ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
30 січня 2023 року м. ОдесаСправа № 922/3214/20
Південно-західного апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” - адвокат Савицька О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “ЕВРОТРАНССТРОЙ”
на рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2022
по справі №922/3214/20
за позовом Приватного підприємства “АЯКС”
до Приватного підприємства “ЕВРОТРАНССТРОЙ”
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “СІЛЬПО-ФУД”
про стягнення 247 793,37 грн
У листопаді 2020 Приватне підприємство “АЯКС” (далі - ПП “АЯКС”) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача Приватного підприємства “ЕВРОТРАНССТРОЙ” (далі - ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ”) про стягнення 247 793,37 грн.
Позов обґрунтований неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору, зокрема несвоєчасним внесенням передоплати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.10.2020 матеріали позовної заяви були передані за підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.06.2022 позов задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства “ЕВРОТРАНССТРОЙ” на користь Приватного підприємства “АЯКС” основний борг в сумі 209 404 грн 76 коп, пеню в сумі 25 527 грн, 3% річних в розмірі 4 114 грн, інфляційні витрати в сумі 3 999 грн 84 коп та судовий збір в сумі 3 645 грн 68 коп, в решті позовних вимог відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач свої зобов'язання за договором, які полягали в здійснені робіт по монтажу систем протипожежного захисту виконав в повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема Актами.
За твердженням суду першої інстанції, по факту виконання робіт, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату вартості виконаних робіт №263 від 28.10.2019р. в сумі 209 404,76грн., яка склалась з залишку несплаченої відповідно до п.п. 3.3.1 передоплати в розмірі 604,76грн. та решти, суми в розмірі 208 800,00 грн., що передбачено п.п. 3.3.2 договору. Разом з тим, як відзначеного судом першої інстанції відповідач свого обов'язку щодо оплати вартості виконаних робіт не здійснив.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором за договором в сумі 209 404,76 грн підлягає задоволення.
Щодо заявленої до стягнення з відповідача пені, місцевий господарський суд здійснивши перерахунок пені за допомогою системи “Ліга Закон” за період з 05.11.2019 по 05.05.2020, встановив, що загальна сума пені яка підлягає задоволенню становить 25 527 грн, що зумовило часткове задоволення позовних вимог в цій частині.
Також дослідивши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань та інфляційних витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, що стало підставою для задоволення цих вимог у повному обсязі.
Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернулось ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2022 у цій справі в частині задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовити.
На переконання скаржника, при винесенні рішення мали місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи внаслідок їх неправильної оцінки; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Так, за твердженням апелянта, укладений між ПП «АЯКС» (Виконавець) та ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» (Замовник) Договір за своєю правовою природою є договором субпідряду, оскільки раніше, 25.04.2018 між ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (Замовник) та ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» (Генеральний підрядник) було укладено договір № 25/04-18 будівельного підряду на виконання комплексу робіт «під ключ». В межах даного договору будівельного підряду роботи монтажу систем протипожежного захисту відповідачем виконані не були, ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» у відповідача зазначені роботи не приймало, що підтверджується підписаними між сторонами Актами виконаних робіт, в яких ці роботи відсутні.
ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» стверджує, що направило на адресу ПП «АЯКС» лист від 08.07.2019, згідно з яким з часу отримання оплати ПП «АЯКС» не було здійснено жодних дій, які свідчать про виконання останнім своїх договірних зобов'язань. У зв'язку із повним невиконанням ПП «АЯКС» своїх зобов'язань з виконання робіт на об'єкті, ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» вважав недоцільним подальшу співпрацю за цим договором та повідомляв про розірвання його в односторонньому порядку і вимагав повернення отриманих грошових коштів.
Втім, як стверджує скаржник, бухгалтер ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» Каратанас Н.В., не маючи на те повноважень, підписала Акт наданих послуг за договором укладеним з позивачем та поставила печатку ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» «Для документів №2», яка не використовувалась підприємством з метою засвідчення підпису директора.
Зазначені факти, за твердженням апелянта, з'ясувалися підприємством у січні 2021 року, вже після звільнення директора Бєлозарчука І.С., та після отримання відповідачем позову, до якого позивачем було додано копію Акту надання послуг.
