про скасування державної реєстрації прав, натомість обмежується лише вимогою про припинення права власності відповідача, яка в контексті статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без одночасного заявлення однієї з перелічених вище вимог не може вважатися належним та ефективним способом захисту.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у чинній редакції відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про неналежність обраних позивачем способів захисту у даній справі, що може вважатися самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Посилання відповідача на те, що адресована йому позовна вимога про повернення спірного майна вже була розглянута по суті в межах іншої судової справи, проте прокурор в межах даної справи повторно звернувся з аналогічною вимогою, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки у справі №910/390/17 було заявлено вимогу про вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" спірних будівлі насосної станції з устаткуванням і гідроспоруд ставкового господарства Збур'ївського рибгоспу та їх повернення у державну власність, яка була похідною від вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та передбачалася в якості застосування наслідків недійсності правочинів, у той час як у цій справі вимога про повернення вказаного майна у державну власність (без його попереднього вилучення) була заявлена з інших підстав, зокрема, у зв'язку з тим, що спірне майно обмежене в оборотоздатності та не може перебувати у приватній власності, відтак зазначені позовні вимоги не можна вважати тотожними.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Херсонської області норм права при ухваленні рішення від 24.05.2021 у справі №923/1424/20 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 24.05.2021 у справі №923/1424/20 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Херсонську обласну прокуратуру.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови, з огляду на відсутність в Південно-західному апеляційному господарському суді електроенергії, зумовлену проведенням в місті Одеса екстрених відключень з метою збалансування енергосистеми та уникнення аварій на обладнанні, складено та підписано 07.02.2023.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя Л.В. Поліщук