Апелянт також вважає, що всупереч встановленому судом, ПП «Аякс» не виконувало роботи з монтажу систем протипожежного захисту, що підтверджується листом наданим Замовником робіт ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» на виконання ухвали суду від 07.06.2021, згідно з яким роботи з монтажу систем протипожежного захисту на об'єкті виконало на підставі договору будівельного підряду ТОВ «ОАЗІС».
Акт № 1 від 26.12.2018 підтвердження відповідності систем протипожежного захисту на об'єкті, як стверджує апелянт, не підписаний існуючим на той час директором ПП «Евротрансстрой» Білоус С.В., не містить посилання на договір, на підставі якого роботи були виконані позивачем, не містить переліку та вартості виконаних позивачем робіт. Отже, цей Акт жодним чином не підтверджує виконання робіт позивачем на підставі договору, укладеного з відповідачем, а підтверджує виключно відповідність систем протипожежного захисту на об'єкті, до яких відповідач не має відношення, оскільки Акт директором відповідача не підписано.
На переконання скаржника, Акт наданих послуг від 28.10.2019 не містить інформацію про види, обсяги виконаних робіт з обґрунтуванням вартості та підтвердженням витрат матеріальних ресурсів. До того ж, п. 4.2 Договору визначено, що після виконання робіт та їх передачі Замовнику сторони складають двосторонній Акт прийому-передачі виконаних робіт, а складання Акту наданих послуг договором не передбачено.
Посилаючись на «Правила визначення вартості будівництва» скаржник зазначає, що позивач не надав будь-яких первинних документів (у тому числі договори з постачальниками обладнання, рахунки, накладні на придбання матеріалів (обладнання), паспорти, сертифікати на обладнання, акти прихованих робіт, журнал виконання робіт і т.ін. на підтвердження фактичного виконання робіт.
Таким чином, як вважає скаржник, Акт наданих послуг від 28.10.2019 не відповідає вимогам до первинного документу, отже первинним документом не являється, та не підтверджує виконання позивачем робіт по договору.
Апелянт також стверджує, що директор ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» Бєлозарчук І.С. Акт наданих послуг від 28.10.2019 не підписував. Бухгалтеру підприємства директор повноваження на підписання Акту наданих послуг не надавав.
Окрім того, за твердженням апелянта, печатка на Акті була поставлена без відома керівника (іншої відповідальної особи) замовника бухгалтером підприємства (яка лише зберігає печатку та не має повноважень на вчинення дій від імені підприємства), а тому такий акт не має юридичної сили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №922/3214/20 за апеляційною скаргою Приватного підприємства “ЕВРОТРАНССТРОЙ” на рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2022 та призначено справу до розгляду на 15.09.2022.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Поліщук Л.В., судове засідання 14.09.2022 у справі №922/3214/20 не відбулось.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 повідомлено учасників справи про розгляд справи №922/3214/20 - 20.10.2022.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 розгляд справи №922/3214/20 за апеляційною скаргою Приватного підприємства “ЕВРОТРАНССТРОЙ” на рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2022 було відкладено на 23.11.2022.
У зв'язку з екстреним відключенням електроенергії у м. Одеса та у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду судове засідання 23.11.2022 у справі №922/3214/20 не відбулось.
З огляду на що, ухвалою суду апеляційної інстанції від 30.11.2022 повідомлено учасників справи про розгляд справи №922/3214/20 - 22.12.2022.
У зв'язку з оголошенням на території Одеської області повітряної тривоги судове засідання призначене на 22.12.2022 у справі №922/3214/20 не відбулось.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2022 повідомлено учасників справи про розгляд справи №922/3214/20 - 30.01.2023.
Судом апеляційної інстанції отримано клопотання ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи в якому відповідач просить:
- поновити ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” пропущений з поважних причин строк на заявлення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи;
- призначити у справі № 922/3214/20 судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручити спеціалізованій експертній установі - Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз, покласти обов'язок оплати за експертизу на заявника ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ”;
- на вирішення експерта поставити наступне питання: чи виконано підпис від імені директора Бєлозарчука Ігоря Сергійовича в Акті наданих послуг №261 від 28.10.2019 ОСОБА_1 ?
В обґрунтування даного клопотання ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” зазначає, що протягом розгляду справи відповідач заперечував той факт, що Акт наданих послуг № 261 від 28.10.2019 року є доказом фактичного виконання позивачем робіт, оскільки директор ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” Бєлозарчук Ігор Сергійович вказаний Акт наданих послуг не підписував, печатку на ньому не проставляв.
Підпис на Акті, як стверджує відповідач, виконаний бухгалтером ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» Каратанас Н.В., що відповідач доводив нотаріальною заявою свідка, однак директор не надавав повноваження бухгалтеру на підписання відповідного Акту.
За твердженням відповідача, протягом розгляду справи судом першої інстанції ним не було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з питання, чи було виконано підпис на Акті директором Белозарчуком І.С., оскільки в період розгляду справи судом він не працював в ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» та зв'язок з ним було втрачено, а тому була об'єктивно відсутня можливість отримання та надання необхідних експерту для проведення експертизи зразків підпису.
Проте, як стверджує відповідач, у червні 2022 року колишній директор Бєлозарчук І.С. вийшов на зв'язок із ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ», який наразі має можливість забезпечити явку Белозарчука І.С. та надання необхідних документів та зразків підпису для проведення судової почеркознавчої експертизи.
До суду апеляційної інстанції надійшли заперечення ПП “АЯКС” на клопотання ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» про призначення судової почеркознавчої експертизи в яких позивач просить відмовити у задоволені клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.
В обґрунтування своїх заперечень ПП “АЯКС” зазначає, що у даному випадку потреби у спеціальних знаннях немає, оскільки не підписання акту наданих послуг не спростовує інших доказів виконання робіт та обставин справи, що надані у матеріалах справи та прийняті судом першої інстанції.
За твердженням ПП “АЯКС”, відповідач надіслав позивачеві підписаний акт надання послуг акт надання послуг №261 від 28 жовтня 2019 у відповідності до якого замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Даний Акт, за твердженням позивача, підписаний директором ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» Белозарчуком І.С. 28 жовтня 2019 року, та жодного листа щодо відкликання цього акту або помилковості його підписання до позивача не надходило.
Позивач також відзначає, що стверджуючи про невиконання робіт ПП “АЯКС” робіт, відповідач не надав жодних заперечень чи відмови від рахунку, відповіді на претензії, претензії щодо повернення грошових коштів, тощо.
З приводу заявленого відповідачем клопотання про поновлення строку на звернення із клопотанням про призначення судової експертизи, позивач зазначає, що скаржником не було надано доказів на підтвердження неможливості звернення до директора ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» Белозарчуком І.С. з приводу отримання зразків підписів, задля проведення експертизи, під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Наголошує позивач й на тому, що у порушення приписів ст. 74 ГПК України, ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин неможливості подання клопотання про призначення експертизи у суді першої інстанції.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості надати суду висновок експерта, складений на його замовлення, в строк встановлений процесуальними нормами для подання доказів.
Розглянувши під час судового засідання від 30.01.2023 вищевказане клопотання ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів дійшла висновку про залишення його без розгляду, з огляду на таке.
За приписами ст.98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
У відповідності до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Колегія суддів враховує, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Згідно з приписами ст.169 Господарського процесуального кодексу України, заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (ст.270 ГПК України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача. Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2 ст.267 ГПК України).
Отже, законодавцем встановлено імперативні приписи, які зобов'язують апелянта подавати будь-які клопотання, у тому числі про призначення судової експертизи, саме разом з апеляційною скаргою у строки, обчислення яких пов'язується із поданням такої скарги.
Так колегія суддів зазначає, що скаржником клопотання про призначення експертизи разом з апеляційною скаргою не подавалося, а тому суд апеляційної інстанції у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду дане питання не вирішувалось. Відтак, апелянтом клопотання про призначення експертизи заявлено після закінчення процесуального строку.
Згідно з приписами ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
В свою чергу, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст. 119 ГПК України).
Так, за твердженням апелянта, неможливість подання клопотання про призначення експертизи у законодавчо визначені строки обґрунтована тим, що в період розгляду справи судом колишній директор Бєлозарчук І.С. не працював в ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» та зв'язок з ним було втрачено, а тому була об'єктивно відсутня можливість отримання та надання необхідних експерту для проведення експертизи зразків підпису.
Як стверджує відповідач, у червні 2022 року колишній директор Бєлозарчук І.С. вийшов на зв'язок із ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» та наразі підприємство має можливість забезпечити явку Белозарчука І.С. та надання необхідних документів та зразків підпису для проведення судової почеркознавчої експертизи.
Однак, на переконання колегії суддів наведені відповідачем обставини не є поважними та такими, що об'єктивно не залежали від ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ», оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження власних доводів, зокрема щодо неможливості отримання зразків підписів колишнього директора підприємства задля проведення експертизи.
Судова колегія також відзначає, що за твердженням ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» колишній директор Бєлозарчук І.С. вийшов на зв'язок із підприємством у червні 2022 року.
З апеляційною скаргою ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» звернулось до суду апеляційної інстанції 28.06.2022.
Тобто, виходячи із доводів апелянта, останній не був позбавлений можливості надати клопотання про призначення судової експертизи разом з апеляційною скаргою, ознак таких дій не вчинив, а звернувся із клопотанням про призначення судової експертизи лише 25.08.2022.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що своєчасне подання клопотання про призначення експертизи залежало виключно від волі скаржника, а тому суд не вбачає підстав для поновлення строку на звернення із таким клопотанням до суду апеляційної інстанції.
Слід також відзначити, що за приписами ст. 98 ГПК України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
Враховуючи наведені законодавчі приписи, колегія суддів вважає, що скаржник не був позбавлений можливості надати до суду висновок експерта виконаний на замовлення ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ», зокрема, з тих питань, які підприємство порушує у клопотанні про призначення судової експертизи.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про залишення клопотання ПП «ЕВРОТРАНССТРОЙ» про призначення по справу судової експертизи без розгляду.
Під час судового засіданні від 30.01.2023 представник скаржника підтримав вимоги за апеляційною скаргою на наполягав на її задоволенні.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак у власній заяві по суті справи просив розглядати справу за відсутності свого представника.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 14.09.2018 між ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” (Замовник) та ПП “АЯКС” було укладено договір №183/2018 за умовами якого, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати наступні роботи на об'єкті “Реконструкція нежитлової будівлі торгівельного центру під влаштування магазину продовольчих та непродовольчих товарів”, розташованого за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, 167/1”, а саме: роботи монтажу систем протипожежного захисту (система пожежної сигналізації, оповіщення про пожежу та управлінням евакюуванням людей, систему передавання тривожних сповіщень, протидимного захисту), а Замовник зобов'язується в порядку на умовах, передбачених цим Договором, прийняти та оплатити роботи Виконавця (п.1.1 договору).
Термін виконання робіт - з моменту здійснення Замовником передплати згідно п.п. 3.2.1. п. 3.2. Договору до “26” березня 2019 року (п.1.2 договору).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що Виконавець зобов'язаний: в повному обсязі і з високою якістю та в передбачений п. 1.2. Договору термін виконати роботи, зазначені у п. 1.1.Договору; забезпечувати виконання робіт відповідно до умов Договору та чинного законодавства України, в т.ч. але не обмежуючись: правил пожежної безпеки, охорони праці, техніки безпеки, вимог щодо захисту навколишнього середовища, а Замовник зобов'язаний: сплатити Виконавцю ціну робіт за Договором згідно п. 3.1. Договору в порядку, передбаченому п. 3.2. Договору (п.2.2 договору).
Розділом 3 договору передбачено ціна робіт та порядок взаєморозрахунків. Так, пунктом 3.1 Договору встановлено, що ціна робіт за цим договором згідно протоколу узгодження Договірної ціни, що є невід'ємною частиною даного Договору, складає 568 800,00 гри. (п'ятсот шістдесят вісім тисяч вісімсот гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ 20% складає 94 800,00 грн. (дев'яносто чотири тисячі вісімсот гривень 00 копійок). Вказана ціна Договору є фіксованою і не підлягає збільшенню Виконавцем в односторонньому порядку. Оплата робіт Виконавцем за цим договором проводиться Замовником наступним чином: Передплата в розмірі 360 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 60000.00 грн. має бути сплачена Замовником протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня укладення Сторонами цього Договору(п.п.3.3.1, п.3.2 договору); Решта, а саме 208 800,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 34 800,00 грн. має бути сплачена Замовником протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт за цим Договором (п.п. 3.3.2, п.3.2 договору).
Відповідно до п.4.3 договору, після виконання робіт та їх передачі Замовнику Сторони складають двосторонній Акт прийому-передачі виконаних робіт.
Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання від Виконавця Акту прийому-передачі виконаних робіт зобов'язаний підписати його або надати (направити) Виконавцю письмову обґрунтовану відмову. У разі відсутності відмови від підписання Акту прийому-передачі виконаних робіт, роботи вважаються виконаними належним чином (п.4.4 договору).
Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що свої зобов'язання за договором виконав належним чином з моменту підписання договору 14.09.2018 до моменту фактичного виконання умов договору - 28.10.2019.
Так, за твердженням позивача, після фактичного виконання умов договору, уповноважені особи ПП “АЯКС” та ПП“ЕВРОТРАНССТРОЙ” підписали: акт надання послуг №261 від 28 жовтня 2019 на суму 568 800,00 грн., в т.ч. ПДВ 94 800,00 грн.
За посиланнями позивача, відповідач вносив передоплату поетапно та не в повному обсязі, що потягнуло за собою порушення строків виконання договору, так відповідач сплатив передоплату 13.09.2018 відповідно до платіжного доручення №287380 від 13.09.2018 у розмірі 139395,24 грн.; 08.11.2018 р. відповідно до платіжного доручення №8 від 08.11.2018р. у розмірі 170 000,00 грн.; 12.12.2019р. відповідно до платіжного доручення №109 від 12.12.2018р. у розмірі 50 000,00 грн.
Після чого відповідач надіслав на адресу позивача лист №83 від 08.07.2019 та вимагав повернути 220 000,00 грн та розірвати договір.
У відповідь на вищенаведений лист, ПП “АЯКС” надало відповідь від 13.08.2019, у якій зазначило, що термін виконання робіт ним не порушений, оскільки ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” не було сплачено передоплати передбаченої п.3.2.1.
Як зазначає позивач, у зв'язку з тим, що Замовник сплатив передплату не в повному обсязі, то ціна робіт, що передбачена п.3.2.2., була збільшена на суму недоплаченої передплати у розмірі 604,76 гри., та склала 209 404,76 грн., що знайшло своє відображення у рахунку №263 від 28.10.2019р., що був надісланий та був отриманий відповідачем. Проте відповідній рахунок сплачений відповідачем не був.
Крім того, у зв'язку з невиконанням умов договору зі сплати наявної заборгованості, як вказує позивав він направив на адресу відповідача претензію від 23.01.2020р., відповідно до якої просив погасити заборгованість. Проте відповідна претензія була залишена останнім без відповіді та задоволення.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що за несвоєчасне здійснення платежу, передбаченого п.п. 3.2.2. п. 3.2. цього Договору, Замовник виплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення від суми простроченого платежу.
В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості виконаних робіт, позивачем відповідно до положень умов договору та ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу пеню в сумі 30 274,77 грн., 3% річних в розмірі 4 114грн. та інфляційні витрати в сумі 3 999,84 грн.
Отже, невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №183/2018 від 14.09.2018 стало підставою для звернення ПП “АЯКС” до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та задовольнив їх частково з огляду на перерахунок заявленого позивачем до стягнення розміру пені.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.
Згідно з ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Статтею 14 ЦК України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 627, 629 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до положень ст. 193 ГК України та ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За положеннями статті 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником як замовник.
Відповідно до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно з частинами 4, 6 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.
Статтею 854 ЦК України визначено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України оплата робіт здійснюється після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Так, умовами договору, а саме пунктом 3.2 передбачений наступний порядок оплати: передплата в розмірі 360 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 60 000,00 грн. має бути сплачена Замовником протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня укладення Сторонами цього Договору (п.п.3.3.1, п.3.2 договору), тобто виходячи із дати укладення договору - до 21.09.2018 включно.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було здійснено передоплату в сумі 359 359,24 грн у відповідності до платіжних доручень №287380 від 13.09.2018, №8 від 08.11.2018 та №109 від 12.12.2018.
Отже, відповідачем передплата здійснена не у строк передбачений умовами укладеного між сторонами договору.
Решта, а саме 208 800,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 34 800,00 грн. має бути сплачена Замовником протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту підписання Сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт за цим Договором (п.п. 3.3.2, п.3.2 договору).
У відповідності до наявних матеріалів справи, 28.10.2019 між сторонами було складено та підписано Акт надання послуг №261 у відповідності до якого позивачем виконано роботи з монтажу систем протипожежного захисту (система пожежної сигналізації, оповіщення про пожежу та управлінням евакюуванням людей, систему передавання тривожних сповіщень, протидимного захисту) на об'єкті “Реконструкція нежитлової будівлі торгівельного центру під влаштування магазину продовольчих та непродовольчих товарів”, розташованого за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, 167/1”.
Названий Акт підписано сторонами та скріплено печатками підприємств.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату вартості виконаних робіт №263 від 28.10.2019 в сумі 209 404,76 грн, яка складається з залишку несплаченої відповідно до п.п. 3.3.1 передоплати в розмірі 604,76 грн та решти, суми в розмірі 208 800,00 грн, що передбачено п.п. 3.3.2 договору.
Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи та не заперечується відповідачем, свого обов'язку щодо оплати вартості виконаних робіт, у порушення умов укладеного між сторонами договору, останній не здійснив.
З урахуванням наведеного судова колегія вважає заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором за договором №183/2018 від 14.09.2018 в сумі 209 404,76 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заявлених вимог про стягнення пені в сумі 25 527 грн, 3% річних в розмірі 4 114 грн та інфляційних витрат у розмірі 3 999 грн 84 коп, колегія суддів зазначає наступне.
За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 5.1 укладеного між сторонами договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність до діючого в Україні законодавства.
У відповідності до п. 5.4 договору за несвоєчасне здійснення платежу, передбаченого п.п. 3.2.2. п. 3.2. цього Договору, Замовник виплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення від суми простроченого платежу.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Згідно з статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
З урахуванням наведеного, нарахування пені за несвоєчасне здійснення платежу, передбаченого п.п. 3.2.2. п. 3.2. цього Договору обмежується визначеним ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячним строком, що визначається з 05.11.2019 по 05.05.2020 та становить 25 527 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань та інфляційних витрат, колегія суддів встановила, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 4 114 грн та інфляційних витрат в сумі 3 999,84 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу підписання Акту надання послуг неуповноваженою особою, з огляду на таке.
Так, за твердженням апелянта, Акт наданих послуг не є доказом фактичного виконання робіт, оскільки директор ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” Бєлозарчук І.С. вказаний Акт наданих послуг не підписував, печатку на ньому не проставляв. Підпис на Акті виконаний бухгалтером ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” Каратанас Н.В., що підтверджуємся відповідно нотаріальною заявою свідка бухгалтером ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” Каратанас Н.В. від 04.02.2021.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.
Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Так, колегія суддів зазначає, що Акт надання послуг №261 від 28.10.2019 підписано від імені замовника директором Бєлозарчуком І.С.
При цьому, стверджуючи про те, що названий Акт підписано неуповноваженою на те особою, а саме бухгалтером підприємства, скаржник не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.
Судова колегія відзначає, що у даному випадку, з огляду на твердження апелянта про підписання Акту іншою особою, а не тією, що вказана підписантом в даному Акті, належним доказом на підтвердження таких обставин може бути висновок почеркознавчої експертизи.
Однак, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи скаржником не було надано таких належних доказів.
Слід відзначити, що згідно ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Отже, коли законом чітко визначено умови виникнення тих чи інших прав або обов'язків, пояснення свідків не є тими доказами, які можуть бути покладені в основу рішення.
Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на таке, колегія суддів вважає, що обставини щодо підписання Акту від імені ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” директором або іншою особою, підлягають доведенню відповідними первинними документами, зокрема висновком експертиза, та не можуть встановлюватись на підставі заяви свідка.
Разом з цим, як вже було зазначено вище, скаржником під час розгляду справи у суді першої інстанції клопотань щодо проведення судової почеркознавчої експертизи для встановлення обставин підписання Акту наданих послуг №261 від 28.10.2019 директором ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” або іншою особою не заявлялось.
В той же час, заявлене скаржником в суді апеляційної інстанції клопотання про призначення почеркознавчої експертизи залишено судом апеляційної інстанції без розгляду з підстав, що були вказані вище.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у січні 2020 позивачем було надіслано ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” претензію щодо стягнення заборгованості (т.1, а.с. 20) в якому, серед іншого, міститься посилання на підписаний сторонами Акту наданих послуг №261 від 28.10.2019.
Однак, наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачем, до звернення позивача із позовом до суду (у жовтні 2020) вживались заходи, зокрема висловлювались заперечення, відкликання, тощо з приводу вказаного Акту.
Наведене також спростовує твердження апелянта з приводу того, що про наявність такого Акту та його підписання неуповноваженою особою йому стало відомо лише у січні 2021 після звільнення директора та отримання позовної заяви.
Також, слід відзначити, що названий Акт наданих послуг №261 від 28.10.2019 скріплений печаткою ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ”.
Судова колегія враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №918/780/18, згідно із якою печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
Тому, наявність відбитку печатки відповідача на Акті свідчить про те, що відповідач має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, розрахункових документах.
У даному випадку відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, а тому у суду відсутні підстави вважати, що печатка підприємства використовувалась проти волі відповідача.
До того ж, у наявних матеріалах справи міститься Акт №1 підтвердження відповідності систем протипожежного захисту на об'єкті за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 167/1 від 26.12.2018 (т.1, а.с. 219) у відповідності до якого комісія у складі Замовника (ТОВ “Сільпо-фуд”), організації, що здійснює пожежне спостерігання, обслуговуюча організація (ДП “Харківспецопт), монтажної організації (ПП “АЯКС”), ПП “Євротрансстрой”, встановила, що монтажною організацією ПП “АЯКС” проведено монтаж пожежної сигналізації та устаткування передавання тривожних сповіщень на об'єкті “Реконструкція нежитлової будівлі торгівельного центру під влаштування магазину продовольчих та непродовольчих товарів”, розташованого за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, 167/1”.
Не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги й твердження апелянта з приводу того, що позивач не надав будь-яких первинних документів (у тому числі договори з постачальниками обладнання, рахунки, накладні на придбання матеріалів (обладнання), паспорти, сертифікати на обладнання, акти прихованих робіт, журнал виконання робіт і т.ін. на підтвердження фактичного виконання робіт.
Так, умовами укладеного між сторонами договору, зокрема п. 4.3 визначено, що після виконання робіт та їх передачі Замовнику Сторони складають двосторонній Акт прийому-передачі виконаних робіт.
При цьому, жодних додаткових вимог до такого Акту, а саме надання відповідачем будь-яких документів на підтвердження фактичного виконання робіт, умовами договору до відповідача не висувається, а тому й відсутній обов'язок останнього щодо їх надання під час підписання відповідного Акту.
Колегія суддів також зауважує, що відповідачем не висувалось жодних письмових претензій до позивача з приводу якості, об'єму та строків виконання робіт за договором.
Не заявлялось відповідачем й вимог до позивача з приводу повернення грошових коштів, які на виконання умов договору були сплачені у якості авансу за виконання відповідних робіт.
Залишаються колегією суддів поза увагою й твердження апелянта з приводу того, що фактично роботи з монтажу систем протипожежного захисту були виконані не позивачем, а іншою особою підставі договору будівельного підряду №02/11-18 від 02.11.2018 укладеного між ТОВ «Сільпо-Фуд» та ТОВ «Оазис», з огляду на таке.
Так, колегія суддів зазначає, що у даному випадку підставами позову є невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №183/2018 від 14.09.2018 укладеним між ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” та ПП “АЯКС” в частині повної оплати наданих позивачем послуг.
Наведене свідчить про те, що правовідносини виникли саме між ПП “ЕВРОТРАНССТРОЙ” та ПП “АЯКС” та останні не є учасниками інших правовідносин, які не є предметом даного спору.
При цьому, скаржником не надано, а наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що роботи по монтажу систем протипожежного захисту (система пожежної сигналізації, оповіщення про пожежу та управлінням евакюуванням людей, систему передавання тривожних сповіщень, протидимного захисту) на об'єкті “Реконструкція нежитлової будівлі торгівельного центру під влаштування магазину продовольчих та непродовольчих товарів”, розташованого за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, 167/1”, які у відповідності до умов договору №183/2018 від 14.09.2018 були виконанні ПП “АЯКС”, виконувались саме ТОВ “ОАЗІС”.
В той же час, як вже було вказано вище, у відповідності до Акту №1 підтвердження відповідності систем протипожежного захисту на об'єкті за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, 167/1 від 26.12.2018 саме ПП “АЯКС” проведено монтаж пожежної сигналізації та устаткування передавання тривожних сповіщень на об'єкті “Реконструкція нежитлової будівлі торгівельного центру під влаштування магазину продовольчих та непродовольчих товарів”, розташованого за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, 167/1”.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2022 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 07.06.2022 у справі №922/3214/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 07.02.2023 у зв'язку із участю голосуючого судді Аленіна та суддів членів-колегії Поліщук Л.В. та Філінюка І.Г. в усеукраїнському семінарі 06.02.2023.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Поліщук Л.В.
Суддя Філінюк І.Г.